Організація процесу консультування у роботі соціальних служб

Соціальна інтегрованість є важливою складовою сформованої особистості. Вважається, що проблеми неуспішності чи успішності можуть бути пов’язані лише з соціальним оточенням, що, безумовно, є лише поверховим поглядом. Для особистості має величезне значення вміння пристосовуватися до суспільства. Нездатність жити в згоді з оточенням – головна риса невротика. Його відрізняє підозріливість, суспільство видається йому ворожим світом, а по життєвому шляху така особистість рухається, як у броньовику. Вона сама при цьому відчуває самотність.

У процесі консультування психологам часто доводиться стикатися з “комплексом неповноцінності”. Це почуття універсальне, його не варто називати “комплексом” до тих пір, допоки воно не набуло вираженого невротичного характеру. В свою чергу, воно викликає заздрість, агресію, неспокій, амбіції. Однак це почуття виступає рушійною силою прогресу (в сукупності з волею). Завдання полягає в тому, щоб цю силу використати в прогресивних цілях. Зворотна сторона почуття неповноцінності – почуття переваги над іншими. За Адлером, невроз – це спрямована проти суспільства жага до влади.

Необхідно відрізняти нормальне і невротичне прагнення до влади. Невротичне честолюбство породжене слабкістю і невпевненістю. Завдання консультанта – допомогти клієнту з готовністю прийняти на себе соціальну відповідальність, вдихнути в нього мужність, яка допоможе клієнту звільнитись від невідступного почуття неповноцінності і направити його прагнення в соціально корисне русло.

Повна цілісність людської особистості не лише неможлива, але й небажана. Наша мета – новий конструктивний перерозподіл напруження, а не абсолютна гармонія. Повне усунення конфліктів призведе до застою. Наше завдання – перетворення деструктивних конфліктів на конструктивні.

Деякі психотерапевти намагаються повністю стерти почуття провини, вважаючи його симптомом захворювання. Так, сильне почуття провини пов’язане з неврозом. Однак це почуття може стати початком духовного зростання, якщо це стосується усвідомлення різниці між тим, яка річ, і тим, якою вона має бути. Совість – одна з форм його вираження. Будь-якому стану напруження властиве почуття провини. Можна пояснити це тією порожнечею, яка відділяє нас від повної досконалості.

Духовність особистості є не лише не патологією, а джерелом розвитку. Таким чином, портрет особистості буде неповним, якщо ми не включимо духовну напруженість. Завдання консультування – допомогти клієнту звільнитись від патологічного почуття провини і в той же час навчити його достойно прийняти і зробити стійкою ту духовну напруженість, котра сприяє особистісному зростанню і властива лише природі людини. Не підлягає сумніву, що невротик страждає від порушення цілісності психічних функцій. Кроком вперед до одужання може стати допомога пацієнту в досягненні адаптації та як результат – нової цілісності. Однак гранична цілісність не лише неможлива, але й небажана. Особистість динамічна, а не статична, і її мета – творчість, а не існування. Мета психолога – допомогти здійснити новий конструктивний перерозподіл напруження, а не досягнути абсолютної гармонії, перетворити конфлікти у конструктивні явища, а не деструктивні.

Часто почуття провини, з якою приходить клієнт, може бути достатньо конструктивним і стати початком духовного зростання людини. Почуття провини – це усвідомлення різниці між тим, якою є річ і якою вона має бути (“так не має бути”). Совість є лише однією з форм його вираження. Провина пов’язана з поняттям “свободи”, автономії і моральної відповідальності. Будь-якому процесу напруження притаманне почуття провини.

Усвідомлюючи свою суперечливість, ми можемо переконуватись у власній духовності. Таким чином, завдання консультанта – допомогти клієнту звільнитись від патологічного відчуття провини і в той же час – достойно прийняти і зробити стійкою те духовне напруження, котре властиве природі людини.

 

 

Жодна з теоретичних орієнтацій або шкіл психологічного консультування не відбиває всі можливі ситуації взаємодії консультанта і клієнта, тому для ілюстрації організації процесу консультування у соціальних службах розглянемо загальну модель структури консультативного процесу, яку називають еклектичною. Ця системна модель, яка охоплює шість тісно пов'язаних між собою стадій, відбиває універсальні риси психологічного консультування і психотерапії будь-якої орієнтації.

 

Рис. 1. Структура процесу консультування Розглянемо компоненти цього процесу.

 

1. Дослідження проблем. На цій стадії консультант встановлює контакт з клієнтом і досягає взаємної довіри: необхідно уважно вислухати клієнта, який говорить про свої труднощі, і виявити максимальну щирість, емпатію, турботу, не застосовуючи оцінок і маніпулювання. Варто заохочувати клієнта до поглибленого розгляду виниклих у нього проблем і фіксувати його почуття, зміст висловлювань, невербальну поведінку.

2. Двовимірне визначення проблем. На цій стадії консультант прагне точно охарактеризувати проблеми клієнта, встановлюючи як емоційні, так і когнітивні їх аспекти. Уточнення проблем ведеться доти, поки клієнт і консультант не досягнуть однакового розуміння, а проблеми визначаться конкретними поняттями. Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їх причини, а іноді вказує і способи вирішення. Якщо при визначенні проблем виникають труднощі, неясності, – слід повернутися до стадії дослідження.

3. Ідентифікація альтернатив. На цій стадії з'ясовуються і відкрито обговорюються можливі альтернативи вирішення проблем. Користуючись відкритими питаннями, консультант спонукає клієнта назвати всі можливі варіанти, які той вважає підходящими і реальними, допомагає висунути додаткові альтернативи, однак не нав'язує своїх рішень. Під час бесіди можна скласти письмовий список варіантів, щоб їх було легше порівнювати. Варто знайти такі альтернативні шляхи вирішення проблем, які клієнт міг би використати безпосередньо.

4. Планування. На цій стадії здійснюється критична оцінка обраних альтернатив вирішення проблеми. Консультант допомагає клієнтові розібратися, які альтернативи підходять і є реалістичними з погляду попереднього досвіду і реальної готовності змінитися. Складання плану реалістичного вирішення проблем повинне також допомогти клієнтові зрозуміти, що не всі проблеми можна вирішити: деякі проблеми вимагають занадто багато часу, інші можуть бути вирішені лише частково за допомогою зменшення їх деструктивного, дезорганізуючого поведінку впливу. У плані вирішення проблем варто передбачити, якими засобами і способами клієнт перевірить реалістичність обраного рішення (рольові ігри, «репетиція» дій тощо).

5. Діяльність. На цій стадії відбувається послідовна реалізація плану вирішення проблем. Консультант допомагає клієнтові будувати діяльність із врахуванням обставин, часу, емоційних витрат, а також з розумінням можливості невдачі у досягненні цілей. Клієнт повинен засвоїти, що часткова невдача – ще не катастрофа і варто продовжувати реалізовувати план вирішення проблеми, пов'язуючи всі дії з кінцевою метою.

6. Оцінка і зворотний зв'язок. На цій стадії клієнт разом з консультантом оцінює рівень досягнення мети (ступінь вирішення проблеми) і узагальнює досягнуті результати. У випадку потреби можливе уточнення плану вирішення, а при виникненні нових або глибоко прихованих проблем необхідне повернення до попередніх стадій.

Ця модель відбиває загальну структуру консультативного процесу і допомагає краще зрозуміти, як відбувається конкретне консультування. Реальний процес консультування значно обширніший і часто не підкоряється даному алгоритму. Виділення стадій є умовним, оскільки у практичній роботі соціальних працівників одні стадії поєднуються з іншими, а їх взаємозалежність складніше, ніж на представленій схемі.

Варто ще раз підкреслити те, що у процесі консультування важливі не стільки схеми (хоча загальне уявленння і розуміння ходу консультування є обов'язковими), скільки професійна і людська компетенція консультанта, яку складають багато елементів. Відзначимо загальні правила і установки консультанта соціальної служби, які структурують процес консультування і роблять його ефективним:

не буває двох однакових клієнтів і ситуацій консультування, людські проблеми тільки ззовні можуть здаватися схожими, однак оскільки вони виникають, розвиваються й існують у контексті унікальних людських життів, то й самі проблеми насправді є унікальними, тому кожна консультативна взаємодія – унікальна і неповторна;

у процесі консультування клієнт і консультант постійно змінюються відповідно до їх відносин, у психологічному консультуванні немає статичних ситуацій. Найкращим експертом власних проблем є клієнт, тому при консультуванні варто допомогти йому прийняти на себе відповідальність за вирішення його проблем. Бачення власних проблем клієнтом не менше, а можливо, і більш важливо, ніж уявлення про них консультанта;

у процесі консультування почуття безпеки клієнта важливіше, ніж вимоги консультанта. Таким чином, у консультуванні недоречно домагатися мети за будь-яку ціну, не звертаючи уваги на емоційний стан клієнта;

прагнучи допомогти клієнтові, консультант зобов'язаний «підключити» всі свої професійні і особистісні можливості, однак у кожному конкретному випадку він не повинен забувати, що він усього лише людина і тому не може повністю відповідати за іншу людину, за її життя і труднощі;

не слід очікувати безпосереднього ефекту від кожної окремо взятої консультативної зустрічі – вирішення проблем, а також успіх консультування не схожі на рівномірну зростаючу пряму, навпаки, – це процес, у якому помітні поліпшення змінюються погіршеннями, тому що самозміна вимагає багатьох зусиль і ризику, які не завжди і не відразу завершуються успіхом.

Компетентний консультант знає рівень своєї професійної кваліфікації і власні недоліки, він відповідальний за дотримання правил етики і роботи на благо клієнтів. Для позначення і концептуалізації кожної проблеми можуть бути використані різні теоретичні підходи, але немає і не може бути найкращого теоретичного підходу. Деякі проблеми – це суті психологічні дилеми, які є принципово нерозв'язні (наприклад, проблема екзистенціальної провини). У таких випадках консультант повинен допомогти клієнтові зрозуміти неминучість ситуації і змиритися з нею.

Отже, ефективне консультування у сфері соціальних служб – це процес, який виконується разом із клієнтом, але не замість клієнта, використовуючи всі можливі засоби соціальної служби для допомоги клієнту, однак не беручи на себе відповідальність за вирішення його проблем.

 

Кочюнас Р. -А. Б. Основы психологического консультирования /Пер. с лит. – М. : Академический проект, 1999. – 239 с.

Сорошинська В. Є. Організація роботи соціального педагога. – К. : Кандар, 2005. – 198 с.

Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2005. – 408 с.

Фесько А. К. Консультативна робота з молоддю у діяльності соціально-психологічних служб // Соціальна робота в Україні. – 2006. – № 11. – С. 23. 26.

Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: навч. пос. – К. : МАУП, 2004. – 151 с.