Життя і творчість Оноре де Бальзака

 

Оноре де Бальзак народився 20 травня 1799 у великому французькому місті Тур. Його батько – Бернар Франсуа Бальса (Balssa) походив із селянської родини, пізніше був чиновником і деякий час займав посаду помічника мера м. Тура. Прізвище Бальса він змінив на більш звучне, дворянське – де Бальзак. Оноре з 4 років виховувався поза родиною (пан­сіон Леге в Турі, Вандомський коледж ченців-ораторіанців). У 1813 батьки були змушені припинити навчання сина внаслідок погіршення його здоров’я. У 1814 родина переїхала в Париж, де Бальзак про­довжував своє навчання в Школі прав і практикувався в конторі адвоката де Мервіля, а пізніше в нотаріуса Пассе. Одночасно слухав лекції по літературі в Сорбонні. Закінчивши Школу прав (1819), Бальзак відмовився від юридичної діяльності і заявив батькам про своє бажання спробувати сили на літературному поприщі. Серед перших творів Бальзака – трагедія «Кромвель» (1820) і декілька посередніх романів, написаних, як правило, разом з іншими авторами. Перші свої твори Бальзак видає під різними псевдонімами: Віллергле, Лорд Ровін, Орас де Сент-Обен. Під псевдонімами (Альфред Кудре, Ежен Моріссо, граф Алекс і інші) виходять нариси і статті Бальзака, надруковані в органі республіканської опозиції – газеті «Caricature». У 1842 Бальзак привселюдно відрікся від цих перших творів: «... визнаю своїми добутками лише ті, котрі носять моє ім’я».

Суворий вирок, винесений Бальзаком своїм юнацьким романам, був багато в чому справедливим. Фантастичні герої, надумані ситуації і «фатальні» пристрасті – така атмосфера ранніх його романів. Усе-таки загальна їхня спрямованість близька прогресивному крилу романтизму, що формувався в ті роки. У цей період Бальзак співчутливо зображує людей, що вийшли з народу, засуджує сваволю представників монархії. Матеріальні незгоди, постійні нападки продажної преси переслідували Бальзака протягом усього життя. Безрезультатно закінчилися його спроби зайнятися видавничою діяльністю, висунути свою кандидатуру в палату депутатів у 1832 і 1848 роках. Для Бальзака дуже характерне прагнення вплинути на суспільне життя, але успіху він не домігся. Двічі потерпів він невдачу на виборах у Французьку академію. У 1833 почався довгий роман Бальзака з Евеліною Ганською, польською поміщицею. Після поїздки в Петербург (1843) і двох приїздів на Україну, де знаходився її маєток, Бальзак за декілька місяців до смерті став чоловіком багатої аристократки (березень 1850).

Першим витвором, що приніс Бальзакові літературну популярність, був історичний роман «Шуани», присвячений подіям недавнього минулого – придушенню контрреволюційного заколоту в Бретані в 1799. Справжніми героями Бальзак зображує представників народу, простих солдатів, які у важкий для Франції момент прагнуть зберегти революційні завоювання. Історично вірно малює Бальзак селян Бретані, що встають на сторону контрреволюції, не розуміючи своїх щирих інтересів. Керівники повстання – прихильники реставрації Бурбонів – представлені як люди корисливі і недалекі. «Шуани» відкривають новий період у творчій біографії Бальзака. Один за другим створює він свої романи. З 1830 починає поєднувати їх у великі цикли.

Творчість Бальзака розвивалася в той час, коли закріплювало свої успіхи нове буржуазне суспільство, що затвердилося в результаті французької революції кінця 18 ст. У літературі виникає прагнення тверезе, реалістично відобразити епоху і пояснити основні її закономірності. Реалізм приймає критичну спрямованість. Бальзак став одним з найвидатніших представників цього напрямку. У своїх філософських поглядах він спирався на вчення французьких просвітителів 18 ст. Через усю творчість Бальзак проходить ідея про єдність матеріального і духовного початку. Постійно звертаючись до думки про властиву людині колосальної енергію, Бальзак показує, що в умовах буржуазного суспільства духовні сили людини звертаються проти її власного фізичного існування.

За своїми політичними переконаннями Бальзак був легітимістом, прихильником династії Бурбонів, які повернулися у Францію в 1814, після падіння Наполеона I, і зберігали владу до Липневої революції 1830. Однак легітимізм Бальзака – явище суперечливе. З величезним співчуттям відгукується Бальзак про республіканців. Легітимізм Бальзака був своєрідною формою неприйняття буржуазної дійсності. Визнаючи історичне значення капіталістичного прогресу, що виразився в бурхливому розвитку науки і промисловості, Бальзак засуджував владу грошей, що стала єдиним мірилом відносин між людьми, розгнузданий егоїзм, анархію і сваволю в економічному розвитку суспільства, зубожіння народу.

Доля талановитої людини, нездатного виявити своє дарування, – одна з хвилюючих тем «Людської комедії». Загинув для науки Рафаель, безславно закінчилася поетична кар’єру Люсьєна, великі муки випали на долю винахідника Сешара («Втрачені ілюзії»).

Справжню людяність Бальзак знаходить у середовищі простого народу. Уважний спостерігач життя, він вивчає паризькі передмістя, намагається осягнути нестатки і прагнення робочого люду. Стихійний протест широких народних мас проти капіталізму, перші збройні виступи ще слабких організованих робітників виправдані в очах Бальзака. Оцінюючи повстання ліонских ткачів, він наступним чином пояснює його причини: «Ліонська промисловість – бездушна». Коли замовлення припиняються, робітник умирає з голоду, та й працюючи, він ледве зводить кінці з кінцями. Будь-який каторжник щасливіший від нього. Після Липневої революції убогість дійшла до таких меж, що робітники шовкових фабрик написали на своєму прапорі: «Хліб або смерть!».

У повісті «Справа про опіку», у розповідях «Фачіно Кане», «Золотоока дівчина» (1835) Бальзак дав правдивий опис убогості простого народу. Саме в середовищі робітників, ремісників, селян Бальзак знаходить людей, здатних на безкорисливу допомогу і самовіддані вчинки. Водонос Буржа допоміг вибитися в люди бідному талановитому студенту («Обідня безбожника»), відставний солдат Верньо виявився єдиною людиною, що прийшла на допомогу полковнику Шаберу. З великим співчуттям малює Бальзак республіканця Мішеля Кретьєна («Втрачені ілюзії»), та якобінця Нізрона («Селяни»). У трагічному образі Нізрона розкрита невідповідність політичних цілей партії якобінців у 1793 і об’єктивних результатів буржуазної революції.

Творчість Бальзака стала важливою віхою в історії світового реалістичного мистецтва. У художньому методі Бальзака міститься сплав усіляких традицій: гуманізму епохи Відродження, ідей Освіти, готичного роману і романтичної школи, історичного роману В. Скотта. Ідейна підстава цього методу – нещадне розкриття внутрішнього антагонізму буржуазного порядку речей. Сміливість і новизна узагальнень Бальзак знайшли вираження в гіперболічних і метафоричних образах. Іноді Бальзак звертається і до фантастики, що символізує ірраціональні сторони капіталистичної дійсності, нагадуючи в цьому романтиків, але завжди прагнучи до пізнання реальних людських відносин. Один з істотних моментів бальзаківського реалізму – прагнення відтворити цілісну картину епохи. Широта зображеної в Бальзак дійсності неповторна: життя Парижа, французької провінції, села. Бальзак створює галерею типових образів, у яких знаходять своє втілення представники різних класів, станів і професій. Таку ж важливу роль грають для Бальзак і обставини.

Вивчення спадщини Бальзака пройшло тривалий і складний шлях. У 30-40-х р. 19 ст. буржуазна критика (Ш. О. Сент – Бев, Ж. Жанен і ін.) розвінчувала письменника. В 2-й половині 19 ст., буржуазна критика ввела Бальзака у коло «високої» літератури, але при цьому намагалася не зауважувати реалізм і антибуржуазну спрямованість його творчості. Прогресивні тенденції в оцінці Бальзака знайшли своє вираження в республіканця Ф. Жіро, у В. Гюго, Ж. Санд.

Смерть настигла великого письменника 18 серпня 1850 року в Парижі.

 

 

Муравьева Н. И. О. Бальзак. Этюд творчества. 2 изд., М., 1968.

Обломиевский Д. Д., Самарин Р. М. Бальзак. у кн. : История французской литературы, т. 2, М., 1976.

Самарин Р. М. Бальзак і французское рабочее движение 30-40-х г. 19 в. в сб. : Уч. зап. Ин-та мировой литературы, т. 1, М., 1972.