Обов’язки керівників організацій і закладів охорони здоровя щодо створення безпечних умов праці

 

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці

Обов’язки і повноваження роботодавця й працівників у сфері охорони праці

 

Організація охорони праці на підприємстві

Навчання й інструктаж працівників з охорони праці

Обов’язки роботодавця (керівника) щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та обов’язки працівника за трудовим договором

 

 

Сьогодні державна політика в галузі охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці

Питання створення безпечних умов праці, профілактики виробничого травматизму та профзахворювань на виробництві були, є і повинні залишатися одними з найважливіших та актуальних на будь-якому підприємстві, незалежно від форми власності, його розмірів та кількості працівників.

Одним із найбільш наочних показників прагнення роботодавців дотримуватися умов безпечної праці є статистика у сфері виробничого травматизму та професійних захворювань.

Під час розслідування нещасних випадків на підприємствах основними причинами встановлено технічні та організаційні, тобто не дотримання вимог інструкцій з охорони праці: невиконання посадових обов'язків, порушення вимог безпеки під час експлуатації обладнання, устаткування, машин, механізмів тощо, що свідчить про недостатній контроль керівників підприємств за організацією навчання та перевірки знань з питань охорони праці, якістю проведення інструктажів з питань охорони праці та іншими недоліками в організації безпечного виконання робіт.

Сьогодні на багатьох підприємствах недоліки з організації охорони праці пов'язують, насамперед, з економічною кризою. Однак, слід зазначити, що саме роботодавець повинен створювати належні безпечні умови праці, сприяти усвідомленню кожним працівником, що дотримання вимог охорони праці є запорукою не тільки збереження здоров'я, але й вирішення економічних та соціальних проблем.

Займатися профілактикою виробничого травматизму і профзахворювань необхідно щодня. Однак, часто роботодавці звертають увагу на умови праці лише після того, як з їхніми працівниками стається біда. Вкрай необхідно, щоб запрацював основний принцип державної політики в галузі охорони праці – пріоритет життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, який закладений у ст. 4 Закону України «Про охорону праці». А це можливо лише за умови, коли власник перш за все вболіває за стан виробничої безпеки, і котрий нікому не дозволяє нехтувати вимогами правил безпеки, інших нормативних актів та директивних документів.

 

 

Ст. 2 Закону України «Про охорону праці» встановлює, що дія його поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

У ст. 4 Закон визначає, що засади державної політики в галузі охорони праці базуються на 10 основних принципах.

Пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.

Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці. Контроль за станом охорони праці здійснюється органами державного нагляду, трудовими колективами підприємств та організацій, професійними спілками та іншими громадськими організаціями, функціями яких є не лише з’ясування недоліків, а й діяльність спрямована на запобігання травматизму та професійним захворюванням.

Комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля. З цією метою в країні кожні п’ять років приймається і виконується Національна програма покращання стану безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії

Соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Соціальний захист працівників базується на гарантіях охорони праці, які визначені Законом «Про охорону праці» і Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві... «.

Встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану. Реалізація цього принципу стосується передусім створення робочих місць для інвалідів та інших людей з обмеженими можливостями.

Використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству. Основним питанням теорії і практики охорони праці є питання підвищення рівня безпеки.

Інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці. Найоптимальніший шлях боротьби з нещасними випадками та професійними захворюваннями – попередження про ці небезпеки, зокрема, навчання тому, як запобігати їх виникненню.

Забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.

Використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і