Опорно-рухова система людини. Кістки: форма, з'єднання, будова, хімічний склад, ріст, розвиток, м'язи.

Залежно від місця розташування м'язів їх поділяють на відповідні топографічні групи. Розрізняють м'яза голови, шиї, спини, грудей, живота; пояса верхніх кінцівок, плеча, передпліччя, кисті; таза, стегна, гомілки, стопи. Крім цього, можуть бути виділені передня й задня групи м'язів, поверхневі й глибокі м'язи, зовнішні й внутрішні.

Будова м'яза. М'яз - це орган, що є цілісним утворенням, який має тільки йому властиву будову, функцію й розташування в організмі. До складу м'яза як органа входять поперечносмугаста кістякова м'язова тканина -  складова її основи, пухка сполучна тканина, щільна сполучна тканина, судини, нерви. Основні властивості м'язової тканини - збудження, скоротність, еластичність - найбільше виражені в м'язі як органі.

Скоротність м'язів регулюється нервовою системою. І.М. Сєченов писав: «М'яза двигуни нашого тіла, але самі по собі, без поштовхів з нервової системи, вони діяти не можуть, по-цьому поруч із м'язами в роботі бере участь завжди нервова система ».

У м'язах містяться нервові закінчення - рецептори й эфектори. Рецептори - це чутливі нервові закінчення (вільні - у вигляді кінцевих розгалужень чутливого нерва або невільні - у вигляді складно побудованого нервово-м'язового веретена), що сприймають ступінь скорочення й розтягання м‘язів, швидкість, прискорення, силу руху. Від рецепторів інформація надходить у центральну нервову систему, сигналізуючи про стан м'яза, про те, як реалізована рухова програма дії, і т.п. У більшості фізичних рухів беруть участь майже всі м'язи нашого тіла. У зв'язку із цим неважко собі уявити, який величезний потік імпульсів притікає в кору головного мозку при виконанні спортивних рухів. Виникаюче при цьому відчуття частин свого тіла, так зване м'язово-суглобне почуття, є одним з найважливіших для спортсменів.

Эфектори - це нервові закінчення, по яких надходять імпульси із центральної нервової системи до м'язів, викликаючи їхнє порушення. До м'язів підходять також нерви, що забезпечують м'язовий тонус і рівень обмінних процесів. Рухові нервові закінчення в м'язах утворюють так звані моторні бляшки. За даними електронної мікроскопії, бляшка не пошкоджує оболонку, а вдавлюється в неї, між бляшкою й м‘язом утворюєть контакт - синаптичний зв'язок. Місце входу в м'яз нервів і судин називають воротами м'язів.

Кожний м'яз має середню частину, здатну скорочуватися й звану черевцем, і сухожильні кінці (сухожилля), що не здатні скорочуватись й слугують для прикріплення м'язів.

Черевце м'яза містить різної товщини пучки м'язових волокон. Кожне м'язове волокно, зовні від сарколеми, обгорнуто сполучнотканинною оболонкою - эндомізієм, що містить судини й нерви. Групи м'язових волокон, поєднуючись між собою, утворять м'язові пучки, оточені вже більш товстою сполучнотканинною оболонкою, називаної перимізієм. Зовні черевце м'яза одягнене ще більш щільним і міцним покривом, що називається фасцією. Вона побудована із щільної сполучної тканини й має досить складну будову. Відповідно до історичних даних (В.В. Кованов, 1961; А.П. Сорокін, 1973), фасції ділять на пухкі, щільні, поверхневі й глибокі. Пухкі фасції формуються під дією незначних сил тяги. Щільні фасції утворюються звичайно навколо тих м'язів, які в момент їхнього скорочення роблять сильний бічний тиск на навколишній їх сполучнотканинний футляр. Поверхневі фасції лежать безпосередньо під підшкірним жировим шаром, не розщеплюються на пластинки й «одягають» все наше тіло, утворюючи для нього своєрідний футляр. Варто помітити, що футлярний принцип будови характерний для всіх фасцій і був докладно вивчений Н.І. Пироговим.

Глибокі (власні) фасції вкривають окремі м'язи й групи м'язів, а також утворюють піхви для судин і нервів.

Усі сполучнотканинні утворення м'яза з м'язового черевця переходять на сухожильні кінці. Вони складаються із щільної волокнистої сполучної тканини, колагенові волокна якої лежать між м'язовими волокнами, щільно з'єднуючись із їх сарколемою.

Сухожилля в організмі людини формується під впливом величини м'язової сили й напрямку її дії. Чим більше ця сила, тим сильніше розростається сухожилля. Таким чином, у кожного м'яза характерне для нього (як по величині, так і за формою) сухожилля.

Сухожилля м'язів за кольором різко відрізняються від м'язів. М'язи мають червоно-бурий кольор, а сухожилля білі, блискучі. Форма сухожиль м'язів досить різноманітна, але частіше зустрічаються сухожилля циліндричної форми або плоскі. Плоскі, широкі сухожилля носять назви апоневрозів (м'яза живота й ін.). Сухожилля дуже міцні. Наприклад, п'яткове сухожилля витримує навантаження близько 400 кг, а сухожилля чотириглавого м'яза стегна - 600 кг.

Сухожилля м'яза фіксуються або прикріплюються. У більшості випадків вони прикріплюються до окістя кісткових ланок кістяка, рухливих по відношенню один до одного, а іноді до фасцій (передпліччя, гомілки), до шкіри або до органів (м'яза очного яблука, м'яза язика). Одне із сухожиль м‘яза є місцем її початку, інше - місцем прикріплення. За початок м'яза звичайно приймається її проксимальний кінець (проксимальна опора), за місце прикріплення - дистальна частина (дистальна опора). Місце початку м'яза вважають нерухомою крапкою, місце прикріплення м'яза до рухомої ланки - рухливою крапкою. При цьому мають на увазі найбільш часто