Франсіско де Кеведо-і-Вільєгас

Франсіско де Кеведо-і-Вільєгас – видат-ний письменник доби бароко. Його внесок у розвиток сатиричної літератури, “метафізичної поезії”, жанру крутійського роману. Тематичне розмаїття лірики Кеведо, її філософський характер та динамізм. Рухливий і мінливий художній світ, широкі узагальнення при створенні складних і суперечливих характерів персонажів у крутійському романі “Історія життя пройдисвіта, на ймення Пабло, зразка волоцюг і дзеркала крутіїв”. Універсалізм і глобальність мислення Кеведо, майстерність втілення характерних рис барокового сприйняття дійсності у цьому творі.

У циклі фантасмагоричних гротескових памфлетів “Сновиддя” (виданий 1627), збірці новел “Час відплати, або Розумна фортуна” (видана 1650) та низці інших творів, насичених концептивною образністю, Кеведо створив сатиричну панораму життя Іспанії, показав зародження буржуазних відносин, правдиві картини деморалізації й соціальної корупції. Мрії Кеведо про “народну монархію” відбилися у трактаті “Політика Бога, правління Христа і тиранія сатани” у двох частинах (виданий 1626-1639). Кеведо писав також талановиті сатиричні памфлети, листи у віршах, інтимні сонети і романси.

Франсіско Гомес де Кеведо-і-Вільєгас народився в Мадриді у вересні 1580 року. Його батько, Педро Гомес де Кеведо, займав у той час пост особистого секретаря чоловік і жінка Пилипа II, а мати, донна Марія де Сантібаньєс, була однією з її фрейлін. Майбутній письменник ріс і виховувався в палаці.

Освіту він спочатку одержав в імперській колегії єзуїтів, потім – в університеті в Алкала де Енарес. Тут ним досконало були вивчені латинська, грецька і давньоєврейська мови. Він також грунтовно засвоїв італійську, французьку і арабську. Філологічні заняття перемежовувалися вивченням математики, юриспруденції, медицини і богослов'я. До студентських років відноситься і початок літературної діяльності Кеведо. Кінцем 90-х датуються його найбільш ранні твори: «Родовід дурнів» і «Походження й пояснення дурості».

В 1601 році Кеведо переселяється у Вальядолід, куди на недовгий строк була перенесена столиця королівства. Починаючи з 1604 року він публікує свої вірші в різних поетичних збірках. У 1606 році Кеведо переїжджає до Мадриду, який знову став столицею Іспанії. До 1612 року він уже здобуває широку літературну популярність як автор численних поетичних творів, сатиричних нарисів і памфлетів, «Листів кавалера де ла Тенаса» і перших сатиричних новел із серії «Сновидінь».

У наступному році життя Кеведо дуже сильно змінюється. В 1611 році на дуелі гине його супротивник, і Кеведо доводиться покинути батьківщину. Він шукає притулку на Сицилії в герцога Осуни. У 1615 році герцог призначає Кеведо до числа своїх найближчих сподвижників на пост віце-короля Неаполя. Кеведо бере безпосередню участь в управлінні справами віце-королівства, а в 1618 році виявляється замішаним у змову проти Венеціанської республіки і заочно засуджується до смерті.

Кеведо повертається в Іспанію й усамітнюється у своєму маєтку Торре де Хуан-Абад. Філіп III, тимчасовий правитель Лерма, і герцог Осуна відвернулися від Кеведо, і йому довелося дуже нелегко в ці роки. Кеведо відновлює літературну творчість і працює над трактатом «Політика бога». В 1623 році вже при Філіпі IV Кеведо дозволено повернутися в Мадрид. Тут він знову вступає в палацові сфери, користується увагою Олівареса, супроводжує короля в його поїздках і публікує деякі свої здобутки: «Історія життя пройдисвіта», «Міркування про всіх дияволів», «Сновидіння».

До цього часу сатиричні твори Кеведо забезпечили йому велику кількість ворогів. В 1629 році слідчий інквізиції Хуан Понсе де Леон випустив у світ брошуру «Помста за іспанську мову», у якій намагався викрити сатирика в глузуваннях над духівництвом та єретичних думках. В 1631 році значна частина сатиричних творів Кеведо була внесена інквізицією в «Покажчик заборонених книг». У 1639 році король, сідаючи за обідній стіл, знайшов у себе під серветкою анонімний віршований меморандум, який описував нещастя іспанського народу, викривав беззаконня короля і герцога Олівареса. Вважали, що автором цієї анонімки був Кеведо. Його заарештували і вкинули до в'язниці при монастирі св. Марка. Через чотири роки Кеведо був звільнений, але з тюрми він вийшов спустошеним і з сильно підірваним здоров'ям. Кеведо покинув столицю, жив спочатку в повернутому йому маєтку Торре де Хуан-Абад, потім переїхав у Вільянуева де лос Інфантес, де й помер 8 вересня 1645 року.

 

 

История зарубежной литературы. Средние века. Возрождение. М. : Высшая школа, 1987.

Плавскин З. И. Франсиско де Кеведо – Человек, Мыслитель, Художник. – М., 1980).

Пуришев Б. И. Литература эпохи Возрождения. Курс лекций. М. : Высшая школа, 1996.