Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Організаційно-розпорядчі методи соціальної роботи

Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 
У розв'язанні соціальних проблем клієнтів, стимулюванні розвитку їх сил, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації соціальні працівники використовують різноманітні методи соціальної роботи – сукупність прийомів, способів діяльності. Мета їх – дати розуміння того, як окремі індивіди або групи можуть подолати шлях у розв'язанні власних життєвих проблем.
Організаційно-розпорядчі методи соціальної роботи орієнтовані на координацію взаємовідносин соціальної роботи з організаційною структурою соціальних служб. Їм властива безпосередність впливу, опора на нормативно-правові, регламентуючі акти. Організаційні методи впливають на роботу соціальних служб через положення та інструкції, розпорядчі – сприяють оперативному розв'язанню проблем, своєчасному уточненню завдань. До організаційно-розпорядчих методів належать регламентування, нормування та інструктування.
Як і будь-яка діяльність, соціальне управління включає численні засоби, форми і методи досягнення поставленої мети, які становлять його інструментарій.
Адміністративні (організаційні, організаційно-розпорядницькі) методи мають велике значення в практиці управління. Вони засновані на відносинах субординації, влади і підпорядкування, властивих системі управління.
Виділяють регламентуючі, розпорядницькі й дисциплінарні методи.
Регламентуючі методи – методи, за допомогою яких створюється та чи інша система організації, визначаються завдання і відповідальність структур управління, встановлюються певні правила, конкретні рекомендації до виконання, рамки поведінки керівників і підлеглих.
Регламентація роботи соціального працівника включає в себе такі положення:
організаційну структуру, склад органів управління (самоуправління) колективу та його підрозділів;
конкретне визначення прав і обов'язків, повноважень органів управління (самоуправління) ;
порядок вирішення суперечностей, які виникають між окремими органами управління (самоуправління) у процесі професійної діяльності;
перелік форм і методів управління (самоуправління) в колективі, організації, які використовуються для вирішення тих чи інших питань; форми – загальні збори, конференція,
комісія та ін. ; методи – колективне обговорення проблем, вивчення громадської думки, громадська експертиза тощо;
конкретні процедури прийняття рішень з окремих соціальних, професійних та інших питань;
порядок виборності і відповідальності керівників на всіх рівнях;
порядок, форми і терміни інформування (звітності). Регламентування забезпечує організованість у роботі,
підтримує оптимальний режим діяльності, не допускає дії стихійних факторів, вносить у діяльність колективу порядок і дисципліну.
Орієнтація – це метод, за допомогою якого упорядковуються положення і переміщення працівника на підприємстві, в установі, установлюються місце і значення того чи іншого об'єкта, предмета, події на виробництві. Системи орієнтації: нумераційна, словесна (написи, покажчики і т. д.), словесно-нумераційна (комбінація), символічна (символи, піктограми, емблеми, значки), графічна (карти, схеми, таблиці), колірна.
Інструктування – процес наставляння в усній чи письмовій формі. Використовується як метод, за допомогою якого керівник визначає мету, завдання, обов'язки і права працівників.
Розпорядницькі (адміністративні) методи використовуються для корекції системи й оперативного уточнення завдань управління, для удосконалювання організації і спрямовані на вирішення конкретних завдань. Виділяється дві форми використання цих методів: письмово-документальна й усна. Такі форми розпорядницького впливу, як директиви, укази і постанови, виражаються тільки в письмово-документальній формі, а накази, розпорядження і вказівки – в обох.
Розпорядницький вплив методів спрямований, насамперед, на усунення труднощів, що виникають, недоліків у професійній діяльності. Вони визначають обсяг передбачуваної роботи, розподіл обов'язків з її виконання, а також терміни виконання і припускають систематичний контроль і перевірку виконання.
Дисциплінарні методи – методи, які забезпечують порядок і дотримання дисципліни в організації.
Зміст соціального управління як процесу розкривається в його функціях, що представляють види діяльності, за допомогою яких суб'єкт управління впливає на керований об'єкт. Аналіз процесу управління з погляду його функцій становить основу для визначення обсягу роботи кожної них, чисельності управлінських працівників і в кінцевому рахунку – проектування самої структури й організації апарату управління.
Усім соціальним суб'єктам соціального управління, фахівцям соціальної роботи властиві такі загальні функції: визначення і ранжирування цілей; планування способів досягнення цілей, у тому числі забезпечення необхідними матеріальними і нематеріальними ресурсами; контроль і координація спільної діяльності; обговорення і вирішення проблем, регулювання відносин з персоналом і клієнтами; установлення зв'язків та інформаційне забезпечення; контроль за якістю і кількістю соціальних послуг, наданих клієнтам; оцінювання майбутніх потреб організації; виконання представницьких функцій чи організації установи.
Функції управління є складовими будь-якого процесу управління незалежно від особливостей (величини, призначення, форми власності). Тому їх називають загальними і в їх складі виділяють планування, організацію, контроль, координацію і мотивацію.
Одна з найважливіших функцій соціального управління – планування. Вона реалізується через систему принципів. У число цих принципів входять: обґрунтованість, директив-ність, відображення єдності загальнодержавних, колективних і особистих інтересів, оптимальність планів, їхня збалансованість, єдність планування, його комплексність. Планування припускає: визначення цілей діяльності; вибір засобів здійснення поставленої мети; забезпечення необхідними ресурсами; визначення форми організації життєдіяльності і соціальної допомоги; створення програми досягнення поставленої мети; визначення конкретних термінів і обсягу виконання програми; облік результатів діяльності; коректування прийнятих програм; науково обґрунтоване передбачення результатів реалізації програми; постановку нових завдань і цілей, що з'являються після реалізації програми.
Планування як функція управління має складну структуру і реалізується на практиці через свої підфункції: прогнозування, моделювання і програмування.
Прогнозування – наукове передбачення майбутнього, визначення кінцевого стану клієнта (об'єкта впливу) на перспективу, її перехідних станів.
Моделювання – ідеальна розробка різних ситуацій і станів розвитку об'єкта протягом усього планованого періоду.
Програмування – виявлення етапів послідовного переходу в новий стан. Сюди входить розробка алгоритму функціонування системи, визначення необхідних ресурсів, вибір засобів і методів діяльності соціальних установ, служб і фахівців.
При плануванні важливим завданням є визначення мети соціальної роботи – це процес знаходження ідеального образу майбутнього результату діяльності. Центральною проблемою процедури визначення мети є формулювання мети й оптимального засобу її досягнення. Мета без визначення засобів її досягнення – це лише розумовий проект, мрія, що не має реальної опори в самій дійсності.
Особливе місце займає визначення мети в організації і здійсненні соціальної дії. Технологія соціальної роботи – це цілеспрямований процес соціального впливу суб'єкта на об'єкт. Методологічний аспект визначення мети полягає в забезпеченні наступності загальних і конкретних завдань при визначенні шляхів вирішення соціальних проблем різного рівня. Організаційний аспект постає в реалізації конкретних шляхів і засобів розв'язання певної проблеми.
Роль і місце мети в процесі здійснення соціального впливу залежать від рівня соціальної роботи, на якому вона реалізується: управлінський, організаційний, контактний, безпосередній зріз діяльності соціальних служб. Організаційно-управлінський рівень визначає програму діяльності щодо вирішення соціальних проблем клієнтів. На цьому рівні з огляду на основні напрямки соціальної політики держави визначаються стратегічні цілі, ставляться завдання, розраховані на перспективу, тривалий період реалізації. На контактному рівні визначення цілей необхідно розглядати як конкретне керівництво до практичних дій у зв'язку з поставленою проблемою. Сформульовані у зв'язку з цим цілі припускають більш короткий термін реалізації і досягнення результатів.
Визначення мети соціальної роботи виконує низку таких функцій:
визначає раціональний варіант збору інформації і способи дій при розв'язанні проблеми;
обмежує обсяг інформації, пошук якої здійснює соціальний працівник;
забезпечує конкретизацію проблеми;
допомагає визначити способи дій.
На будь-якій стадії розвитку процесу соціального управління можуть виникнути проблеми (внутрішні, зовнішні), що будуть гальмувати досягнення функціональних цілей і завдань. При цьому соціальному працівнику необхідно створити умови для того, щоб змінити ситуацію, що склалася. Виділяють такі завдання, вирішення яких сприяє досягненню поставленої мети:
Розподіл ролей – знаходження соціальним працівником правильної позиції, що відповідає певній управлінській ситуації.
Спілкування і встановлення комунікації з клієнтом та іншими спеціалістами.
Поетапне вирішення конфліктних суперечностей.
Уточнення мети. Ця робота пов'язана з постійним аналізом, діагностикою ситуації, що склалася і прийняттям відповідних рішень, корекцією дій.
Організація – друга функція управління, завданням якої є формування структури підприємства, а також забезпечення всім необхідним для її нормальної роботи – персоналом, матеріалами, обладнанням, приміщенням, грошовими засобами тощо.
Контроль – це управлінська діяльність, завданням якої є кількісне та якісне оцінювання і врахування результатів роботи організації. Тому головні інструменти виконання цієї функції – це спостереження, перевірка всіх аспектів діяльності, врахування й аналіз.
Координація – це центральна функція процесу управління, яка забезпечує його безперервність. Головне завдання координації – досягнення узгодженості в роботі всіх ланок організації шляхом встановлення раціональних зв'язків (комунікацій) між ними.
Виділяють методи прийняття управлінських рішень, які базуються на представленні процесу управління як сукупності процесів вирішення проблем. Відповідно до цього всі методи поділяються на такі групи: методи постановки проблем, методи вирішення проблем, методи організації виконання прийнятих рішень.
Методи управління і управління застосовуються на рівні індивідуальної роботи соціального працівника із клієнтом. Від того, яким чином соціальний працівник будує роботу з клієнтом залежить ефективність вирішення проблеми клієнта.
Таким чином, менеджмент у соціальній роботі – управління, яке здійснюють в особливій сфері соціальної діяльності – соціальній роботі, спрямованій на надання допомоги, підтримки, захист усіх людей, насамперед уразливих прошарків і груп населення. Організаційно-розпорядницькі методи в соціальній роботі є дуже важливими на рівні управління соціальною роботою у межах окремої організації чи установи, а також у процесі управління соціальною роботою з клієнтами соціальних служб.
 
Список використаних джерел
 
Бурая Н. П. Соціальна робота: Навч посібник. – Харків: ун-т внутрішніх справ, 1996. – 104 с.
Главацька Е. Менеджмент соціальної роботи: курс лекцій. – Львів, 2007. – 96 с.
Малько А. О. Соціальна педагогіка: Основи соціальної педагогіки: конспект лекцій. – X., 1998. – 48 с.
Сейко Н. А. Соціальна педагогіка. – Житомир, 2002. – 255 с.
Соціальна педагогіка: Навчальний посібник / За ред. А. Й. Капської. – К., 2000. – 264 с.
Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика. – К. : Знання, 2008. – 576 с.
Фото Капча