Можливості народної педагогіки у формуванні мотивації до навчання

Проблема готовності дитини дошкільного віку до шкільного навчання – одна з традиційних і завжди актуальних серед теоретичних і прикладних проблем дитячої психології, педагогіки та етнопедагогіки зокрема. Сучасні вимоги до оновлення стратегій розв’язання даної проблеми пов’язані з тим, що нарешті за дошкільним і початковим шкільним вихованням визнано провідним розв’язання завдання розвитку у дітей базисних здібностей. Саме вони служать основою для різнобічного розвитку особистості на наступних етапах життедіяльності.

Реалізація принципу диференційованого навчання на початковому його етапі, підбір типу навчальних програм для школяра-початківця особливо загострили проблему визначення не полярних показників «готовності-неготовності», а їх градації. Це обумовлено, в першу чергу, тим значенням, яке мае правильне і своєчасне визначення можливостей дитини для побудови стратегій виховних впливів, на чому і грунтується один з основоположних принципів народної педагогіки – індивідуальності навчання.

Розв’язання проблеми формування стійкої готовності дитини до навчання у школі на сучасному етапі вимагає розглядати її з позиції розуміння готовності як системного утворення, що формується в результаті взаємодії процесів саморозвитку і ціленаправленого виховання дошкільників. Конструктивними можуть бути лише діагностика процесу формування готовності та вибір засобів корекційного і заохочуючого впливу

Вступ до школи є однією з найважливіших подій у житті дитини. Оскільки сьогодні багато дітей починають навчання не з 7, а з шестирічного віку, виникає багато проблем і запитань. Тому виникає необхідність знати психологію шестирічного учня, адже різниця між такими дітьми величезна.

Найважливішим наслідком формування у дитини шестирічного віку стійкого бажання вчитися є досягнення психологічної готовності до шкільного навчання, що, по суті, свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.