Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Основні характеристики процесу виникення психодіагностики як науки

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Розвиток вітчизняної психодіагностики
2. Основні характеристики процесу виникення психодіагностики як науки
3. Вербальні стандартизовані стимули
Список використаної літератури
 
1. Розвиток вітчизняної психодіагностики
 
Українська психологія, як і психодіагностика, у радянський період розвивалася разом з російською. Умовно в цьому процесі можна виділити три етапи:
20-30-і роки – психогенетичная діагностика: педологія і психотехніка;
50-60-і роки – психодіагностика якісного аналізу;
починаючи з середини 80-х років – тестова психодіагностика біхевіористського запозичення.
На першому етапі у педагогіці і психотехніці широко розповсюджувалися тестові методики психодіагностики, внаслідок чого особливо швидко розвивалася педологія як інтегральна наука про дитину. Її предметом стало вивчення життя дітей, визначення ролі спадковості у психічному розвитку, з'ясування законів фізичного і духовного становлення особистості, а також вивчення патологічних проявів дитячої психіки. Поряд з цим проводилися психотехнічні дослідження психофізіологічних механізмів, які лежать в основі психомоторних навичок. Як перший, так і другий напрямок психодіагностики були зорієнтовані на прагматичні цілі обслуговування науково-технічного прогресу. Нечисленні професійні сили, сліпе копіювання західної тестології без достатнього власного досвіду, ідеологічний пресинг з боку держави, інформаційна закритість і методологічна невизначеність з неминучістю завели в тупик талановито розпочаті пошуки П. П. Блонського, Г. І. Россолімо, Н. А. Бернштейна, С. Я. Гіллерштейна, П. І. Шпільрейна та ін.
Методологічна новизна і оригінальність відрізняла психогенетичні дослідження Л. С. Виготського, який послідовно розпочав якісний аналіз розуміння особливостей психічного розвитку особистості дитини. Навколо Л. С. Виготського утворилася школа однодумців і співробітників, які протягом довоєнного десятиліття шукали нішу і власні підходи в розвитку ідей свого вчителя щодо якісного аналізу психіки. У той час концептуально визначився діяльнісний підхід у радянській психології (С. Л. Рубінштейн, А. Н. Леонтьєв), було напрацьовано багато оригінальних “діяльнісних” методик психодіагностики. Психіку почали вивчати не інтроспективно і не за допомогою тестових випробувань (у класичному розумінні тесту), її почали шукати зовні, у діяльнісних проявах. Однак, на відміну від біхевіористського вивчення психіки у цілісності стимул-детермінованої поведінки діяльнісних підхід припускав детермінацію психічного відповідною дією. Операція як складова психічної дії була прийнята за основу психодіагностики, якісного аналізу. Тут психодіагностика проявила майже віртуозну винахідливість. Це означає, що під кожну властивість, тип, форму теоретично описаного в загальній психології психічного явища, наприклад логічної пам'яті або стійкості уваги, було розроблено спеціальне психодіагностичне завдання, за результатами виконання якого аналізувалися відповідні особливості індивідуальних проявів досліджуваної властивості психіки.
До 50-х років такий підхід цілком сформувався. У психодіагностиці на перший план виступив якісний аналіз дослідження насамперед розумового розвитку. Зокрема, А. А. Люблінська досліджувала особливості розвитку мови і її функцій, під керівництвом А. Р. Лурія вивчалася роль мови в регуляції діяльності, А. Н. Леонтьєв і А. В. Запорожець досліджували роль діяльності в розвитку основних психічних процесів (довільності, сприйняття, уваги, інтелекту), під керівництвом Д. Б. Ельконина вивчався розвиток мови і визначалася роль гри як провідного виду діяльності в дошкільному віці. На базі наведених теоретичних вишукувань були створені психодіагностичні технології і методики, складені програми навчання, виховання, розвитку і корекції. Це були вже процедурні технології, а не окремі тести.
Розроблюваний принцип якісного аналізу розумового розвитку виявився продуктивним, зокрема, у теорії поетапного формування розумових дій П. Я. Гальперіна. Разом з тим психодіагностиці такого типу властива вузька прикладна спрямованість, зумовлена необхідністю вміти розпізнавати і класифікувати ті або інші психічні явища.
Специфічно розпізнавальна функція психодіагностики фіксується і у сутності її визначень. Б. Г. Ананьєв (1968), наприклад, розглядав психодіагностику як напрямок психологічних досліджень, що переслідують мету визначення рівні розвитку психофізіологічних функцій, процесів і властивостей особистості, які утворюють складні синдроми поведінки, розпізнати стан людини при дії різних стимуляторів, стресорів, фрустраторів і складних ситуацій, визначити потенціали людського розвитку (працездатність, працездатність, обдарованість, спеціальні здібності і т. д.).
К. К. Платонов (1974) вважав, що психодіагностика є наукою про визначення властивостей і особливостей психічних явищ. Один з провідних спеціалістів в області психодіагностики К. М. Гуревич (1974) стверджував, що це наука про методи класифікації і ранжирування людей за психологічними і психофізіологічними ознаками. В. В. Столін і А. Г. Шмельов (1984) розглядали психодіагностику як науку про постановку психологічного діагнозу. Під діагнозом мався на увазі висновок психолога про стан і властивості випробуваного на підставі комплексного аналізу окремих показників і характеристик людини.
Однак психодіагностичне дослідження істотно відрізняється від експериментального. Завдання першого – одержати знання про конкретного носія психічного (конкретного індивіда або групи індивідів), другого – перевірити теоретичну гіпотезу у взаємозв'язку спостережуваних явищ і впливаючих на них змінних. Внаслідок цього психодіагностика підкоряється особливим методичним принципам, містить особливі методичні схеми, відрізняється як від експерименту, так і від психофізичного виміру.
Незважаючи на багатозначність і варіабельність визначення психодіагностики, центральним її поняттям завжди є психологічний діагноз. Психологічний діагноз (від греч. diagnosis – розпізнавання, визначення) являє собою кінцевий результат психологічного обстеження по з'ясуванню і описанню сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки її актуального стану, прогнозу подальшого розвитку і розробки рекомендацій, які випливають із завдань обстеження. У практиці психодіагностичних досліджень розрізняють три рівні встановлення психологічного діагнозу:
симптоматичний, побудований на основі математичної обробки даних дослідження, яку може виконувати будь-яка
Фото Капча