Облік розрахунків з оплати праці

Спрощена система оподаткування. З метою реалізації державної політики розвитку і підтримання малого підприємництва Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» з 1 січня 1999 р. введено спрощену систему оподаткування, обліку і звітності для суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних і фізичних осіб) будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких кількість працюючих не перевищує 10 осіб і обсяг реалізації продукції (робіт, послуг) за рік становить не більше 500 тис. грн.

Ставка єдиного податку для фізичних осіб встановлюється місцевими Радами за місцем державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності залежно від місця її здійснення і не може бути менше 20 грн. І більше 200 грн. за кожен місяць. Сума єдиного податку зараховується на окремий рахунок відділень Державного казначейства України і підлягає перерахуванню: до місцевого бюджету – 55%, до Пенсійного фонду України – 40%, на обов'язкове соціальне страхування – 5%. При цьому доходи, одержані платником єдиного податку, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного податку за підсумками року.

Ставка єдиного податку для юридичних осіб встановлена в розмірі 6% обсягів- виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Зараховані на окремий рахунок Державного казначейства суми єдиного податку розподіляються: до Державного бюджету – 20^о, до місцевого бюджету – 35%, до Пенсійного фонду – 40%, на обов'язкове соціальне страхування – 5%.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які сплачують єдиний податок, звільняються від таких обов'язкових платежів: податку на прибуток підприємства; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб підприємницької діяльності) ; податку на землю; збору на обов'язкове державне соціальне і пенсійне страхування; збору в Державний інноваційний фонд; збору на спеціальне використання природних ресурсів і збору на видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг.

Платники єдиного податку – юридичні особи до 5 числа місяця, наступного за звітним кварталом, подають до місцевого податкового органу Звіт суб'єкта малого підприємства, яке було платником єдиного податку, а також платіжні доручення про його сплату з відміткою банку про зарахування коштів.

Утримання аліментів. Утримання аліментів із заробітної плати згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26. 02. 93 «Про види заробітку (доходу), які підтягають обліку при утриманні аліментів» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27. 09. 95 № 769) здійснюються з усіх видів основної і додаткової заробітної плати (як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом), а також з допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахованій за звітний місяць, після утримання з них прибуткового податку, збору до Пенсійного фонду і збору до Фонду соціального страхування на випадок безробіття.

Проте треба мати на увазі, що аліменти не утримуються з таких виплат: вихідної допомоги при звільненні; одноразових премій; матеріальної допомоги при оздоровленні; грошової компенсації за путівку при самостійному санаторно-курортному лікуванні або відпочинку; компенсаційних виплат при службових відрядженнях і переведенні на іншу роботу; вартості безоплатно наданого обмундирування, комунальних послуг і деяких інших видів доходів, що не мають постійного характеру (передбачених в додатку постанови Кабінету Міністрів України від 26. 02. 93 № 196).

Розмір аліментів, що утримуються з батьків на утримання неповнолітніх дітей, становить: на одну дитину – 25% заробітку (доходу), на двох дітей – 33%, на трьох і більше – 50%.

Підставою для утримання аліментів служать виконавчі листки або письмові заяви громадян про добровільну сплату аліментів) які бухгалтерією підприємства реєструються в окремому журналі або картці.

 

 

Первинні документи по обліку праці і заробітної плати, що надходять до бухгалтерії, після перевірки і опрацювання групують за ідентифікаційними номерами працівників і використовують для складання розрахунково-платіжних відомостей (ф. №П-49). При значній кількості первинних документів по обліку виробітку робітників для складання розрахунково-платіжних відомостей використовують дані накопичувальних карток виробітку і заробітної плати (ф. №П-55 і ф. №П-56).

Розрахунково-платіжні відомості є основним документом, який використовується для оформлення розрахунків з робітниками і службовцями. Вони містять інформацію про всі нарахування за видами оплат, утримання із заробітної плати і суми, що належать видачі на руки. Підставою для складання розрахунково-платіжних відомостей служать:

табель використання робочого часу (для нарахування заробітної плати та всіх інших оплат, в основу яких покладено час – доплати за роботу в нічний і понадурочний час, оплата простоїв, за час непрацездатності тощо) ;

накопичувальні картки виробітку і заробітної плати (для робітників-відрядників) ;

довідки-розрахунки бухгалтерії (за всіма видами додаткової заробітної плати і допомоги по тимчасовій непрацездатності) ;

розрахункові відомості за минулий місяць (для розрахунку сум утримань прибуткового податку з доходів громадян) ;

рішення судових органів (на утримання за виконавчими листками) ;

заяви працівників на різні види перерахувань;

платіжні відомості (на раніше виданий аванс за першу половину місяця) тощо.

Підприємства замість розрахунково-платіжних відомостей як єдиних документів можуть складати окремо розрахункові відомості (ф. №П-50), які містять повний розрахунок належної заробітної плати і утримань з неї, і окремо – платіжні