Методи вокальної діагностики

Виховання співацького голосу, як однієї зі складових музичної освіти, передбачає набуття учнями певних навичок академічного звукоутворення. 

Спів – це складний психо-фізіологічний процес і вимагає злагодженої взаємодії таких важливих компонентів, як: дихання, робота гортані, артикуляційного апарату. Кожна з цих складових, що працює у час фонації у тісному поєднанні, необхідно удосконалювати, не перевантажуючи увагу учня великою кількістю вимог: чистота інтонування, спів округлим звуком, збереження високої позиції звукоутворення, правильна артикуляція та чітка дикція, виразне фразування тощо. 

Співочий голос характеризується ширшим діапазоном у порівнянні з розмовною мовою. Якщо діапазон розмовного голосу складає не більше однієї октави (від 4 до 6 тонів), то діапазон співочого - дві октави, а іноді й більше.

Важливим для педагога є діагностика голосу учня, характерних рис психіки та особистих якостей, оскільки навчально-виховний процес ліцею скерований на особистісно орієнтовну систему творчого розвитку учнів. Діагностування голосу у подальшому стає передумовою ефективного розвитку співацького голосу та реалізації у подальшому вокального потенціалу.

Традиційна (фортепіанна) діагностика не виключає суб’єктивність оцінки здібностей молодих співаків, тому актуальним є питання розробки комплексного методу діагностики вокальної обдарованості співака на основі аналізу вокально-технічних і естетичних властивостей співацького голосу, виходячи з його об’єктивних акустичних характеристик.

Слід також зауважити, що тип голосу як дитини, так і дорослого, може бути визначений з достатньою достовірністю лише після проведення спеціальной роботи по його постановці.