Олександр Котляревський – дослідник міфу і фольклору

Відчуття залежності від божества – перша причина язичницької релігії. Від такої залежності народився міф про богів як перша поетична форма народного світогляду. Проте поетична істота божества антропоморфізується, небесні боги стають земними героями. Постає народний переказ (билина) – напівміфічні, напівісторичні спогади народу. Саме тому кожна історія народу починається переказом і має суто народний характер: первісні перекази скрізь виявляють певні релігійно-міфологічні ідеї, втілені в історію. Таким чином стає зрозумілим зв'язок і взаємини міфу й переказу, билини. У міфі народ виходить за межі дійсності; у переказі розкриває участь божеств у своїй історії, в побуті, що його оточує, переносить небожителів на землю, змушуючи їх розпоряджатися людськими долями. Характерно, що майже через сто років схожі міркування висловлював Мірча Еліаде у своїх численних студіях: “Космос та історія”, “Сакральне і профанне”, “Аспекти міфу” та ін.

Чимало сучасних дослідників екстраполюють власне світобачення, раціоналістські підходи з принципово іншою науковою картиною світу до аналізу архаїчної (доісторичної) міфосвідомості та міфотворчості. Слід би прислухатися до міркувань О. Котляревського: “Доба міфічна є світанком історії народу, але ще не історією, в ній немає подій, немає певного часу і простору для них, тут ми знаходимо образи, що склалися невідомо коли і як. Дивитися на цей час треба іншими очима, міряти іншою міркою, відмінною від звичайно вживаної в історичній критиці. Історичний аналіз може відділити пізніші паростки, але мало допоможе в прагненні збагнути дух старовини і проникнути в її заховані таємниці: вони залишаться незрозумілими доти, поки не підійдемо до найсвіжішого джерела, скарбниці старовинних вірувань і одкровень – рідної мови, поки через наближення до спільної доісторичної старовини інших індоєвропейських народів не навчимося розуміти й цінувати відповідно свої власні цінності.”20 (Курсив мій. – М. Д.). 

А. Баландін писав, що О. Котляревський в основному розвивав ідеї молодших міфологів, однак у його концепції наявні елементи, яких у попередніх вченнях не було. Мова йде насамперед про пізнавальну роль міфології, її творчий розвиток. Давні міфи містили в собі не тільки вірування, але й елементи знань людини про довкілля. “В теорії О. Котляревського варто відзначити ще один момент, що відрізняв її від попередніх фольклористичних вивчень. Це ідея творчого розвитку міфу. Для О. М. Афанасьєва, О. Ф. Міллера та інших учених найбільш важливим було виявлення первісної сутності давнього міфічного уявлення. Подальша творча доля міфу їх просто не цікавила. А Котляревський на цьому зосереджує основну увагу. Аналіз давніх міфів він поєднує з аналізом тих історико-етнографічних форм побуту, в яких ці міфи отримали свій подальший розвиток.”21

Здобутки О. Котляревського-міфолога, “єдиного в українській науці представника порівняльно-міфологічної теорії” частково узагальнив Л. Білецький. Стрижневою категорією для О. Котляревського була категорія народності. Під народністю вчений розумів вроджену властивість народу і результат його історії, підсумок усього пережитого. Елементами вродженої властивості за часів доісторичної єдності є мова, релігія, поезія, вдача й звичаї. Дослідження мови кладе початок вивченню всього духовного скарбу народу. Слово – ембріон поетичних уявлень народу. Порівняльно-історичний метод: прийом історичний веде до останньої межі, до найдавнішого елементу, далі якого вже немає куди йти; після цього застосовується прийом порівняльний, що через порівняння з мовами інших народів веде до зрозуміння первісного значення слова. 

Крім мови, основи народності з'ясовує народна поезія, яка вводить вченого в сферу пізнання народної доісторичної релігії, тобто міфології. Таке пізнання міфології відбувається шляхом порівняння 1) міфічних назв і термінів; 2) міфічних образів і уявлень у різних народних переказах, і це веде до реставрації міфів. Опанувавши значення і форму первісних міфічних уявлень і вірувань, вчений вже через історію простежує історичні та етнологічні зміни цих простіших елементів відповідно до змін побуту, історичної і природної долі різних народностей. Отже, порівняльно-історичне дослідження міфів веде до з'ясування: а) походження первісного сенсу міфічних уявлень та їх історичного життя і б) значення їх в умовах окремих народностей. 

Міфи, за О. Котляревським, є первісні, витворені в доісторичні часи – як основні вірування, і міфи повторні (вторинні), що витворились внаслідок забуття первісного значення слова і є пізнішим його тлумаченням. 

Походження та розвиток міфу відбувається завдяки певному тлумаченню явищ природи і тоді: а) витворюються розрізнені (окремі) міфічні уявлення; б) на вищому ступені морального розвитку первісний природний сенс цих уявлень забувається, уява об'єднує окремі риси в єдиний масив, заповнює пропуски, тоді в) постає міф у власному розумінні або міфічний переказ; г) далі старі міфи докорінно перетворюються: давні боги замінюються новими, перевдягаються “в нову релігійно-моральну одежу” і набувають нових якостей; вони не щезають, але бліднуть у своїх індивідуальних образах і відзначаються байдужими рисами зла й ворожості до людини; міфологія в стислому розумінні закінчується, місце її заступає демонологія; ґ) після цього творяться нові міфи вже на тлі історичному: події та особи історичного часу під впливом чужої легендарної літератури набирають міфічних форм – постають вторинні міфи, чужі тій природній основі, на якій виросли міфи первісні. 

Від міфу до поезії пролягає шлях через епічний переказ. Казки – ніщо інше, як старовинні міфи, загальнолюдські форми уявлення, що збереглися з часів індоєвропейських; критерій дослідження їх такий самий, як і міфології: порівняльно-історичний. На релігійній основі міфу постає народний переказ…22

Як бачимо, призабута постать О. О. Котляревського – видатного фольклориста-міфолога, етнолога-обрядознавця, який запропонував цілісну концепцію походження та розвитку міфу в контексті реалій народного побуту, потребує пильної уваги сучасних дослідників, адже, можливо, ніколи раніше так не були актуальними класичні праці минулого, як нині. Та ще й за умов, коли, як констатував В. Шаян, “... учені Заходу з легкої і часто малописьменної руки забирають голос у питаннях слов'янської мітології”.23

 

 м. Київ

1. Баландин А. И. Мифологическая школа в русской фольклористике. - М.: Наука, 1988. - С. 173. 
2. Ягич И. В. История славянской филологии. - СПб., 1910. - С. 558. 
3. Дашкевич М. П. Промова в Товаристві Нестора-Літописця // Поминка по Александре Александровиче Котляревском. - К.: В университетской типографии, 1881. - С. 52-86. 
4. Пыпин А. Н. История русской этнографии. - СПб., 1891. - Т. 2. - С. 143-146; Пыпин А. Н. Материалы для биографии А. А. Котляревского. - СПб., 1894. М. С. Грушевський писав, що “... на жаль, в книжці О. Пипіна ми не знаходимо характеристики найбільш цікавої нам сторони - Котляревського як українця” (ЗНТШ, 1896. - Вип. 1. - С. 38 - Бібліографія). 
5. Білецький Леонід. Основи української літературно-наукової критики. - К.: Либідь, 1998. - С. 221-274. 
6. Кирдан Б. П. Собиратели народной поэзии. - М.: Наука, 1974. - С. 9-13; 19-21; 25-27 та ін. 
7. Топорков А. Л. Теория мифа в русской филологической науке ХІХ века. - М.: Индрик, 1997 (див. іменний покажчик). 
8. Див.: З листування О. О. Потебні /Подав І. Айзеншток // Україна. Науковий двохмісячник українознавства. - Кн. 1-2. - К.: Держвидав України, 1927. - С. 165. 
9. Бодянский О. О народной поэзии славянских племен. - М., 1837. - С. 7. 
10. Письма А. А. Котляревского к О. Ф. Миллеру /Публикация З. И. Власовой // Из истории русской фольклористики. - Вып. 3. - Л.: Наука, 1990. - С. 89. 
11. Котляревский А. А. Старина и народность за 1861 год. - М.,1862. - С. 2. 
12. Котляревский А. А. Сочинения. - Т. 2. - СПб., 1890. - С. 284. 
13. Колесса Філарет. Вірування про душу й загробне життя в українській похоронній і поминальній обрядності // Записки наукового товариства імені Шевченка. - Т. ССХLІІ: Праці Секції етнографії і фольклористики. - Львів, 2001. - С. 7. 
14. Котляревский А. А. Сочинения. - Т. 3. - СПб., 1891. - С. 27. 
15. Там само. - Т. 2. - С. 314. 
16. Там само. - Т. 3. - С. 26-27. 
17. Там само. - С. 28. 
18. Там само. - С. 173. 
19. Там само. - С. 27-60. 
20. Там само. - Т. 2. - С. 253. 
21. Баландин А. И. Мифологическая школа в русской фольклористике. - С. 177. 
22. Див.: Білецький Леонід. Основи української літературно-наукової критики. - С. 272-273. 
23. Шаян Володимир. Віра предків наших. - Т.1. - Гамільтон, Канада, 1987. - С. 181.