Образ матері в українських народних піснях

Серед усiх видiв українського фольклору найважливiше i найпочеснiше мiсце належить пiсеннiй творчостi. Обрядовi пiснi, думи, iсторичнi пiснi, балади, лiричнi пiснi, частушки – такi основнi її види.

Народнi пiснi володiють чудовою здатнiстю полонити людськi серця, пiдносити настрiй, окрилювати бажання, надихати у працi, овiювати, тамувати душевнi болi, множити сили у боротьбi. До пiснi звертаються за найрiзноманiтнiших життєвих ситуацiй. У нiй повсякчас можна почути рiдний серцю голос Батькiвщини, вловити вiдлуння своїх найiнтимнiших почуттiв та затаєних думок, золотий промiнь надiї, слово мудрої поради i тихої ласки. Тим-то трударi гаряче люблять свою пiсеннiсть, пишаються нею перед світом.

Мати – це символ чистоти та любові, а образ рушника- символ життєвого шляху, долі. З яким душевним теплом пісні говорять про матусю…

Образ України має не тільки певне міфічне, тобто колективно усвідомлене й символічно закодоване звучання, але й глибокий психічний резонанс. Тобто тут наявні двоосновні і взаємопов’язані аспекти – міфопоетичний і психологічний.

Багатопланове висвітлення образу України-матері, його частотність обумовлені жанрово-видовою належністю історичних пісень, які є контрапунктом лірики та епіки.

Тематично найпрямішим і психологічно найпростішим виявом “оживленого” уособлення України є образ матері. Тут наявний перехід загального в окреме, надання конкретно-індивідуальних рис. В історичних піснях найчастіше зустрічаємо зображення матері як старої, сивої: “стара ненька” (“За річкою вогні горять”), “сива голубка” (“Оврамиха, стара мати, а три сини мала”), “соколиха-мати” (“Соколоньку-синоньку, чини мою волю”), “ненька-рідненька” (“Пишний, гордий, славний паничу”). Це порівняння – не просто згадка про вік. Генетично закладене у підсвідомості поняття вічності, нескінченності існування світу дозволяє провести паралель у зіставленні образу України і матері, а далі – й їх органічному поєднанні, переплавленні. У пісні “Гей, на біду, на горе” козак у відповідь на питання, чи є в нього батько-мати, говорить:

 

Ой, є в мене родина -

Уся Україна,

Та доведеться сіромасі

Без помочі загинуть.

 

У різноманітному багатстві жанрів українського фольклору – в піснях, думах, голосіннях, прислів’ях, колядках і щедрівках – всюди ми зустрічаємо величний образ матері, всюди знаходимо виявлення до неї надзвичайної любові. В українських обрядових піснях зберігся відгомін давнього культу матері як хранительки сімейного вогнища. Адже традиційно більша частина відповідальності за виховання дітей, підготовку їх до дорослого життя покладалася на матір. Від неї вимагалася повна самовіддача, готовність до самопожертви заради дітей. Їхня невдячність, вчинена матері кривда трактувалася народною традицією не тільки як порушення Божої заповіді.

 

 

Грицай М. С., Бойко В. Г., Дунаєвська Л. Д. Українська народнопоетична творчість. – К. : Вища школа, 1983.

Історичні пісні. – К. : Музична Україна, 1971.

Фольклор українського народу: Хрестоматія. – К. : Либідь, 1993.