Олександр Петрович Довженко у кіноповісті «Зачарована Десна»

 

Кіноповість “Зачарована Десна” складається з об’єднаних між собою місцем дії і героями маленьких оповідань про дитинство хлопчика Сашка і публіцистичних та ліричних письменницьких відступів.

Значне місце тут відведене описам природи. Усі вони динамічні. Нема у творі жодного статичного і не оживленого присутністю людини пейзажу. У них завжди діє або сам Сашко – мрійник і фантазер, або хтось з його рідних чи знайомих. Птахи, тварини, зорі, трави – все говорить чи принаймі розуміє мову людей. Справді, два деркачі, що почали перегукуватися в траві над Десною, раптом притихли, немов почуваючи, що мова йде про їхню деркацьку долю “. Або: “О! Вже кульгає... – кряче було стара качка своїм каченятам. – Киш у ситняк! ”

Сашко живе разом а усім, що оточує його: “Я пливу за водою, і світ пливе наді мною, пливуть хмари весняні – весело змагаються в небі, попід хмарами лине перелітне птаство – качки, чайки, журавлі. Летять чорногузи, як чоловіки у сні. І плав пливе. Пропливають лози, верби, в’язи, тополі у воді, зелені острови”.

Твір пройнятий народним гумором. Згадаймо, як хлопчик іде “шанувати великих людей”, епізод із освяченням пасок або опис “собачого артиста” Пірата. Підсміюється, але дуже тактовно, автор і над релігійними переконаннями своих односельців: “Самого ж бога не те щоб не визнавали, а просто з делікатності не наважувались утруждати безпосередньо. Повсякденні свої інтереси прості люди хорошого виховання, до яких належала і наша сім”я, вважали по скромності недостойними божественного втручання.

Тому з молитвами звертались до дрібніших інстанцій, – до того ж Миколая, Петра та інших”.

Кіноповість “Зачарована Десна” відзначається всепроникаючим ліризмом. Це досягається широким вживанням народнопісенних зворотів, фольклорних образів-символів: “Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий”, “Із стріх вода капле, із стріх вода капле... “.

Форма звернення оповідача створює враження причетності і читача до описуваного: “Але сідаймо ще раз у вербові човни, прошу вас. Візьмемо весла ясенові і вернімось на Десну... “

Твір також багатий на різноманітні художні засоби.

Так, тютюн для Сашка цвів поповими ризами, кукурудза нагадувала стрункі тополі. Отця Кирила батько втяг, “як сома в свій ковчег до корів і овечок”, кашель у дідових грудях клекотів, мов лава у вулкані. Як бачимо, порівняння увиразнюють зображені предмети і картини, роблять їх зримими і водночас розкривають оригінальність бачення героєм навколишнього світу. Вже в ранньому віці майбутній митець виявив у себе здатність порівнювати: “Все жило в моїх очах двоїстим життям. Все кликало на порівнянні, все було до чогось подібне, давно десь бачене, уявлене й пережите”.

Не можна обійти увагою й специфічні довженківські гіперболи. Ось Сашко слухає колядки, в яких дівчата “... довго й повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ виспівують мені талан”. Або бійка на сінокосі. До реальних подій уява хлопчика домальовує фантастичне: “Вже замахнувся дід на Самійла сокирою... Тоді я не витримував і затуляв очі, а вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з них казанами... ”

Це очевидне перебільшення виправдане всім змістом твору, в центрі якого знаходиться Сашко з його фантастичним сприйняттям навколишнього світу.

Притаманний письменникові і такий прийом, як контрастне зображення подій і явищ. Пригадаємо, як в один день у хаті Довженків народжується дитина і помирає прабабуся Марусина. Або монолог – міркування Сашка про приємне та неприємне, де так достовірно передано дитяче сприйняття світу. Зображені контрасти спонукають читача до філософських роздумів про сенс людського буття.

Слід відзначити реалізм автора у зображенні побутових деталей. Наприклад, описуючи буяння городини й саду, письменник зауважує, що у завжди напівголодних дітей, які поласують фруктами, “цілий день живіт як бубон”. Реалістично описує він свою хату, схожу на “стареньку білу печерицю”, тісну для великої сім’ї, картини монастирів у ній і особливо картину “страшного божого суду”, не забувши сказати, що її мати купила за курку на ярмарку на страх лютим своїм ворогам – бабі, дідові і батькові”. Реалістичні і разом з тим трагічні опис смерті чотирьох Сашкових братів від епідемії, затоплення повінню села та багато інших сцен та епізодів.

У публіцистичному відступі письменник, розповідаючи про нелюдські злочини фашистів, ніби кидає світові глибоко хвилюючі й пристрастні слова: “Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдався на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних”. Це метафоричне висловлювання виростає до глибокого символу. За словами критика Ю. Барабаша, саме тут видно “злиття художника зі своїм народом, яке визначає глибоку народність його творчості”.