Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

 
 
Телефон +3 8(068) 052-35-08
Телефон +3 8(093) 689-29-85
 (096) 672-17-75
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Нормативно правове забезпечення стандартів прожиткового рівня

Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Поняття прожиткового рівня можно ототожнювати з поняттям «Рівень життя» – це характеристика економічного добробуту населення, що вимірюється як реальний дохід на душу населення та кількість населення за межею бідності. Часто також приймаються до уваги доступ до системи охорони здоров'я, економічна нерівність, рівень освіти, доступ до певних товарів, очікувана тривалість життя при народженні. Часто терміну протиставляється термін «якість життя», що також приймає до уваги різноманітні неекономічні показники. Життєвий рівень населення залежить, з одного боку, від способу виробництва, який характеризується відносинами власності, рівнем розвитку матеріальної бази суспільства, сфери послуг та суспільною продуктивністю праці, а з іншого – від способу життя, що визначається загальними проявами життєдіяльності людини, а саме величиною потреб у різних життєвих благах та можливістю їх задоволення, виходячи з пропозиції товарів та послуг на ринку та реальних доходів населення. Отже, на рівень життя населення впливає ряд економічних, соціальних, політичних, культурних, інноваційних, екологічних та інших факторів.
Нормативно правове забезпечення стандартів прожиткового рівня регулюется законами “Про прожитковий мінімум” “Про межу малозабеспеченості” “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”. Відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти це встановлені законами іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Тобто соціальні стандарти це соціальні норми та нормативи які характеризуються як показники необхідного споживання продуктів харчування непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми медичними житлово-комунальними соціально-культурними послугами. Натомість термін стандарт як економічна категорія розуміється як зразок еталон модель що приймаються як вихідні для спів ставлення з ними інших похідних об’єктів. Іншими словами соціальний стандарт це цільовий орієнтир на досягнення якого повинна бути спрямована соціальна політика держави.
Відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» ним є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини збереження його здоров’я набору продуктів харчування а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Формування даної категорії з точки зору юриспруденції є логічним та правильним оскільки в ньому відображено достатній рівень споживання продовольчих товарів для того аби забезпечити нормальне функціонування організму людини разом із тим розмір прожиткового мінімуму який встановлено на даний час ще далекий від того щоб гаранту вати гідний рівень життя. Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи: фізіологічний та соціальний Фізіологічний мінімум це вартісне вираження матеріальних цінностей найнеобхідніших для існування людини. У світовій практиці він становить загального прожиткового мінімуму а решта припадає на соціальну частину певний набір духовних цінностей мінімально прийнятного рівня життя.
Наступним терміном близьким за значенням до прожиткового мінімуму є «межа малозабезпеченості» це величина середньодушового сукупного доходу який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні встановленому законодавством. Дане визначення фактично втратило свій сенс оскільки мінімальне споживання товарів та послуг умовно сягнуло позначки достатнього споживання про що свідчить ст. Закону України «Про прожитковий мінімум» Відповідно до цього чинність Закону «Про межу малозабезпеченості» також вважається не достатньо переконливою. У жовтні 2012 р. центральними органами виконавчої влади було прийнято наказ про затвердження Методики комплексної оцінки бідності. Відповідно до якого «межа (поріг) бідності» це рівень доходу витрат нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. У пункті визначено критерії для оцінки бідності – «межа бідності» визначена за відносним критерієм медіанного рівня 75% середньо душових еквівалентних сукупних витрат – «межа крайньої бідності» визначена за відносним критерієм 60% медіанного рівня середньодушових еквівалентних сукупних витрат та адаптована до критерію Європейського Союзу – «межа абсолютної бідності» визначена за критерієм прожиткового мінімуму Тобто якщо середній розмір доходів за 2012 рік буде дорівнювати 2800 грн то межа бідності складатиме 1050 грн що на 50 грн менше прожиткового мінімуму за 2013 рік на одну особу. Виникає питання про доцільність застосування даного терміну адже категорія «межа бідності» окрім визначення показників економічного розвитку держави не забезпечує надання особам які знаходяться за межею бідності жодних переваг чи гарантій в отриманні ними соціальних допомог.
До структури стандартів прожиткового рівня також входять такі фундаментальні поняття як “споживчий кошик”, “закон зростання потреб”.
«Споживчий кошик» – набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім'ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у актуальних цінах. Застосовується як база для порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.
Так, наприклад, загальний показник вартісної оцінки споживчого кошика в 2013 році становила 1108 грн. В грудні 2013 його підняли до 1176 грн, сьогодні – це мінімальна зарплата на рівні 1218 грн. ООН визначив світовий поріг місячного прибутку на особу в розмірі 510 дол. Це означає, що якщо людина отримує менше, то він живе за межею бідності.
Сьогодні в споживчому кошику України налічується 300 послуг. Для порівняння слід сказати, що в Іспанії та Німеччині – близько 480, Англії – 350. Українці за підсумками 2013 р. на продукти харчування витрачали 55% свого доходу, сьогодні ця частка складає 98%. У Франції та Німеччині частка витрат від загальних доходів не перевищує 15%. А в цілому жителі Європи витрачають менше 20% на їжу.
«Закон зростання потреб» – закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення.
Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.
На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб: Перший етап – до середини 50-х років, домінували матеріально-речові потреби. Другий етап почався з середини 1950-х років з переходом до «економіки споживання», коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін. Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 1980-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості.
У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних;
від задоволення елементарних потреб – до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання – до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.
Серед дослідників в області економічної теорії, праця яких спрямована на дослідження в сфері життєдіяльності людей, пов’язану з їх доходами та видатками, слід відзначити таких вчених як “Джон Мейнард Кейнс” “Выльфредо Парето” “Ернста Енгеля”
Основний психологічний закон – сформульоване Джоном Мейнардом Кейнсом положення про те, що особисте споживання залежить від рівня доходів, однак його динаміка відстає від зростання доходів.
Згідно основному психологічному закону, люди при зростанні рівня своїх доходів схильні збільшувати своє споживання, але не в міру зростання доходів, а в меншій мірі.
Іншими словами, відсоток доходу, що направляється на заощадження, зростає в міру зростання доходів.
Частка додаткового доходу, що направляється на заощадження, називається граничною схильністю до заощадження. Гранична схильність до заощадження в міру зростання добробуту зростає.
Сума граничної схильності до заощадження і граничної схильності до споживання завжди дорівнює одиниці (або 100%)
Закон Парето, або принцип Парето, або принцип 20/80 – емпіричне правило, назване на честь економіста і соціолога Вільфредо Парето, в найбільш загальному вигляді формулюється як «20% зусиль дають 80% результату, а інші 80% зусиль – лише 20% результату «. Може використовуватися як базова установка в аналізі чинників ефективності будь-якої діяльності і оптимізації її результатів: правильно вибравши мінімум найважливіших дій, можна швидко отримати значну частину від запланованого повного результату, у своїй подальші поліпшення неефективні і можуть бути невиправдані (згідно кривої Парето).
Закон Енгеля – із зростанням величини доходів частка витрат на придбання товарів першої необхідності скорочується.
Закони Енгеля зводяться до наступних положень:
бідні родини витрачають відносно більше на необхідне для життя – їжу і житло;
частка витрат на харчування знижується в міру зростання доходів, а частка витрат на житло стабілізується;
витрати на дорогі предмети підвищуються в більшій мірі, ніж дохід. При зростанні доходу споживача споживання їм вторинних благ зростає в більшому ступені, ніж споживання благ першої необхідності;
при зниженні ціни одного з благ і сталості ціни на інше благо збільшується попит на благо, ціна якого знижується, причому здійснюється відносна заміна ним іншого блага!
 
Література:
 
1. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 15. 03. 2012
2. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег.
3. “Закон Енгеля” Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол. : …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К. : Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.
4. М. В, СОКОЛ. Прожитковий мінімум та його значення у формуванні якісної системи соціальних стандартів. Форум права 2012 – №4- с. 841-846.
5. НАКАЗ 08. 10. 2012 № 629/1105/1059/408/612 Про затвердження Методики комплексної оцінки бідності.
6. Ричард Кох. Закон Парето или Принцип 80/20. – Сокращённый перевод статьи с комментарием Скляревского Е. и фрагментом статьи Давыдова А. А.
7. З А К О Н У К Р А Ї Н И “Про прожитковий мінімум” Редакція від 09. 12. 2012
Фото Капча