Образ козацької України у творах т. Шевченка

Як справжній патріот, поет захоплювався героїчною боротьбою українців у протистоянні з польською владою, відзначаючи визвольний характер війни. У Т. Шевченка вона асоціювалася з сучасністю, нагальними потребами ліквідації кріпацтва й самодержавства в імперській Росії. Подіям середини XVII ст. автор присвятив драму «Никита Гайдай», в якій назвав гетьмана Б. Хмельницького «благородним», віддавши належне його заслугам. У вірші «Сон» («Гори мої, високії... «) поет також із пошаною згадував «батька Богдана».

Теми Визвольної війни, зокрема її трагічної сторінки – поразки козацького війська під Берестечком у 1651 р., стосується твір «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?». У лаконічній формі висловлено високі почуття поета:

«Почорніло я од крові За вольную волю.

Круг містечка Берестечка На чотири милі Мене славні запорожці Своїм трупом вкрили» .

У 1840-х рр. з’явилися твори Т. Шевченка, де містилися критичні оцінки діяльності першого гетьмана Української держави. Так, у вірші «Розрита могила» поет фактично звинуватив Б. Хмельницького у союзі з Москвою:

«Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала» .

У вірші «Чигирине, Чигирине... « поет ставить логічне запитання про мотивацію й розуміння перспектив боротьби українського козацтва, столицею якого був славний Чигирин:

«За що ж боролись ми з ляхами?

За що ми різались з ордами?

За що скородили списами Московські ребра? Засівали,

І рудою поливали.

І шаблями скородили.

Що ж на ниві уродилось?!» .

Т. Шевченко з сумом визнає поразку визвольних змагань. Проте водночас звучить оптимістичний мотив про «козацький дух» українців, зафіксований в історичних народних піснях, що його поет сподівається розбудити своєю творчістю для нових звершень:

«Не рвіть, думи, не паліте,

Може, верну знову Мою правду безталанну,

Моє тихе слово.

Може, викую я з його До старого плуга Новий леміш і чересло.

І в тяжкі упруги.

Може, зорю переліг той,

А на перелозі.

Я посію мої сльози,

Мої щирі сльози.

Може, зійдуть і виростуть Ножі обоюдні,

Розпанахають погане,

Гниле серце, трудне,

І вицідять сукровату,

І наллють живої Козацької тії крові,

Чистої, святої!!!» .

Аналогічні мотиви звучать і у Шевченковому вірші «Стоїть в селі Суботові. «, де поет порівнює Іллінську церкву на хуторі Б. Хмельницького з «домовиною» козацької України. На думку Кобзаря, саме тут утверджувалися безпідставні сподівання гетьмана на добросусідство з Московією. Однак українці залишилися ошуканими й незахищеними перед ординською ментальністю нових союзників. Завершує свій твір поет словами надії:

«Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало; Москалики, що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають,

Що й за труди не находять! Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну!».

[•••]

«Церков-домовина Розвалиться... і з-під неї Встане Україна.

І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить,

І помоляться на волі Невольничі діти!» .

У цілому ряді творів Т. Шевченка містяться згадки про наступників Б. Хмельницького – гетьманів Івана Самойловича, Івана Скоропадського, Кирила Розумовського, які відзначалися вірним служінням російській владі. Поет різко критикував їх за відступництво, а у вірші «І мертвим, і живим, і не- нарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» цей осуд утілювався в найгострішій формі:

«Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття – ваші пани Ясновельможнії гетьмани» .

До образу козацької України Т. Шевченко звернувся й у поемі «Гайдамаки», адже події, зображені у творі, розгорталися на території колишньої Гетьманщини. Поет із гордістю говорить про подвиги запорожців у боротьбі проти шляхетської Речі Посполитої та закликає «любити козацькую славу». Водночас він із докором згадує часи, коли внутрішнє протистояння, назване митцем «срамотною годиною», завдало великої шкоди українському етносу, його історичній пам’яті. Звідси констатація гіркої істини, що всього лише через століття вже неможливо віднайти могили козацьких вождів Петра Сагайдачного, Якова Острянина, Івана Богуна та ін.

За спогадами Т. Шевченка, про Коліївщину він дізнався від 90-річного діда, тож твір можна розглядати як історичний. У ньому образно змальоване

становище Правобережної України у складі Речі Посполитої другої половини XVIII ст. Польська шляхта представлена в поемі всесильним і свавільним станом, для котрого повага до людської гідності була чужою. Звідси поет робить висновок про невідворотність соціального конфлікту, в якому були присутні етнічний і конфесійний чинники. Так, оголошена польськими фанатиками Пулаським, Пацом та Красинським конфедерація призвела до звірячих розправ над мирним українським населенням:

«Розбрілись конфедерати По Польщі, Волині,

По Литві, по Молдаванах І по Україні;

Розбрілися та й забули Волю рятувати,

Полигалися з жидами,

Та й ну руйнувати.

Руйнували, мордували,

Церквами топили» .

Т. Шевченко описує підготовку та хід повстання, яке під проводом запорозького козака Максима Залізняка за короткий час охопило значну частину України. Виступ, котрий супроводжувався масовим протистоянням гайдамаків із польською шляхтою та її сателітами, було жорстоко придушено російськими військами. Імперський історик А. Скальковський у статті «Наїзди гайдамаків на Західну Україну в 1733-1768 рр. « піддав різкій критиці гайдамацький рух, називаючи його учасників «розбійниками». На що Т. Шевченко, високо оцінюючи народне повстання в Україні 1768 р., відгукнувся віршем «Холодний Яр»:

«Гайдамаки не воины - Розбойники, воры. Пятно в нашей истории... « Брешеш людоморе!

За святую правду-волю Розбойник не стане,

Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина,

Не розіб’є живе серце За свою країну» .

Т. Шевченко розглядав Коліївщину як продовження визвольної боротьби українців проти іноземного гноблення, яка велася у XVII – першій половині XVIII ст. Звідси батьківське звернення до героїв твору:

«Сини, мої, гайдамаки! Світ широкий, воля, - Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі»20.

А серед «праведних гетьманів», своїх улюблених героїв козацької доби – С. Наливайка, П. Сагайдачного, Т. Федоровича, Я. Острянина, І. Богуна – поет називає і «славного Богдана».

Таким чином, образ козацької України витворювався Т. Шевченком на основі глибокого знання усної народної творчості та історичних і літературних праць, в яких містилася інформація про події XVI-ХШП ст. На нього значною мірою впливали й українські реалії ХІХ ст., коли соціальне та національне гноблення в імперській Росії сягло апогею. Це зумовило філософське осмислення поетом козацької доби і своєрідну її інтерпретацію. З одного боку, Т. Шевченко захоплюється героїзмом козаків як борців за волю свого народу та його захисників від зовнішньої аґресії, із пієтетом говорить про Запорозьку Січ. Водночас «Березневі статті» 1654 р. посутньо вплинули на історичну долю України. Тож ставлення до гетьмана Б. Хмельницького і його наступників у Шевченковій творчості містить багато критичних нот. Поет глибоко вірив у майбутнє українського народу, коли історична пам’ять про героїчну козацьку епоху допоможе постати «новій Україні».

Там само. – С. 61.