Організаційно-управлінські технології соціальної роботи

 

1. Поняття “менеджменту” в технологіях соціальної роботи

2. Використання організаційно-управлінських методів у системі соціального управління

3. Функції соціального управління в системі організаційно-розпорядницьких методів

 

 

Для ефективності соціальної роботи дуже важливі правильне управління організаціями та установами соціальної сфери, процесом соціальної роботи на мікрорівні. Управління в соціальній роботі засноване на теорії і практиці менеджменту. У науковій літературі висвітлено багато визначень поняття менеджменту. Найчастіше менеджмент розглядається як сукупність діяльності за умов ринкової економіки, пов'язаної з керівництвом людьми, умілим використанням їх праці, інтелектуальних здібностей, мотивів із визначення цілей і завдань бізнесу, створенням механізму управління, розробкою планів, формулюванням відповідних правил і процедур, визначенням не лише того, що і коли робити, але яким чином і хто буде виконувати намічене.

Менеджмент розглядають як систему (єдине ціле), що складається з частин (елементів). Такими частинами є цілі і принципи менеджменту, функції управління, метод менеджменту, кадри менеджерів, структура управління бізнесом, техніка і технологія управління, інформація в менеджменті. Відповідно до загальної теорії систем, кожний з цих елементів впливає на ефективність функціонування системи. У разі невідповідності будь-якого з елементів своєму призначенню погіршується результативність діяльності всієї системи. При цьому втрати тим більші, чим вищий рівень системи.

Людина (соціальний працівник, управлінець) тощо у системі управління виступає у трьох аспектах:

у межах самоорганізації вона організовує себе;

у межах субординації вона є організатором інших систем і підсистем;

у межах метаорганізації вона сама є предметом, який організовують інші люди.

Між поняттями «управління» та «керівництво» є своєрідний взаємозв'язок: з одного боку, управління містить у собі керівництво як суб'єктивний компонент, а з іншого – воно є змістом керівництва, оскільки соціальне управління здійснюється людьми щодо інших людей.

 

 

Теорія соціального управління використовує загально-наукові, конкретно-наукові методи пізнання, специфічні методи збору, аналізу й узагальнення інформації про взаємодію інтересів суб'єкта й об'єкта управління. Ці методи включають спеціалізовані способи анкетування, інтерв'ювання, аналізу статистичних даних, одержання експертних оцінок, дослідження змісту управлінських функцій, структур управління, управлінських груп і соціальної обумовленості їхньої діяльності.

Організаційні методи управління визначаються як способи, прийоми, за допомогою яких створюються різноманітні соціальні системи, що забезпечують визначений рівень (якість) їхньої організованості, і здійснюється організаційний вплив як на систему в цілому, так і на її частини й елементи для досягнення поставлених цілей.

Управління в суспільстві – це вплив на соціальну поведінку, на трудову (соціальну) діяльність не тільки окремої людини, колективу людей, але і на суспільство в цілому. Управління соціальними процесами в суспільстві завжди цілеспрямоване і припускає досягнення усвідомлених цілей і завдання за допомогою відповідних засобів і методів, визначена сукупність яких і може бути названа технологіями.

Система управління припускає:

механізм управління – мету, засоби, методи, функції, принципи;

структуру управління – кадри, техніку управління, організаційно-штабну структуру;

процес управління – органи управління, технологію, матеріальну частину органів управління;

раціоналізацію системи управління – упровадження досягнень науки в управління, відновлення кадрів, удосконалювання господарської системи управління.

Як і будь-яка діяльність, соціальне управління включає численні засоби, форми і методи досягнення поставленої мети, що становлять його інструментарій.

Адміністративні (організаційні, організаційно-розпорядницькі) методи мають велике значення в практиці управління. Вони засновані на відносинах субординації, влади і підпорядкування, властивих системі управління.

Виділяють регламентуючі, розпорядницькі й дисциплінарні методи.

Регламентуючі методи – методи, за допомогою яких створюється та чи інша система організації, визначаються завдання і відповідальність структур управління, встановлюються певні правила, конкретні рекомендації до виконання, рамки поведінки керівників і підлеглих.

Регламентація роботи соціального працівника включає в себе такі положення:

організаційну структуру, склад органів управління (самоуправління) колективу та його підрозділів;

конкретне визначення прав і обов'язків, повноважень органів управління (самоуправління) ;

порядок вирішення суперечностей, які виникають між окремими органами управління (самоуправління) у процесі професійної діяльності;

перелік форм і методів управління (самоуправління) в колективі, організації, які використовуються для вирішення тих чи інших питань; форми – загальні збори, конференція, комісія та ін. ; методи – колективне обговорення проблем, вивчення громадської думки, громадська експертиза тощо;

конкретні процедури прийняття рішень з окремих соціальних, професійних та інших питань;

порядок виборності і відповідальності керівників на всіх рівнях;

порядок, форми і терміни інформування (звітності).

Регламентування забезпечує організованість у роботі, підтримує оптимальний режим діяльності, не допускає дії стихійних факторів, вносить у діяльність колективу порядок і дисципліну.

Орієнтація – це метод, за допомогою якого упорядковуються положення і переміщення працівника на підприємстві, в установі, установлюються місце і значення того чи іншого об'єкта, предмета, події на виробництві. Системи орієнтації: нумераційна, словесна (написи, покажчики і т. д.), словесно-нумераційна (комбінація), символічна (символи, піктограми, емблеми, значки), графічна (карти, схеми, таблиці), колірна.

Інструктування – процес наставляння в усній чи письмовій формі. Використовується як метод, за допомогою якого керівник визначає мету, завдання, обов'язки і права працівників.

Розпорядницькі (адміністративні) методи використовуються для корекції системи й оперативного уточнення завдань управління, для удосконалювання організації і спрямовані на вирішення конкретних завдань. Виділяється дві форми використання цих методів: письмово-документальна й усна. Такі форми розпорядницького впливу, як директиви, укази і постанови, виражаються тільки в письмово-документальній формі, а накази, розпорядження і вказівки – в обох.

Розпорядницький вплив методів спрямований насамперед на усунення труднощів, що виникають, недоліків у професійній діяльності. Вони визначають обсяг передбачуваної роботи, розподіл обов'язків з її виконання, а також терміни виконання і припускають систематичний контроль і перевірку виконання.

Дисциплінарні методи – методи, які забезпечують порядок і дотримання дисципліни в організації.

 

 

В теорії управління виділяються функції управління. Поняття «функції» у соціальній практиці визначається діяльністю, обов'язками, роботою соціальних служб і установ. Соціальне управління має чітко виражений зміст, що утворює систему функцій, які взаємозалежні і взаємообумовлені. Функції управління – це об'єктивно необхідна, відносно самостійна частина управлінської діяльності (елемент управління), що характеризується специфічним змістом, універсальністю здійснення, особливою просторово-тимчасовою формою вираження.

Усім соціальним суб'єктам соціального управління, фахівцям соціальної роботи властиві такі загальні функції: визначення і ранжирування цілей; планування способів досягнення цілей, у тому числі забезпечення необхідними матеріальними і нематеріальними ресурсами; контроль і координація спільної діяльності; обговорення і вирішення проблем, регулювання відносин з персоналом і клієнтами; установлення зв'язків та інформаційне забезпечення; контроль за якістю і кількістю соціальних послуг, наданих клієнтам; оцінювання майбутніх потреб організації; виконання представницьких функцій чи організації установи.

Одна з найважливіших функцій соціального управління – планування. Вона реалізується через систему принципів. У число цих принципів входять: обґрунтованість, директивність, відображення єдності загальнодержавних, колективних і особистих інтересів, оптимальність планів, їхня збалансованість, єдність планування, його комплексність. Планування припускає: визначення цілей діяльності; вибір засобів здійснення поставленої мети; забезпечення необхідними ресурсами; визначення форми організації життєдіяльності і соціальної допомоги; створення програми досягнення поставленої мети; визначення конкретних термінів і обсягу виконання програми; облік результатів діяльності; коректування прийнятих програм; науково обґрунтоване передбачення результатів реалізації програми; постановку нових завдань і цілей, що з'являються після реалізації програми.

Планування як функція управління має складну структуру і реалізується на практиці через свої підфункції: прогнозування, моделювання і програмування.

Прогнозування – наукове передбачення майбутнього, визначення кінцевого стану клієнта (об'єкта впливу) на перспективу, її перехідних станів.

Моделювання – ідеальна розробка різних ситуацій і станів розвитку об'єкта протягом усього планованого періоду.

Програмування – виявлення етапів послідовного переходу в новий стан. Сюди входить розробка алгоритму функціонування системи, визначення необхідних ресурсів, вибір засобів і методів діяльності соціальних установ, служб і фахівців.

При плануванні важливим завданням є визначення мети соціальної роботи – це процес знаходження ідеального образу майбутнього результату діяльності. Центральною проблемою процедури визначення мети є формулювання мети й оптимального засобу її досягнення. Мета без визначення засобів її досягнення – це лише розумовий проект, мрія, що не має реальної опори в самій дійсності.

Особливе місце займає визначення мети в організації і здійсненні соціальної дії. Технологія соціальної роботи – це цілеспрямований процес соціального впливу суб'єкта на об'єкт.

Роль і місце мети в процесі здійснення соціального впливу залежать від рівня соціальної роботи, на якому вона реалізується: управлінський, організаційний, контактний, безпосередній зріз діяльності соціальних служб. Організаційно-управлінський рівень визначає програму діяльності щодо вирішення соціальних проблем клієнтів. На цьому рівні з огляду на основні напрямки соціальної політики держави визначаються стратегічні цілі, ставляться завдання, розраховані на перспективу, тривалий період реалізації. На контактному рівні визначення цілей необхідно розглядати як конкретне керівництво до практичних дій у зв'язку з поставленою проблемою. Сформульовані у зв'язку з цим цілі припускають більш короткий термін реалізації і досягнення результатів.

Визначення мети соціальної роботи виконує низку таких функцій:

визначає раціональний варіант збору інформації і способи дій при розв'язанні проблеми;

обмежує обсяг інформації, пошук якої здійснює соціальний працівник;

забезпечує конкретизацію проблеми;

допомагає визначити способи дій.

На будь-якій стадії розвитку процесу соціального управління можуть виникнути проблеми (внутрішні, зовнішні), що будуть гальмувати досягнення функціональних цілей і завдань. При цьому соціальному працівнику необхідно створити умови для того, щоб змінити ситуацію, що склалася. Виділяють такі завдання, вирішення яких сприяє досягненню поставленої мети:

розподіл ролей – знаходження соціальним працівником правильної позиції, що відповідає певній управлінській ситуації;

спілкування і встановлення комунікації з клієнтом та іншими спеціалістами;

поетапне вирішення конфліктних суперечностей.

Таким чином, менеджмент у соціальній роботі – управління, яке здійснюють в особливій сфері соціальної діяльності – соціальній роботі, спрямованій на надання допомоги, підтримки, захист усіх людей, насамперед уразливих прошарків і груп населення. Організаційно-розпорядницькі методи в соціальній роботі є дуже важливими на рівні управління соціальною роботою у межах окремої організації чи установи, а також у процесі управління соціальною роботою з клієнтами соціальних служб.

 

 

Cоциальное управление: курс лекций / Под ред. В. С. Карпичева. – М. : МГЭУ, 2000.

Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008.