Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Новий адміністративно-територіальний поділ на Західноукраїнських територіях (вересень 1939 – червень 1941 рр.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 
У політорганах і військових частинах ще перед вступом Червоної армії на територію Західної України були визначені і підготовлені політпрацівники, рядові комуністи і комсомольці для проведення роботи серед цивільного населення. Вони й посіли всі основні місця в тимчасових управліннях. Для того, щоб засвідчити, що новостворені органи є установами народного самоуправління, деякі посади надали й місцевим активістам. Головним принципом роботи з місцевими кадрами в тимчасових управліннях був передусім класовий, тобто на першому місці були не компетентність та ерудиція кандидата, а його пролетарське походження і відповідна громадська активність.
Тимчасові органи управління створювалися під супровід безпрецедентної пропаганди, яка висвітлювала радянський режим єдиним захисником національних і соціальних інтересів населення, що спроможний вирішити всі проблеми і припинити багатовікове гноблення. Пропагувалася теза, що волиняни й галичани є боржниками Радянського Союзу і мають завдячувати партії та її вождеві за порятунок й виконувати розпорядження нової влади.
Суть і функції тимчасових органів управління мало чим відрізнялися від традиційних функцій радянських органів влади. З метою оперативного керівництва різними ділянками соціально-економічного, культурного життя організовувалися відповідні відділи: фінансів, торгівлі, промисловості, транспорту, обліку і розподілу житла, освіти, охорони здоров’я, культури. Тимчасові управління мали власні мілітарні сили, очолювані військовослужбовцями Червоної армії. Як і в більшовицькій Росії, тимчасові управління реорганізували існуючу вже місцеву міліцію, складену з представників цивільного населення, в загони робітничої гвардії. У селах були сформовані селянські дружини, які підпорядковувалися селянським комітетам. Загони робітничої гвардії і селянські дружини переважно виконували функції охоронників підприємств, установ і підтримували громадський порядок.
З організацією обласних тимчасових управлінь склалася така структура тимчасових органів влади в Західній Україні:
1) обласні тимчасові управління в межах колишніх воєводств;
2) тимчасові управління міст і повітів;
3) селянські комітети волостей;
4) селянські комітети сіл.
Тимчасові управління виконували певні судові функції, оскільки вирішували трудові та майнові конфлікти через ліквідацію старих та відсутність нових органів юстиції.
У січні 1940 р. розпочалося формування постійних органів місцевої влади в Західній Україні. Перед цим був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 р. «Про організацію Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тернопільської областей у складі Української РСP» [118, с. 184]. До Волинської області відійшло 6 повітів, до Дрогобицької – 10, Львівської – 13, Ровенської – 5, Станіславської – 10, до Тернопільської – 13 повітів.
Згодом Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 р. старий адміністративно-територіальний поділ було ліквідовано і замість повітів створено райони. Сільських районів нараховувалося 202: у Волинській, Дрогобицькій і Ровенській – по 30 районів, у Львівській і Станіславській – по 37, Тернопільській – 38 районів [1, с. 7].
На зразок великих обласних центрів східних областей УРСР, у Львові утворили чотири міських райони (Залізничний, Центральний, Червоноармійський, Шевченківський). В обласне підпорядкування виділялося 14 міст [2, 1940-18 січня]. Створення сільських рад завершило реформу адміністративно-територіального поділу Західної України. На її території в 1940 році діяло 83 міських, 89 містечкових і 4944 сільських рад [3, с. 7].
Затвердження нового адміністративно-територіального поділу сприяло зміцненню тоталітарного режиму шляхом насичення краю органами влади і репресивним апаратом. Львівське воєводство до реформи складалося із 14 повітів. Тепер на їх місці створено 37 сільських районів і 4 райони у Львові, що призвело до зростання чисельності адміністративного персоналу втричі [4, c. 312].
На території західних областей України всього було утворено 84 міськвиконкоми Рад, 89 селищних і 4944 сільські виконавчі комітети Рад [5, с. 46].
У складі виконкомів районів і міст на початку 1940 р. були утворені відділи: фінансовий, земельний, торгівлі, освіти, комунального господарства, місцевої промисловості, охорони здоров’я, соціального забезпечення.
Коли організувалися повітові (пізніше районні) і міські виконкоми Рад, то тимчасові управління припинили свою діяльність.
Тоталітарним режимом до комплектування нових органів управління залучалися представники різних національних груп регіону, але виразною була підтримка українців і євреїв, а польське населення дискримінувалося. Причини такого ставлення до поляків – у більшовицькій національній політиці в УРСР у 30-ті роки [6, с. 13-17].
2 серпня 1940 року на VII сесії Верховної Ради СРСР було прийнято постанову про включення до УРСР Північної Буковини, Хотинського повіту Північної Бессарабії, а також Акерманського та Ізмаїльського повітів Південної Бессарабії [7, с. 177].
У Північній Буковині теж було проведено аналогічну реформу: утворено Чернівецьку область та поділено її на такі райони: Заставнівський, Кіцманський, Садгірський, Вашківський, Вижницький, Путильський, Сторожинецький, Глибоцький, Чернівецький – сільський. Саме місто Чернівці поділено на райони: Шевченківський, Ленінський, Сталінський. У Північній Бессарабії було створено Хотинський, Сокирянський, Кельменецький, Новоселецький райони, що ввійшли до СРСР. Герцаївський район належав до Молдавської РСР.
Місцеві владні структури формувалися досить швидко. Через вибори у центральні та місцеві ради в 1940 р. до Верховної Ради СРСР було обрано 33 депутати, до Верховної Ради УРСР – 80; до місцевих рад – понад 79 тисяч депутатів.
Профспілковий рух зазнав також перетворень. Спілки, що існували до 1939 року, були розформовані, а вибори до нових суворо контролювалися. На всіх підприємствах західного регіону була проведена обов’язкова перереєстрація членів профспілок і видано тимчасові посвідчення. Всього на території західноукраїнських земель було створено 68 обласних і 2 дорожні профспілкові комітети – на Львівській і Ковельській залізницях. На перше жовтня 1940 р. у західних областях України нові профспілки об’єднували 65, 1 відсотка всіх працюючих; налічувалося 317 тис. членів профспілок [8, с. 329].
Одразу ж після вступу Червоної Армії розпочалося будівництво, або навіть краще сказати переоблаштування усіх сфер життя західноукраїнського суспільства на радянський зразок. Калькування розпочалося з побудови абсолютно ідентичної політичної системи, що вже існувала як на території Великої України, так і в СРСР. Радянська адміністрація переважно складалася з «перевірених кадрів» зі Східної України.
 
Список використаних джерел
 
Ярош Б. О. Західні землі напередодні Другої світової війни / Б. О. Ярош // Історія України. – 2004. – № 19.
Вісті – орган Верховної Ради УРСР. 1939-1941 рр.
Як це було. – К. : Укрполітвидав, 1940. – 41 с.
Dorochenko D. A Survey of Ukrainian History / D. Dorochenko, O. Gerus – Winnipeg: Book Press, 1984. – 822 p.
Більшовик України  орган ЦК КП (б) У. 1940 р. – 6 вересня, № 6, с. 14.
Кульчицький С. Україна між двома війнами (1921-1939) / С. Кульчицький; Ін-т історії України НАН України. – К. : Альтернативи, 1999. – 336 с.
Жуковський А. Історія Буковини. Частина 2. / А. Жуковський – Чернівці, 1993.
Очерки истории профсоюзов Украинской ССР.  К. : Политиздат Украины, 1983. – 663 с.
Фото Капча