Сучасні напрямки розвитку і перспективні орієнтири у географічній науці

 

 

Доки існує поняття «географія», межею для цієї науки є тільки небо. Здається, що розвиток науки веде до все глибшої спеціалізації

та розподілу цілей і напрямів географічних досліджень.

Відтак дедалі важливішим стає екологічне і синтетичне охоплення

множини проблем і дослідницьких завдань у галузях, які ще довго будуть іменуватися фізичною та соціально-економічною географією.

І. Хустіх

Географія «працює» на замовлення суспільства. Тобто, актуальність того чи іншого напрямку дослідження визначається суспільними потребами та особливостями сучасного розвитку країни, регіону.

Так, у колишньому СРСР, «країні інженерів», перевага, передусім, надавалася фізичній географії, а не економічній чи соціальній. На сьогодні актуальним є гуманітарно-соціальний компонент географічних знань, який стає все більш важливим в інформаційному суспільстві. Звичайно, це не значить, що фізико-географічні дослідження повинні відійти на другий план. Необхідною умовою є збалансування вказаних напрямків досліджень як за кількістю виконаних робіт, так і за обсягом ресурсів (людських, фінансових, матеріальних), спрямованих на ці дослідження.

В українській освіті (у школах та ВНЗ) проблема посилення суспільно-географічної складової навчальних програм, на жаль, до сьогодні залишається не вирішеною. У шкільних програмах співвідношення фізико-географічної та суспільно-географічної складових складає 3/2, у той час, як у світі вже давно воно доведене до 1/1, а у вищій школі та науці – до 3/7.

У кожній країні можна виокремити свою специфічну рису, «сильну сторону» географічної науки.

Розробка теоретичних моделей, які пояснюють географічні факти, територіальні зміни ринків збуту, демографічні процеси – важлива риса американської географії, яка надзвичайно інтегрована з бізнесом.

Французькі географи були і залишаються лідерами у вивченні географії міст. Німецька географічна школа зробила суттєвий внесок у географію розміщення промисловості. Шведські вчені розробляли теорію дифузії (поширення) інновацій. В Іспанії добре розвинута географія туризму, а в Австралії – віртуальна і модельна, які створюють новий простір у віртуальній реальності. Таку модель можна використати для аналізу будь-якої реальної ситуації.

Російські географи зробили суттєвий внесок у дослідження еволюції природного середовища і ресурсів поверхні суші, факторів глобальних змін довкілля, географічних проблем природокористування й охорони довкілля, вивчення Антарктиди та Арктики.

Українські вчені-географи відомі географічному загалу завдяки результатам дослідження у сфері ландшафтознавства та ландшафтної екології, геоморфології, клімату, районного планування.

Які ж проблеми актуальні сьогодні у географічній науці світу й України?

У серпні 2012 року відбувся 32-й Міжнародний географічний конгрес у Кельні. Головне гасло конгресу – «Down to Earth» («З небес на землю») означає застосування різноманітних географічних ідей у вирішенні актуальних наукових та соціально-політичних питань – приведення дослідження з небес на землю.

Найважливішими напрямками для наукової дискусії визначено наступні:

Глобальні зміни і глобалізація.

Суспільство і довкілля.

Ризики і конфлікти.

Урбанізація і демографічні зміни.

Українська географічна наукова спільнота теж долучається до обговорення актуальних проблем. 25-28 вересня 2012 року у місті Дніпропетровську на базі Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара відбувся черговий XI з'їзд Українського географічного товариства. Гасло з'їзду – «Україна: географія цілей і можливостей».

Із метою підготовки до з’їзду було обговорено важливі проблеми в осередках Українського географічного товаристства (УГТ). Зокрема, 5 січня у Рівненському відділені УГТ було проведено збори, де учасники звернули увагу на актуальність для нашого регіону наступних проблем:

зміни клімату;

водозабезпечення та якість води;

меліоративна географія;

вивчення демографічної та медико-географічної ситуації;

обґрунтування розвитку туризму та рекреації;

еколого-географічні дослідження регіону.

Усі виступаючі підкреслювали необхідність інтеграції географічної науки зі сферою регіонального управління, шкільною географічною освітою, а також нагальною потребою визнали популяризацію географічних знань.

В українській географії серед традиційних, досить добре розроблених, з точки зору понятійно-термінологічного й методичного апарату, є ряд наукових напрямків дослідження, які називають «точками росту». Це – найновіші, найбільш актуальні дослідження. Чинниками виникнення таких «точок росту» в сучасній географії є процеси екологізації, інформатизації, гуманізації та соціологізації географічних досліджень та інтеграційні процеси між науками.

1. Екологізація. Сьогодні екологія розглядається не тільки як біологічна наука, а, в першу чергу, як ідеологія, яка пронизує всі науки та сфери людської діяльності. Утверджується екоцентричний світогляд – у центр дослідження ставиться не людина та її цінності, а «екосистема», частиною якої і є людина.

2. Гуманізація і соціологізація. Важливим елементом гуманістичного світогляду є центрованість на людину. Щоб пізнати світ, треба з’ясувати його цінності та значення. Проте цінності у різні історичні періоди були різними. Так, якщо у ХІХ-ХХ ст. переважали цінності економічні, то сьогодні, наприклад, їх змінили цінності дбайливого ставлення до природи. Гуманізація в географії: філософсько-орієнтована (географічні дослідження, що ґрунтуються на екзистенціалізмі, феноменології, ідеалізмі), людино-орієнтовна (у центрі дослідження – людина з її відчуттями та цінностями) та проблемно-орієнтована (орієнтація на дослідження основних проблем сучасного людства).

3. Інформатизація та формування геоінформаційної парадигми. Проникнення процесів інформатизації сучасного суспільства у географічну науку сприяло не тільки посиленню методичного апарату та техніки проведення географічних досліджень у всіх сферах географічних знань, а й спричинило появу нових галузей географічної науки.

4. Напрямки прикладних і міждисциплінарних досліджень на стику з іншими сферами науково-практичної діяльності та геопланувальна парадигма. З огляду на сучасні потреби суспільства, у географії сформувалася низка напрямків дослідження, які мають яскраво виражений прикладний характер. До найбільш досліджуваних в Україні відносять:

1. Конструктивне ландшафтознавство – науковий напрям, що вивчає конструктивні основи планування ландшафтно-господарських територіальних систем на основі закономірностей їх просторово-часової організації.

2. Антропогенне ландшафтознавство, яке вивчає природно-територіальні системи, що виникли внаслідок дії людського фактора або в яких хоча б один із ландшафтоформуючих компонентів був змінений людиною.

3. Геологістика – наука про управління потоками (матеріальними, людськими, інформаційними, фінансовими) у геопросторі.

4. Бізнесова географія – нова прикладна суспільно-географічна наука. З’явилася у зв’язку зі збільшенням чисельності суб’єктів господарювання, загостренням конкуренції на ринках товарів та послуг, розширенням прав і зростанням самостійності місцевих органів влади, поява нових інформаційних технологій збору, збереження, обробки й поширення географічної інформації. Завдання бізнесової географії – вивчення рентних ефектів розміщення, зокрема мультиплікаторних ефектів розміщення.

5. Географічний маркетинг (геомаркетинг) – складова бізнесової географії. Під геомаркетингом розуміють географічні аспекти класичного маркетингу, зокрема процедури геграфічної сегментації ринку і географічного позиціювання товару.

Одне із важливих завдань сьогодення – обґрунтування основ регіональної політики та регіонального розвитку. У зв’язку з цим, регіонально-географічні комплексні дослідження і надалі залишаються актуальними. Окремі проблеми регіональної політики висвітлені у працях Г. В. Балабанова, О. Г. Топчієва, Я. Б. Олійника, В. І. Нудельмана, В. П. Нагірної, Г. П. Підгрушного, Д. М. Стеченка, С. П. Сонько, М. Д. Пістуна, В. П. Нагірної. Означені дослідження переважно проводяться на стику економічної та географічної наук. Особливої актуальності набувають проблеми дослідження господарства на основі кластерного підходу, оцінка рівня інвестиційної привабливості регіонів, визначення конкурентоспроможності регіонів, вивчення депресивних територій, транскордонного співробітництва та участі окремих регіонів у глобалізаційних процесах. В умовах глобальних фінансово-економічних негараздів з’явилася потреба у дослідженнях геопосторових аспектів кризи.