Редакторське втручання у мовосвіт П. Тичини

Павло Тичина був одним із найактивніших словотворців ХХ століття, першим місцем поступаючись тільки В. Барці (близько 1300 авторських лексичних новотворів (АЛН).

Усього в поетичних текстах П. Тичини зафіксовано більше тисячі АЛН [3]. Така кількість майже вдвічі перевищує реєстр інновацій, зафіксованих у словнику АЛН «З’являються нові слова у мові…» Г. Колесника (1971 р.) [4]. Реєстр АЛН було сформовано на основі опрацювання різножанрових текстів (поетичні, прозові художні твори, публіцистичні та літературно-критичні статті). Усього дослідником було описано 637 АЛН.

Потреба укласти оновлений словник була спричинена виданням 12 томного академічного зібрання творів поета (К., 1983-1987) та відповідно появою нових вимог словникового представлення авторської неологічної лексики [1].

Творча діяльність поета тривала від 1906 до 1969 року, однак П. Тичина неоднаково творив АЛН. На початку творчої діяльності (т. зв. період учнівства [5]) поет найактивніше експериментував у царині оказіонального словотвору. Частково це пояснюється тим, що в цей період П. Тичина був найбільш оригінальним, щирим у відтворенні власного світосприйняття, що експлікувалося певною мірою в творенні оригінальних найменувань позамовних реалій. Згодом, як відомо, творчість поета зазнала відчутного впливу екстралінгвальних чинників (зокрема ідеологічного характеру), що наклало разючий відбиток і на словесну креативність поета.

Почасти зміна манери письма була спеціально спровокована цензурними установами, які неодноразово примушували переписувати вірші якраз через наявність у них новотворів. Таким чином, спробуємо проаналізувати ті випадки, коли штучно було замінено авторські інновації на узуальні.

Дослідник текстології П. Тичини С. А. Гальченко називає такі випадки текстологічними казусами, вказує на те, що «питання текстології пов’язані з суспільною та індивідуальною психологією письменника» [2, с. 90] і зазначає, що у творчості поета можна знайти багато «високо-драматичних і трагічних моментів». М. Бажан називав ці зміни «ротаціями переробок», вони, на його думку, потребують критичних оцінок [2].

Окрім С. А. Гальченка, текстологічними проблемами займалися Б. Корсунська, О. Кудін, А. Котуненко, Н. Вишенська та ін.

У процесі формування реєстру «Словника авторських лексичних новотворів П. Тичини» в укладачів виникали труднощі різного характеру (визначення дати написання, граматичних характеристик, нелогічності / узуальності описуваного слова та ін.). Також особливої уваги потребували деякі АЛН, спочатку зафіксовані у словнику Г. Колесника, а пізніше в оновленому словникові використані уже не могли бути, оскільки в найповнішому виданні вони були замінені узуальними.

Дослідник текстології П. Тичини С. А. Гальченко пропонує твори за наявними у них пізнішими доопрацюваннями поділити на кілька груп:

1) Авторські переробки – другий етап творчої волі автора. Це своєрідна поетична еволюція творчого мислення П. Тичини.

2) Переробки, зроблені П. Тичиною, але з ініціативи редактора або редактором через дозвіл поета.

3) Редакторські новації, не узгоджені з автором, які С. А. Гальченко називає «свавіллям» [2, с. 92]. Наприклад, у вірші «Надходить літо» у перших публікаціях був рядок «Тиша. Лиш на кутку і дзвязк і стун», але пізніше редактором було змінено на такий: «Тиша. Лиш на кутку і дзвяк і стук».

Б. Корсунська зазначає, що в останньому прижиттєвому шеститомнику є виправлення, «які не порушують задуму, які або підсилюють враження, або лишаються нейтральними» [Цит. за: 2]. Наприклад, у збірці «Вітер з України» було опубліковано вірш «Плач Ярославни», де спочатку у строфі «Їх вночі стрічають Лади / Ще й останньої безвлади / повна повноліть» фіксувався новотвір, а пізніше був замінений на узуальне – утверджена влада. Також було зафіксовано випадки, коли один новотвір було замінено іншим: у вірші «Я стою на кручі…» слово омофорно було замінене новотвором яснозорно: «Вірю яснозорно  / За рікою дзвони: / Сню волосожарно  / Тінь там тоне, тінь там десь…». На думку С. А. Гальченка, «в результаті виправлень не сталося жодних ідейно-художніх втрат, не порушувався поетичний лад, а введені нові мотиви збагачування віри» [2, с. 94].

Окрім того, аналізуючи авторські лексичні новотвори в поетичних текстах Павла Тичини, потрібно зауважити їхню подібність до фольклоризмів. Свого часу коли один критик приписав поетові авторство неологізму, той зауважив, що це слово створено не ним, а почуте від його матері [6, с. 61].

Павло Тичина в березні 1962 року писав: «Що далекая літана / вбила пана-вкраїтана…А я весь час стою за те, щоб слово «вкраїтана» залишити тут по-старому. Бо й справді ж були пани (ні, не були, а народилися пани іще паніші, ніж були), які звали себе панами на манір закордонних. Оце ж і треба розуміти під моїм словом-відпечаткою, а не тільки порожнім словотвором. Ну й надоїли мені зауваження учителів чистописання!» [7, с. 295]., або до 1957 року друкувалося «Хай «брат»-хижак» на всенародне зазіхає…, а у 12-томному виданні уже: «пан-хижак».

Такі редакторські переробки ускладнюють роботу лексикографа, адже коли, Г. Колесник, користуючись окремими збірками, фіксує новотвори, то уже після перевірки за 12-томним академічним виданням цих одиниць уже немає.

Таким чином, поетичні новотвори П. Тичини потребують різностороннього детального опрацювання та аналізу.

 

 

Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) : [монографія] / Г. М. Вокальчук; за ред. А. П. Грищенка. – Рівне: Науково-видавничий центр «Перспектива», 2004. – 524 с.

Гальченко С. А. Текстологія поетичних творів П. Г. Тичини / С. А. Гальченко. – К. : Наукова думка, 1990. − 127 с.

Кирилюк О. В. Словник авторських лексичних новотворів Павла Тичини / О. В. Кирилюк // Мовотворчість Павла Тичини у дзеркалі третього тисячоліття: [збірник наукових праць; відп. ред. Г. М. Вокальчук]. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2011. – 268 с. (Лексикографічна серія «Українська індивідуально-авторська неографія»; вип. 5).

Колесник Г. М. «З’являються нові слова у мові» / Г. М Колесник // Тичина П. Квітни, мово наша рідна! – К., 1971. – С. 196 – 200.

Новиченко Л. М. «В поколіннях я озвуся» (Творчість Павла Тичини) / Л. М. Новиченко // Тичина П. Г. Зібрання творів: у 12 т. – Т. 1 – К. : Наукова думка, 1983 – 735 с.

Тельнюк С. В. Молодий я, молодий... (Поетичний світ П. Тичини)  (1906-1925) / С. В. Тельнюк. − К. : Дніпро, 1990. − 418 с.

Тичина П. Із щоденникових записів / П. Тичина. – К, 1981. – 430 с.