Організаційна структура управління підприємством

Модель Портера-Лоулера засновується на тому, що мотивація є функцією потреб, очікувань і сприйняття працівниками справедливої винагороди. Результатівність труда працівника залежить від прикладених ним зусиль, його характерних особливостей і можливостей, а також оцінки ним своєї ролі. Об'єм зусиль, що затрачуються залежить від оцінки працівником цінності винагороди і упевненості в тому, що воно буде отримане. Згідно з моделлю Портера-Лоулера результативність труда продовжує задоволення, а зовсім не навпаки, як вважають прихильники теорії людських відносин.

Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і вирішення виникаючих проблем раніше, ніж сморіду стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності. Процес контролю складається з установки стандартів, зміни фактичне досягнутих результатів і проведення коректувань в тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів. Контроль - це критично важлива і доладна функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку потрібно враховувати насамперед, полягає в тому, що контроль повинен бути всеосяжним. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навіть якщо ніхто йому спеціально цього не доручав.

Контроль є найбільш фундаментальний елемент процесу управління. Ні планування, ні створення організаційних структур, ні мотивацію не можна розглядати повністю у відриві від контролю. Попередній контроль звичайно реалізовується в формі певної політики, процедур і правил. Передусім він застосовується по відношенню до трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Поточний контроль здійснюється, коли робота вже йде і звичайно виготовляється у вигляді контролю роботи підлеглого його безпосереднім начальником. Заключний контроль здійснюється після того, як робота закінчена або закінчилося відведений для неї година.

Поточний і заключний контроль засновується на зворотних зв'язках. Керуючі системи в організаціях мають розімкнений зворотний зв'язок, оскільки керівний працівник, що є по відношенню до системи зовнішнім елементом, може втручатися в її роботу, змінюючи і цілі системи, і характер її роботи.

Результативність і ефективність управління сучасною організацією значною мірою залежать від того, яких принципів дотримуються її керівники, приймаючи управлінські рішення, і які методи вони застосовують для їх реалізації. Правильний вибір забезпечить досягнення бажаного результату найменшими зусиллями. Важливість значення принципів управління полягає в тому, що з їх допомогою керуюча система встановлює правила дій і поведінки, обов'язкові для всіх підпорядкованих їй суб'єктів, узгоджує, об'єднує, координує і регулює їхню діяльність, впливає на процес прийняття та реалізації управлінських рішень, забезпечує вибір адекватних ситуації методів управління тощо. їх формування відбувається під впливом системи пріоритетів та цінностей, що сформувалася в середовищі господарювання. [15, c. 65]

Принципи управління — правила, норми управлінської діяльності, відповідно до яких створюється, функціонує і розвивається система менеджменту організації. Принципи управління є узагальненням практичного позитивного управлінського досвіду і ґрунтуються на певних законах і закономірностях суспільного розвитку. Універсальні принципи менеджменту:

• відображають загальні положення, характерні для організацій різних типів;
• відповідають законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;
• об'єктивно відображають сутність явищ і реальних процесів управління;
• є керівною установкою, визнаною суспільством.

Дотримання раціональних правил в управлінні виробництвом є однією з умов успіху організації, на що першим вказав Ф. Тейлор. У праці «Принципи наукового управління» (1911) він виділив чотири принципи управління індивідуальною працею робітників:

науковий підхід до виконання кожного елемента роботи;

• науковий підхід до підбору, навчання і тренінгу робітників;
• кооперація з робітниками;
• розподіл відповідальності за результати роботи між менеджерами і робітниками.

Означені принципи стосувалися порядку планування і контролю за виконанням роботи. Вони стали відправною точкою для наступних досліджень у сфері, оскільки їх використання зумовило підвищення ефективності управління виробничими процесами. Г. Емерсон доповнив дослідження Ф. Тейлора кількома фундаментальними положеннями щодо ролі і місця менеджера:

підлеглий існує для того, щоб продовжувати і розширювати роботу керівника;

керівник існує тільки для того, щоб зробити продуктивнішою роботу підлеглого;

компетентні фахівці повинні формулювати основні правила, навчати всіх застосовувати їх і постійно стежити за відхиленнями;

кожен рівень управління існує не для задоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто стоїть нижче;

для здійснення будь-якої операції в організації необхідно застосовувати знання і вміння, які тільки є у світі.

 

 

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й розпорядження, проводить ділові зустрічі та наради з посадовими особами відповідного рівня, здійснює робочі поїздки в регіони (області, міста), відвідує ті або ті підприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає також глава адміністрації Президента. Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети, комітети, агентства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.

Основними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства. Будь-яке міністерство очолює міністр, який має кількох заступників (здебільшого один з них є першим). До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.

Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо. Існує відповідна схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади. Передовсім назвемо міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України:

• Міністерство аграрної політики України;
• Міністерство внутрішніх справ України;
• Міністерство екології та природних ресурсів України;
• Міністерство економіки України;
• Міністерство палива та енергетики України;
• Міністерство закордонних справ України;
• Міністерство культури і мистецтв України;
• Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
• Міністерство оборони України;
• Міністерство освіти і науки України;
• Міністерство охорони здоров'я України;
• Міністерство праці та соціальної політики України;
• Міністерство транспорту України;
• Міністерство фінансів України;
• Міністерство юстиції України.

До вищих органів державного управління підприємствами (організаціями) належать також: державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:

• Державний комітет України по водному господарству;
• Державний комітет України по земельних ресурсах;
• Державний комітет України з енергозбереження;
• Державний комітет лісового господарства України;
• Державний комітет промислової політики України;
• Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;
• Державний комітет статистики України;
• Національне космічне агентство України;
• Державне казначейство України.

Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Такими є:

• Антимонопольний комітет України;
• Державна податкова адміністрація України;
• Державна митна служба України;
• Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;
• Національна комісія регулювання електроенергетики України;
• Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;
• Фонд державного майна України;
• Служба безпеки України.

Конкретні функції, що їх виконують центральні органи державного управління, визначено здебільшого їхньою назвою. Пояснення здійснюваних функцій потребують лише деякі центральні органи управління, зокрема:

Міністерство економіки —> визначає головні напрями економічної політики держави, спрямовує зовнішньоекономічну діяльність і торгівлю;

Фонд державного майна —> проектує й реалізує щорічні програми приватизації державних підприємств (організацій);

Державне казначейство —> розробляє й реалізує плани фінансування переважно організацій, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету;

Треба знати також і ті центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів:

через Міністра екології та природних ресурсів України: Держкомітет України по водному господарству; Держкомітет України по земельних ресурсах; Держкомітет лісового господарства Ук раїни;

через Міністра економіки України: Держкомітет будівництва, архітектури та житлової політики; Держкомітет України енер гозбереження; Держкомітет промислової політики України; Держ комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;

 

 

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління. Привести в дію організовану систему можливо лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. Для цього необхідні певні інструменти впливу, які використовуються менеджерами для активізації ініціативи, творчості персоналу фірми і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такими інструментами є методи управління. Практична реалізація функцій управління управління здійснюється за допомогою системи методів уп равління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методи управління — це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення Цілей фірми (підприємства, організації).

Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, і коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутріш-ній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств. Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно взаємозв'язані й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Організаційні методи створюють передумови для використання економічних методів. Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльнісю підприємства, будь-якого суб’єкта підприємницької чи іншої діяльності.

 

 

1. Андрушків Б. М. , Кузьмин О. Е. «Основи менеджменту». - Львів: «світ», 1995. -296 с.
2. Аппенянский А. И. «Человек и бизнес. Путь совершенства». -М. : Барс, 1995. -228с.
3. Бавыкин В. «Новый менеджмент». -М. : Экономика, 1997. -368с.
4. Бреддик У. Менеджмент в организации: Учебное пособие. - М. : «Инфра-М», 1997. - 344с.
5. Вейлл Питер. Искусство менеджмента. -М Новости, 1993. -221с.
6. Вудкок М. , Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. -М. «Дело»», 1991. - 320с.
7. Герасименко В. Ценовая политика фирмы. - 1995. -192с.
8. Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. - М. : Банки и биржи, «ЮНИТИ», 1995. - 480с.
9. Гравин В. Дятлов В. Основы кадрового менеджмента - М 1996. - 608с.
10. Дмитренко Г. //Освіта. 1995. - 16 вересня, с. 15.