Облік витрат у Данії

обсяги виробництва і реалізації.

Під дегресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно меншій пропорції, ніж обсяги виробництва і реалізації.

Під прогресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно більших пропорціях, ніж виробництво і реалізація.

Під валовими витратами розуміють суму його постійних і змінних витрат. Середні валові витрати розраховують діленням цих витрат на відповідну величину обсягів виробництва і реалізації

Для більшості виробничих і торговельних фірм затрати на матеріали становлять найважливішу статтю витрат. На виробничих підприємствах мова йде про затрати на сировину та допоміжні матеріали, а також напівфабрикати, отримані зі сторони. На торговельних підприємствах – це затрати на придбання товарів. Оскільки величина цих витрат безпосередньо залежить від обсягів виробництва і реалізації, тому їх відносять до змінних витрат фірми.

На більшості підприємств оплата праці також відноситься до основних статей витрат. Але досить часто буває важко віднести витрати на оплату праці до постійних або змінних.

Традиційно заробітну плату адміністративного персоналу рахують постійними витратами, а заробітну плату робітників – змінними.

Існує дві форми оплати праці, але зустрічаються й змішані форми, які включають елементи погодинної та відрядної. Наприклад, відрядна оплата з гарантованим мінімумом.

Погодинну застосовують там, де важливу роль відіграє якість, або там, де кількість продукції не залежить від індивідуальних зусиль робітників. Наприклад, на конвеєрних лініях або там, де важко чи неможливо розрахувати обсяг виконаних робіт.

Головною перевагою є те, що працівник має гарантований тижневий чи місячний дохід, що не залежить від можливого зниження рівня виробництва в певний період часу, а недоліком – що робітник не має можливості підвищити свій заробіток шляхом збільшення особистого внеску в процес виробництва.

З точки зору фірми, головним недоліком погодинної оплати є те, що вона не стимулює підвищення індивідуальних зусиль робітників.

Маркетингові витрати спрямовані на збільшення обсягу реалізації фірмою своєї продукції. Значну частину їх складають витрати на винагороду продавцям і торговим агентам. Сюди входять витрати на рекламу, участь у виставках та ярмарках. Ці витрати є постійними, тому незмінні у певний період часу.

Протягом часу експлуатації всі елементи основного капіталу знецінюються. Виняток становить земля, особливо в період високої інфляції, та певні види будівель, ціна яких у цей період не тільки не падає, а й зростає.

Падіння ціни амортизацію відповідної частини основного капіталу і тому відноситься до витрат.

Найрозповсюдженішими методами нарахування амортизації в Данії є:

 лінійна амортизація;

 амортизація за залишковою вартістю;

 амортизація за обсягом виробництва.

 

Задача

 

Зміст 1

Як новий підхід до обліку виробничих витрат можна трактувати систему стандарт-кост. Під системою стандарт-кост розуміють завчасно визначені або наперед складені кошториси затрат на виробництво одного або кількох виробів одного виду протягом певного теперішнього та майбутнього періодів. Кошториси затрат на виробництво використовують для оперативного порівняння затрат із фактичною собівартістю.

Система стандарт-кост передбачає:

- розробку норм стандартів;

- складання стандартної калькуляції;

- облік фактичних витрат із визначенням відхилень від стандартів.

Підприємець встановлює для себе стандартну собівартість з метою визначення наступної ціни та з’ясування, як вона змінюватиметься, щоби забезпечити рентабельність виробництва.

Поняття “стандарт-кост” означає стандартні вартості: стандарт – кількість необхідних виробничих затрат (матеріальних і трудових) для випуску одиниці продукції або завчасно обчислені витрати на виробництво продукції, надання послуг; кост – це грошовий вираз виробничих затрат, що припадають на одиницю продукції.

Система стандарт-кост застосовується переважно для забезпечення контролю за прямими витратами виробництва, тобто трудовими, матеріальними та накладними витратами.

Стандарти поділяються на базові, поточні, ідеальні, досяжні та полегшені.

Базові стандарти встановлюються керівником на початку року і діють протягом кількох років. На підставі цих стандартів фірма визначає зміни ринкових цін на матеріали та робочу силу.

Поточні стандарти встановлює керівник підприємства; вони діють протягом певного, менш тривалого періоду часу (переважно до одного року).

Ідеальні стандарти діють при максимальному рівні продуктивності праці й ідеальних виробничих умовах. Ці стандарти недосяжні, але вони є своєрідним еталоном, до якого необхідно прагнути.

Досяжні стандарти – це такі стандарти, які реально можуть виконувати працівники фірми. Полегшені стандарти застосовуються до некваліфікованих робітників із великими затратами праці та низькою тарифною ставкою.

За системою стандарт-кост для виконання замовлення фірма готує карточку стандартної собівартості кожного виробу, що показує кількість витрачених матеріалів, робочої сили та накладних витрат. Ця карточка має бути підготовлена до початку виробництва. Стандартна вартість матеріалів складається з двох елементів: кількості матеріалів і ціни. Стандартна кількість матеріалів переважно розробляється інженерами, які мають враховувати технологію виробів та їх якість. У картку стандартної собівартості включаються також матеріальні затрати, пов’язані з технологією обробки продукції. Стандартні допуски, що встановлюють інженери, формуються на базі багатого досвіду попередніх років.

Відхилення від норм витрат сировини й основних матеріалів аналізують за причинами виникнення:

- зміни цін;

– невідповідності якості спожитих матеріалів установленим нормам;

- зміни стандартного коефіцієнта, тобто спільного змішування двох або більше різних видів сировини та матеріалів.

До переваг системи стандарт-кост порівняно з іншими методами обліку затрат на виробництво можна віднести:

1. Можливість завчасно визначати суму очікуваних затрат на виробництво та реалізацію виробу, розраховувати собівартість одиниці виробу для визначення цін, складати звіт про доходи.

2. Система стандарт-кост не регламентована законом і не має єдиної методики розрахунку стандартів і ведення облікових реєстрів.

3. Постійне отримання керівництвом фірм свіжої інформації про розміри відхилення від нормативів і причини, що їх породили; це дає змогу оперативно впливати на виробничий процес.

4. Простоту в техніці ведення обліку виробничих затрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються завчасно із зазначенням нормативної кількості виробничих затрат.

До недоліків системи стандарт-кост спеціалісти відносять наступне:

1. Практично важко встановити ступінь напруженості норм стандартів.

2. Норми стандартів переглядаються рідше, ніж змінюються виробничі умови.

3. Виключається можливість повторного обчислення виробничих затрат за операціями та замовленнями.

4. Полегшуються канцелярські роботи, але не кожну господарську операцію документують і вартість її не визначають.

5. Стандарт-кост можна використовувати для оцінки виконання встановленого завдання тільки тоді, коли стандарти реальні, досяжні та добре керовані.

6. Не на всі виробничі витрати можна встановити стандарти.

 

Завдання 2

 

Для виготовлення деталі «Х» за нормативом потрібно 48 год. при нормативній ставці 13 доларів за год. За звітний місяць було виготовлено 100 деталей «Х» для цього було затрачено 4000 трудогодин, вартість 14дол. за 1 год.

40000: 100 = 40 – на одну деталь кількість трудогодин;

40 – 48 = -8

-8 * 13 = – 104 – за рахунок зміни кількості зекономив 104 дол.

(14-13) * 40=40 – за рахунок зміни тарифу на підприємству перевитрата 40 дол.

Висновок

За рахунок цих двох факторів підприємство зекономило 64 дол. (104 – 40 = 64)