Пізнавальні прийоми та форми наукових досліджень

 

До пізнавальних прийомів належать:

моделювання;

ідеалізація;

абстракція;

узагальнення;

уявлений експеримент.

Моделюванням називають метод дослідження об'єкта, процесу, явищ на моделях. Модель у широкому розумінні – це матеріатьне або розумове уявлення об'єкта дослідження в образі більш доступному і сприятливому для вивчення, ніж сам оригінал. Між моделлю і оригіналом мас бути цепна відповідність, яка може бути подібною за фізичними характеристиками моделі і оригіналом або в подібності функцій, які виконують модель і оригінал, або в математичному описі «поведінки» моделі і оригіналу.

У кожному конкретному випадку модель зможе виконувати спою роль тільки тоді, коли міра її відповідності оригіналу буде визначена досить чітко. Ця відповідність досягається за допомогою так званих критеріїв подібності.

Моделювання широко застосовується яку теоретичних, так і експериментальних дослідженнях. Важлива пізнавальна функція моделювання – це пошук нових ідей, гіпотез, теорії. Часто буває так, що теорія початково виникає у вигляді моделі, яка дає спрощене пояснення явиша і виступає як первинна робоча гіпотеза, яка зможе перерости в теорію. При цьому в процесі моделювання виникають нові ідеї і форми експерименту, відкриваються невідомі факти. Таке поєднання теоретичного і експериментального моделювання характерне для науки кінця XX століття.

Моделювання – це дослідження об'єктів, явиш і процесів не безпосередньо, а з допомогою їх замінників – моделей. У процесі моделювання експеримент у натурі замінюється експериментом на моделі.

Модель – це образ, зображення, копія, план, карта, формула, графік, матриця (прямокутна таблиця чисел) тощо. Філософи визначають модель як мислено представлену чи матеріально реалізовану систему, яка відображаючи чи відтворюючи об'єкт дослідження, здатна заміщати його гак, шо її вивчення дає нову інформацію про цей об'єкт. Отже, модель замішає об'єкт, вона с його аналогом у певному відношенні – за властивостями, структурою, зв'язками чи функціями. Говорять, шо модель є ізоморфною або гомоморфною до об'єкта вивчення.

Виділяють два типи моделей: предметні і знакові (часом їх відповідно називають матеріальними та ідеальними, хоч це терміни невдалі). Предметні моделі бувають натурні (зменшена копія автомобіля), фізичні (макети) та електронні. Для економіки важливі передовсім знакові моделі.

Знакові моделі поділяють на два класи: образно-знакові (аерофото і космічні знімки, карти) і формально-знакові (статистичні, математичні, абстрактно-логічні тощо). Обидва ці класи однаково важливі і широко використовуються в економіці, взаємодіючи в конкретних дослідженнях.

В економічних дослідженнях модель є важливим носієм інформації і засобом фіксації знання. У процесі дослідження місце моделі фіксується схемою, представленою на рис. 1).

 

Рис. 1. Місце моделі (М) у процесі дослідження, де С – суб’єкт дослідження – вчений, науковий колектив тощо, І – інструментарій дослідження, О – об 'єкт дослідження

 

Отже, С і О опосередковані не лише моделлю (М), але й засобами (І), якими досліджують цю модель чи експериментують з нею.

Алгоритм методу моделювання полягас у наступному:

1) постановка завдання;

2) створення чи вибір моделі;

3) дослідження моделі;

4) перенесення значення (екстраполяція) з моделі на об'єкт дослідження.

Це здійснюється за таким принципом: якщо модель і об'єкт мають властивості А, В, С і встановлено, шо М має ше й властивість А, то вважається, що і О має властивість В.

Математичне моделювання – це створення математичної моделі і експериментування з нею. Класичним прикладом в економіці є відома формула (модель) попиту на товар:

Q = f (P),

де: Q – обсяг попиту на певний товар, або максимальна кількість одиниць товару, шо його готові придбати покупці за певну ціну, С – ціна цього товару. Якщо у ній моделі змінювати значення ціни товару (це і буде експеримент), то і вихідне значення (обсяг попиту) теж буде змінюватися. Отже, отримуватимемо різні обсяги продукції, що зможуть придбати покупці за певною ціною.

Метод ідеалізації передбачає створення ідеальних моделей і порівняння ситуації, яку вивчають, з ідеальним варіантом. Отже, це складний метод, при застосуванні якого використовують специфічці особливості деяких інших методів – моделювання, аналогії, абстрагування тощо. У багатьох науках поширені ідеальні моделі. У фізиці, наприклад, це ідеальна рідина (така рідина, яка не стискається), ідеально чорне тіло (таке тіло, що не випускає у зовнішній світ жодних променів) тощо.

Ідеальні моделі будуються двома способами. Перший – це абстрагування від усіх, крім однієї, найважливішої у певному аспекті риси (властивості), яку доводять до «абсолютних» значень (та сама ідеальна рідина). Другий спосіб полягає у наданні ідеальній моделі усіх можливих рис і особливостей (функцій, відносин), які мають реальні об'єкти (ідеальний ЕВЦ). У процесі дослідження реальні об'єкти порівнюють з ідеальними і фіксують: а) ступінь вираженості в реальному об'єкті властивості, яка характеризує ідеальну модель (перший тип моделей) ; б) наявність (відсутність) в реальному об'єкті, що досліджується, рис і особливостей, які характеризують ідеальну модель (другий тип моделей).

По суті, можна формувати ідеальні об'єкти щодо усіх реальних економічних об'єктів, систем і досліджувати останні на їх моделях, «адекватних» до ідеальних.

Ідеалізація с пізнавальним прийомом, у процесі якою дослідник із думках конструює так знаний ідеальний об'єкт, якого немас в дійсності. При створенні ідеального об'єкта спираються на реально існуючий прообраз. Разом з тим, ідеальному об'єкту надаються такі ознаки і властиності, які в принципі не можуть належати його реальному прообразу. З ідеалізацією тісно пов'язана абстракція.

Абстрагування – метод наукового пізнання, суть якого полягає у виділенні кількох ознак або властивостей об'єкта, що досліджується, при означеному розумовому відключенні інших властивостей, зв'язків і відносин предмета. Абстрагування дозволяє замінити в свідомості людини складний процес більш простим, який характеризує найсупєвіші ознаки предмета або явиша, що важливо для створення багатьох понять.

Процес абстрагування здійснюється в два прийоми:

виділення в об'єкті, який вивчається, найбільш важливого і встановлення неіснуючих фактів;

реалізація можливостей абстрагування і заміни реального об'єкта більш простим – моделлю.

У цьому розумінні ідеалізація і абстрагування невіддільні від моделювання.

Логічне абстрагування в науці часто виступає як метод генералізації. Останній, як і абстрагування загалом, передбачає усунення під час дослідження об'єктів, явищ і процесів несуттєвих, другорядних властивостей і відносин і виділення головного, визначального. Граничний випадок абстрагування маємо лише тоді, коли залишається лише одна, але суттєва риса і властивість.

Характерною особливістю теоретичних досліджень є широке застосування узагальнень – прийомів здобуття нових знань шляхом розумового (уявний) переходу від конкретних висновків і заключень до більш загальних, які в найбільшій мірі відображають суть дослідницького процесу. Перехід від конкретного до загального супроводжується більш високою мірою абстрагування. Дифсрениійма оцінка впливу різних чинників на проходження процесу дозволяє за допомогою узагальнення відокремити вплив другорядних чинників, а вплив багатоманітних основних чинників розглядається з єдиних узагальнених позицій.

Ідеалізація, абстрагування, узагальнення є основою загальної форми науково-дослідного евристичного мислення – мисленого експерименту. Це один із важливих пізнавальних прийомів теоретичного мислення, якому надається форма розумового експериментування.

Розумовий (уявний) експерименту даний момент набрав важливого значення в формуванні, розширенні і обгрунтуванні основних понять і принципів теоретичною характеру в природничих науках.

Суть розумового експерименту полягає в тому, то за допомогою тільки уявного об'єкта дослідження розглядається в «чистому вигляді» незалежно від конкретної форми його взаємодії з навколишнім світом.

Важливою перевагою уявного (розумового) експерименту перед реальним є те, що в уяві можна проводити такі уявні експерименти, проведення яких у дійсності неможливе.

В основі будь-якого уявного (розумового) експерименту явно чи неявно є запитання: «Що зміниться, якщо..?». Без такої постановки питання експеримент втрачає цінність.

Гіпотетичний метод – спосіб дослідження за допомогою наукової гіпотези, тобто припущення про причину, яка викликає даний наслідок, або про існування певного явища або предмета. Різновидом цього методу є гіпотетико-дедуктивний спосіб дослідження, суть якого полягає у створенні системи дедуктивно зв'язаних між собою гіпотез, з яких виводяться твердження про емпіричні факти.

У структуру гіпотетико-дедуктивного методу входить:

висування здогаду (припущення) про причини й закономірності досліджуваних явищ і предметів;

відбір з ряду здогадів найбільш імовірного, правдоподібного;

виведення з відібраного припущення (посилки) наслідку (висновку) за допомогою дедукції;

експериментальна перевірка виведених з гіпотези наслідків.

З пізнавальними прийомами тісно переплітаються такі форми узагальнень, як індукція і дедукція, аналіз і синтез. Ці форми і методи є важливими системами розумової діяльності вченого.

При розробці теорії застосовуються логічний і історичний методи.

Логічний включає гіпотетично-дедуктивний і аксіоматичний методи.

Історичний метод дозволяє досліджувати виникнення, формування і розвиток процесів і подій у часі. Аналіз і синтез є взаємопов'язаними процедурами і основними в наукових дослідженнях. У сучасній науці під аналізом розуміють процес роздумів від того, що потрібно довести до того, що вже доведено. Процедурою, оберненою аналізу, є синтез.

Синтез – це процедура послідовних роздумів, у результаті яких із уже доведених конкретних тверджень отримують нові знання. Задо-помогою синтезу узагальнюють результати експерименту.

У теоретичних науках синтез виступає як об'єднання конкуруючих у певній мірі протилежних теорій у формі побудови дедуктивних теорій.

Однією із форм синтезу є метод сходження від абстрактного до конкретного – спосіб побудови теоретичних знань про склад об'єктів, що розвиваються. На базі синтезу різних наук проявляються нові. Єдність аналізу і синтезу рельєфно проявляється при системному підході до дослідження складних систем (систем виробництва і систем управління ними).

Послідовність реалізації системного підходу проходить за схемою: на основі аналізу структури складної системи і функції її елементів роблять заключения про вклад кожного елементу у функціонування системи і її можливості в цілому. Досягнення потрібного сумарного ефекту, управління структурою і функцією складної системи здійснюється її коригуванням або створенням нової системи функціонування.

Аксіоматико-дедуктивний метод найчастіше застосовується у точних (математика, фізика) науках. Він базується на встановленні початкового набору понять, формулюванні кількох аксіом, тобто істин, які не потребують доказів (які приймаються без доведення) і у встановленні правил умовисновку (звичайно, ними є правила формальної або математичної логіки).

 

 

Дикий Н. А., Халатов А. А. Основы научных исследований. – К. : Вища школа, 1985. – 223 с.

Ковальчук В. В. Основи наукових досліджень. Навч. посібник. К. : Вища школа, 2004. – 208 с.

Лудченко А. А., Лудченко Я. А., Примак Т. А. и др. Основы научных исследований. – К., 1999. – 78 с.

Основы научных исследований: Учеб. для техн. вузов /В. И. Крутов, И. М. Грушко, В. В. Попов и др. ; Под ред. В. И. Крутова, В. В. Попова. – М. : Высшая школа, 1989. – 399 с.

Сидоренко В. К., Дмитренко П. В. Основи наукових досліджень. Основи наукових досліджень. / Навчальний посібник для вищих педагогічних закладів освіти. – К. : РННЦ “ДІНІТ”, 2000. – 259 с.

Цехмістрова Г. С. Основи наукових досліджень. – К. : Видавничий дім «Слово», 2003. – 240 c.

Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. -К. : Знання, 2001. – 295 с.