Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Організація народознавчої роботи вчителя

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Висвітлити організацію народознавчої роботи вчителя
2. Розкрити особливості виховання поваги у дітей до батьків та старших в сім’ї
Список використаних джерел
 
1. Висвітлити організацію народознавчої роботи вчителя
 
Організація народознавчої роботи – це систематичний творчий пошук, спрямований на оновлення змісту навчально-виховного процесу, наповнення його народознавчим матеріалом, упровадження нових підходів, пробудження пізнавальних інтересів учнів до вивчення і засвоєння національних та загальнолюдських цінностей.
Особливістю виховної роботи з народознавства є те, що дитина працює не на оцінювання. Адже вона не відтворює те, що засвоює, а розвиває отримані знання чи вміння, вдосконалює їх відповідно до закону творчої поведінки, який заперечує функціональний підхід до дитини, однобічність, фрагментарність, інтелектуальну перевантаженість. Педагог у такому процесі діє не за програмою, а «за дитиною» – її настроєм і внутрішнім станом.
Тому методика виховної роботи з народознавства глибоко індивідуалізована. Відсутність загальних, обов'язкових єдиних навчальних програм і планів є важливою умовою забезпечення творчої свободи педагога, який свої авторські підходи до методики розробляє й оновлює з урахуванням сучасних наукових поглядів на дитину та конкретних обставин, що в них відбувається навчання й виховання.
Організація народознавчої роботи відбувається за трьома основними напрямками:
науковому;
науково-практичному;
культурно-просвітницькому.
Серед методів організації народознавчої роботи виділяють наступні: залучення до літератури, музики, надбань народної творчості, здобутків української та світової культури; відображення у змісті освіти закономірностей її історичного розвитку, широке використання народознавства, використання досвіду народної педагогіки, залучення до народних ремесел.
Щоб забезпечити якість формування народознавчої компетентності учнів, треба озброїти їх теоретичними знаннями, критеріями сформованості народознавчої компетентності. Формування народознавчої компетентності в потребує одночасного гармонійного розвитку всіх її показників. Реалізації ідей народознавства сприяє поширення виховних бесід, рольових ігор, усних журналів, інсценізацій, конкурсів та вікторин, фольклорних свят, вечорів. Тобто теорія має бути підкріплена практикою, яка допоможе в правильному напрямку закріпити отримані знання.
Процес організації народознавчої роботи вчителя передбачає:
розкрити значення етнопедагогічних знань для подальшого формування інтегрованої особистості;
висвітлити виховний зміст традицій, звичаїв, обрядів, етнічних символів;
вказати місце етнопедагогічних джерел, фольклору та традицій у змісті освітньої і виховної діяльності;
наголосити на необхідності дотримання етнотрадицій у родинному вихованні;
сприяти розвиткові міжетнічної взаємодії в українському суспільстві;
впроваджувати інноваційні методи, форми та засоби етнопедагогічного потенціалу, що слугувало формуванню народознавчої компетентності учнів.
Процес формування має проходити на уроках та в позаурочний час. Тому важливою ознакою для викладача є наявність ґрунтовних знань, закріплених на практик викладання.
Педагогічними умовами цього процесу є взаємозв’язок між теорією та практикою, ґрунтовна підготовка викладача та зацікавленість учнів, що виражається у співпраці, а також забезпечення необхідним інформаційним теоретичним матеріалом, достатня кількість годин для вивчення предметів народознавчого циклу.
Вивчення народознавства повинно проводитися за певною системою. Його змістом повинна бути пройнята і навчальна, і виховна робота. Зрозуміло, найбільші можливості для цього відкриваються з вивченням рідної мови та літератури, історії України, її географії та природи, з проведенням спеціальних виховних годин народознавства, занять з народної музики, хореографії, образотворчого мистецтва, краєзнавства. Народознавчі традиції, обряди та обряди об’єднують минуле та майбутнє народу, старші покоління й молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю.
 
2. Розкрити особливості виховання поваги у дітей до батьків та старших в сім’ї
 
Незважаючи на різнобічне вивчення проблеми виховання шанобливого ставлення підростаючого покоління до батьків, досі відсутні концептуальні орієнтири в її вирішенні.
Провідні положення концепції виховання поваги у дітей до батьків та старших в сім’ї узагальнюють педагогічний інструментарій роботи з дітьми та батьками що включає мету (актуалізація у дітей почуття пошани до батьків), концептуальну ідею (інтеграція педагогічних дій сім’ї і суспільного виховання, спрямованих на усвідомлення дітьми батьків як найвищої цінності), принципи (комплексності виховання, єдності громадського і сімейного виховання, врахування вікових і індивідуальних особливостей дітей), зміст (пред’явлення з боку батьків вимог, що побуджують дитину до позитивних дій; виключення прояву батьками несправедливості стосовно дітей; неприпустимість застосування фізичної сили, залякування і погроз у вихованні дитини; розумне заохочення, що сприяє вихованню культури поведінки; усвідомлення дітьми почуття обов’язку перед батьками), напрями (робота з дітьми, робота з батьками), методи (“переконання словом”, приклад батьків, спілкування з людьми двох поколінь, справедлива батьківська влада, заснована на авторитеті, спонукання до позитивних дій і вчинків), засоби (традиції сімейного і трудового виховання, книга, спільна трудова діяльність батьків і дітей, природа), форми (етичні бесіди, діяльність гуртків, збори-диспути, “уроки мислення серед природи”), педагогічні умови (співпраця дошкільного закладу, школи і сім’ї; наявність в сім’ї гуманно-особистісного середовища; підвищення авторитету батьків; врахування психолого-педагогічних особливостей дітей у вихованні поваги до батьків) і результат (вихованість у дітей поваги до батьків, що проявляється у позитивному ставленні дитини до батьків, заснованого на пошані і довірі).
Провідною ідеєю першого напряму – робота з дітьми – є інтеграція педагогічних дій, спрямованих на сприйняття дітьми батьків як вищої цінності. Мета напряму: виховання у дітей поваги до батьків.
Закономірності виховання поваги у дітей поваги до батьків: від того, як ставляться батьки один до одного, залежить, як дивляться їхні діти на світ і на самих себе; від мудрості батьківської любові залежить, як діти будуть відноситися до довколишніх; від того, як батьки ставляться до своїх батька й матері, залежатиме ставлення їхніх дітей до них.
Зокрема, у батьківській педагогіці В. Сухомлинського принципами виховання у дітей шанобливого ставлення до батьків є:
принцип вимогливої любові до дитини, заснований на пошані до її особистості, що націлює батьків на пред’явлення вимог, що спонукають дитину до позитивних дій;
принцип педагогічної справедливості, що припускає прояв батьками доброзичливості по відношенню до дітей та виключає дитячі образи;
принцип виключення фізичних покарань;
принцип справедливості заохочення дітей, що визначається сукупністю правил: заохочуючи, вихователеві необхідно прагнути, щоб поведінка вихованця мотивувалася і спрямовувалася не прагненням отримати похвалу або нагороду, а моральними мотивами;
принцип виховання розумних потреб, що передбачає усвідомлення батьками небезпеки розвитку у дітей потреби до володіння тільки матеріальними цінностями.
Основні традиційні методи виховання у дітей поваги до батьків:
“переконання словом”;
приклад батьків;
спілкування з людьми двох поколінь;
“виховання правдою”;
метод справедливої і твердої батьківської влади, заснованої на авторитеті;
“виховання ласкою”.
Засоби виховання у дітей поваги до батьків:
традиції (сімейного виховання; традиції, що виховують шанобливе ставлення до батьків за допомогою включення дитини в трудову діяльність) ;
книга (домашнє читання, індивідуальне читання, казка) ;
спільна трудова діяльність в сім’ї батьків і дітей;
природа.
Перераховані засоби становлять основу способів реалізації навчального процесу з виховання у дітей шанобливого ставлення до батьків.
Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів – батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників – дідусів і бабусь.
Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.
 
Список використаних джерел
 
Ващенко Г. Виховання пошани до батьків і старших // Вибрані педагогічні твори. – Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”. 1997. – С. 128-141.
Сергійчук З. О. Зміст і форми організації народознавчої роботи в основній школі / З. О. Сергійчук; АПН України, Інститут педагогіки і психології професійної освіти. – К., 1996. – 196 с.
Сивачук Н. П. Підготовка майбутніх учителів до народознавчої роботи в школі (на матеріалі філологічних факультетів) : Автореф. дис.... канд. пед. наук: 13. 00. 04 / Н. П. Сивачук, Інстит. пед. АПН України. – К., 1997. – 24 с.
Стельмахович М. Українська народна педагогіка: [навчально-методичний посібник] / Стельмахович М. – К. : Віпол, 1997. – 231 с.
Фіцула М. М. Педагогіка. – К. : Академвидав, 2003. – 527 с.
Фото Капча