Вплив суспільних та індивідуальних чинників на формування релігійного світогляду Т. Шевченка

Важливу роль у бутті кожного народу відіграють талановиті люди, – генії, що володіють високим духовним потенціалом, котрий заряджає енергією усі сфери існування. Для українців такою визначною постаттю став Т. Шевченко.

Сучасні науковці для висвітлення феномену Кобзаря займаються вивченням багатьох невідомих сторінок життя поета та його складних світоглядних позицій. Однією з найцікавіших і найбільш контраверсійних у цьому ракурсі є тема релігійності Т. Шевченка.

Взагалі, релігійність – це категорія, що окреслює усю палітру характеристик засвоєння особистістю чи спільнотою релігійних ідей, цінностей та норм, що у свою чергу детермінують їхню поведінку, як віруючих осіб. Як риса психології індивіда, релігійність є багатогранною і включає цілу низку складових, визначаючи ставлення особи до навколишнього світу, окреслюючи характер та ступінь засвоєння нею релігійних ідей та норм.

Зміст релігійності визначається багатьма критеріями, серед них ключове місце посідають суспільні та індивідуальні фактори. Відомо, що життя будь-якої людини реалізується на двох рівнях – індивідуальному та суспільному. Причому духовне життя людини розглядається як індивідуальна духовна екзистенція суспільства. Ці дві сфери нерозривно пов’язані між собою, наче «вкладені» одна в одну і водночас мають різну специфіку. Індивідуальне духовне життя розгортається завдяки оволодінню духовними надбаннями суспільного існування, але воно не протікає як просте його відображення. Вимогою на цьому шляху виступає формування внутрішнього духовного світу, духовної «самості» людини.

Якщо вдатись до аналізу релігійності Т. Шевченка, то можна побачити, що її формування позначене як суспільними чинниками, так й індивідуальними характеристиками поета. Дослідник творчої спадщини митця, професор В. Мокрій виділив чотири етапи розвитку його релігійних поглядів: перший – релігійні мотиви у юнацькому періоді (носять обрядовий, традиційний характер) ; другий – погляди, які формувались під час захоплення Святим Письмом, у період трьох літ та діяльності Кирило-Мефодіївського товариства (Т. Шевченко визнає Бога-Творця, але бунтує проти керованої Ним і царем долі народів та конкретної людини) ; третій – релігійність Т. Шевченка на засланні (поет протиставляє церкву і Бога, виступає проти першої, показуючи, що у її діяльності немає нічого спільного із вірою в душі) ; четвертий – відновлення віри і повернення до написання літературної молитви, у період останніх років життя (на першому плані виходять ідеї добра, справедливості та любові до ближнього) [1, с. 89]. Кожен з цих етапів відзначається певними зовнішніми та внутрішніми факторами впливу.

Варто відзначити, що першою школою морального та релігійного розвитку будь-якої особистості є сім’я – первинне середовище, в якому розвивається дитина. У Т. Шевченка вона була релігійною, особливо вирізнялася мати поета, яка завжди знаходила час на вияв своєї любові до дітей та їх виховання у християнському дусі та традиціях. Такі ціннісні орієнтири батьків залишили помітний слід у духовному становленні митця. Рання смерть мами була однією з найтрагічніших сторінок життя поета. Постійне звернення у своїй творчості до узагальнених образів жінки-матері, матері-України, а також – Пречистої Діви Марії, взаємопереходи між ними, благовоління та піднесення до ореолу святості, пошук своєрідної материнської опіки та захисту у Богородиці – усе це може свідчити про відбиток особистої трагедії Т. Шевченка у цій сфері.

Зростаючи у релігійній родині, поет уже з раннього дитинства був добре обізнаним із звичаями та обрядами і неодноразово залучався до них. Крім того, релігійність юнака сильно підтримувала, хоч і злими методами, дяківська школа. Улюбленою книгою Тараса став Псалтир, який замінював і буквар, і читанку. Митець його швидко опанував. «Приходячи додому після уроків Т. Шевченко довго просиджував над псалмами, захоплюючись їхньою поезією, декламуючи їх уголос», – писав один з шкільних товаришів поета [3, с. 26]. Зі школи він виніс і доволі хороші знання старослов’янської мови. Завдяки цьому Кобзар досить вправно перекладав поетичні біблійні твори, які головним чином впливали на нього і змістом, і своєю поетичною формою.

Слід відзначити, що тогочасні суспільні реалії, пов’язані з роллю церковних інституцій в житті спільноти, болісно відгукнулись у релігійному баченні поета для якого церква і віра в душі – не одне і теж. Справжня віра – це віра в серці, церква ж стоїть на боці сильного, не звертаючи уваги на страждання простого народу, даючи йому віру і відбираючи свободу. Відомі гострі відгуки Кобзаря у «Щоденнику» про розкол нею первісного євангельського християнства спотворення його гуманістичної істини, обернення церковного морального фальшу естетичним. Він виступав також проти зловживань релігії з політичними цілями, відкидав у ній все те, що робить її якоюсь абстрактною силою, що стає байдужою до живих потреб людини, перешкоджає вільному розвитку особи та задоволенню її внутрішніх потреб.

Ось чому, критикуючи все те, що затьмарює дійсний зміст віри, він постійно цікавився релігійними проблемами, перечитував Біблію та часто цитував її. Для нього вона була не лише високохудожньою книгою, потоком мотивів, сюжетів, образів, а й духовною опорою у світі. Кобзар переосмислював біблійні мотиви, шукав у них теми, що могли бути зв’язані з тогочасною дійсністю. Він не розлучався з Біблією ніколи, вона була його постійним супутником навіть у немилосердних умовах солдатчини.

Усі ці факти розвіюють створений у радянській літературі міф про формування світогляду Шевченка-атеїста. Певне його негативне ставлення до Бога було викликано, по-перше тим, що Кобзар бачив і пережив багато горя як свого, так і чужого. По-друге, більшість з його так званих «атеїстичних» віршів написані в ранній період – до заслання. Останні роки життя поета характеризуються засиллям релігійних сюжетів не тільки в поетичних, але й у художніх творах. Така ситуація пояснюється віковими особливостями ставлення особистості до Бога.

Відомо, що в юному віці, людина відзначається нестійким світоглядом, браком не тільки життєвого, а й душевно-духовного досвіду, нестриманістю, суперечливістю поглядів. Вона смілива у своїх твердженнях, часто доволі не обдуманих, чого не можна сказати про особистість у зрілому віці, котра протягом певного відтинку життєвого шляху уже зіткнулась з тиском різних проблем. При цьому, вона бачить і тверезо оцінює ситуації які здатна вирішити сама, і розуміє як багато є речей у світі, що взагалі не піддатні їй, неспіврозмірні з її безмежно малими людськими зусиллями.

Над цією людиною певним чином уже тяжіє кінцева трагічність буття, яка для юнака ще така неприпустима і знаходиться ніби в якомусь мареві. Зріла особистість скрупульозно аналізує та оцінює своє життя, прагне знайти духовну опору. Її віра є стійкою та вистражданою. Ця людина уже «загнуздана» буттям.

Слід відзначити, що в молодому віці, особистість, що нещодавно вийшла з-під родинної опіки, з виру підтримуваних сім’єю звичаїв, вірувань та обрядів, тяжіє переважно, як ми це бачимо в ранніх поезіях Кобзаря, до традиційних народних уявлень про Бога і світ. Пізніше вона досягає значно вищих сфер у розумінні Господа, свого місця та призначення у бутті світу.

Індивідуальні психологічні характеристики Шевченка суттєво впливали на формування його релігійного світогляду. Поет, за свідченнями сучасників, був дуже емоційною людиною. У нього часто спостерігалась глибока експансія, нестриманість, нервозність, за таких умов він міг виступати і проти Господа. Однак, як зазначав дослідник релігійності Кобзаря І Огієнко, це був «… не свідомий атеїзм, а безсилий, хворобливий відчай, водночас відчай тимчасовий» [2, c. 331].

Потрібно наголосити також на тому, що релігійні погляди Кобзаря відзначаються глибокою толерантністю. У нього не можна відстежити жодних конфесійних забобонів та упереджень, оскільки їх не було. Ніде поет не виступає проти римо- та грекокатоликів, протестантських конфесій своєї доби, – лютеран, кальвіністів, англікан, реформатів, методистів чи баптистів. Навпаки, поеми «Неофіти» й особливо «Єретик» вказують на віротерпимість Кобзаря. Релігійні переконання знайомих самі по собі поета також не цікавили, серед його приятелів були люди різних віросповідань. І для свого оточення Т. Шевченко ніколи не створював тіні якогось бар’єра релігійно-сакрального порядку.

Отже, процес становлення релігійності Т. Шевченка позначений сукупністю як суспільних (зовнішніх), так й індивідуальних (внутрішніх) чинників, відзначається певною складністю. Його духовні пошуки супроводжувалися болючими дискусіями, внутрішніми монологами, породжували поклоніння, сумнів, богоборство. Докори і неприйняття Бога змінювалися смиренністю і побожністю. Однак те, що це була глибоко релігійна людина, є безсумнівним фактом.

 

 

Грищук С. Нові шляхи в пізнанні особистості Т. Шевченка / С. Грищук //Т. Шевченко і сучасність: збірник мат-в і тез Міжн. наук. -теорет. конф. – Рівне, 1996. – С. 89

Огієнко І. Релігійність Т. Шевченка / І. Огієнко. – К., 2003. – С. 331

Спогади про Т. Шевченка. – К., 1982. – С. 26

Сулима В. Біблія і українська література / В. Сулима. – К., 1998. – 400 с.