Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Основні типи ринків, засоби виробництва придбання продукції

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Основні типи ринків
2. Засоби виробництва за умовами придбання продукції
Використана література
 
1. Основні типи ринків
 
Економісти розрізняють чотири типи ринку, кожному з яких притаманні певні принципи ціноутворення:
1. Ринок чистої вільної конкуренції.
2. Ринок монополістичної конкуренції.
3. Олігополістичний ринок.
4. Ринок чистої монополії.
Ринок чистої вільної конкуренції характеризується трьома умовами:
- наявністю великої кількості продавців та покупців, ні один з яких не впливає на рівень поточних ринкових цін;
- наявністю однорідних та взаємозамінних конкуруючих товарів;
- відсутністю цінових обмежень.
В умовах вільної конкуренції продавець, з одного боку, не в змозі запросити ціну вище ринкової, тому що покупці можуть вільно придбати будь-яку необхідну їм кількість товару за цією ринковою ціною, а з іншого боку – не може встановити ціну нижче ринкової, оскільки може продати все, що потрібно, за існуючою ринковою ціною. Тому при розширенні обсягів виробництва фірма, як правило, ціну не змінює.
Як приклад ринку вільної конкуренції можна назвати міжнародні ринки пшениці, лісу, цінних паперів, руд кольорових металів.
Ринок монополістичної конкуренції складається з безлічі покупців та продавців, які здійснюють угоди не за єдиною ринковою ціною, а в широкому діапазоні, наявність якого пояснюється можливістю продавців пропонувати покупцям різні товари, які відрізняються один від одного не тільки фізичними характеристиками, якістю, оформленням, але й споживацькими перевагами. Покупці, відчуваючи різницю у пропозиціях товару, готові й платити за них по-різному. Крім того, щоб виділитися чимось, окрім ціни, продавці намагаються розробити різні пропозиції для різних споживацьких сегментів, користуються практикою присвоєння товарам марочних назв, рекламою та методами особистих продаж. В обстановці монополістичної конкуренції виробники формують ціну на вироблену ними продукцію, враховуючи структуру попиту, ціни конкурентів, витрати виробництва.
Олігополістичний ринок складається з невеликої кількості продавців, товари яких можуть бути як однорідними та взаємозамінними, так і відмінними один від одного.
В умовах олігополістичної конкуренції застосовуються в основному дві стратегії ціноутворення. Одна з них – “слідування за лідером”. Необхідно зазначити, що абсолютне лідерство може бути досягнуто лише тоді, коли фірма має безперечні переваги над конкурентами за одним із двох параметрів: або за обсягом випуску, або за рівнем витрат.
Ще одна цінова стратегія, яка широко використовується в олігополії, – координація дій при встановленні ціни, коли фірма калькулює витрати виробництва за уніфікованими статтями, а потім додає певну норму прибутку. При цьому ціни всіх фірм (компаній) під впливом ринкових факторів змінюються в одному напрямку та в однаковому співвідношенні.
Ринок чистої монополії – це ринок, де господарює один продавець.
На даному ринку продавець-монополіст володіє порівняно великою свободою при встановленні цін, проте оптимальний рівень ціни визначається, виходячи з попиту на свою продукцію. Тому цінові стратегії будуються за принципом цінової дискримінації, тобто проведення цінової політики, спрямованої на обмеження доступу на ринок іншим продавцям або покупцям. Дискримінаційні ціни існують у таких формах:
- диференціація за групами покупців;
- диференціація за варіантом товару або послуги;
- диференціація за територією;
- диференціація за часом;
- стратегія множинних цін;
- стратегія сегментації ринку та її окрема політика – демпінг.
Енциклопедичний словник бізнесмена дає таке визначення демпінгу: демпінг – бросовий експорт, вивіз товарів із однієї країни в іншу за цінами більш низькими, ніж усередині країни або на світовому ринку.
В реальній же економічній ситуації дуже важко спостерігати будь-який із указаних типів ринку в його чистому вигляді.
 
2. Засоби виробництва за умовами придбання продукції
 
Свобода підприємства залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на, неї цін, укладання договорів тощо. В цьому зв'язку велике значення має наявність ринку засобів виробництва. Такий ринок існує головним чином у формі оптової торгівлі засобами виробництва, тобто торгівлі більш-менш великими партіями.
Оптова торгівля включає як безпосередні комерційні зв'язки між підприємствами-виробниками й підприємствами-споживачами, так і зв'язки між ними через посередника – товарну біржу, ярмарки, аукціонів та дрібнооптові торгівельні підприємства. Прямі договірні зв'язки між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами засобі» виробництва найбільш поширені тоді, коли між підприємствами склалася стійка кооперація праці, наприклад, між текстильною і швейної» фабриками, автомобілебудівним і металургійним комбінатами. Укладаючи договори, підприємства визначають обсяги та асортимент засобів виробництва, їх якість, строки та умови постачання.
Поширеним видом оптової торгівлі засобами виробництва б торгівля через товарні біржі. Товарна біржа становить собою особливий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля масовими однорідними товарами і зароджується попит та пропозиція цих товарів у масштабу регіону; країни, співдружності країн і світового ринку. Особливість торгівлі на біржі є те, що товари безпосередньо не переходять з рук у руки. Угоди укладаються на основі пред'явлення та огляду встановлених форм документів, що регламентують номенклатуру, обсяг, терміни, форму доставки, а також ціну товару і деякі інші умови.
За характером операцій розрізняють товарні біржі реального товару і ф'ючерсні. Продаж контрактів на біржах реального товару супроводжується або переходом його від продавця до покупця, або наступною поставкою протягом 1-15 днів. На біржу з реальним товаром він доставляється у строго визначених розмірах і продається у вигляді біржових одиниць, що відповідають або вмісту транспортного засобу (вагон), або ж місця за обсягом і вагою. Фактичні величини продажу називаються лотами, тобто партіями. Біржа ставить певні вимоги до біржового товару: стандартність, серійність і масовість виробництва.
Окремі види засобів виробництва можуть реалізовуватись через дрібнотоварні торгівельні підприємства, ярмарки, аукціони. Всі, названі форми торгівлі засобами виробництва запроваджуються і в Україні.
В умовах, коли земля є приватною власністю, вона купується і продається, тобто існує ринок землі як особливого засобу праці у сільськогосподарському виробництві та місця (простору) для виробничого та невиробничого будівництва. Земельні ділянки продаються, як правило, через аукціони, що організуються земельними та іпотечними банками. В Україні, оскільки товарна земля не є приватною власністю, ринок землі у повному розумінні відсутній. Мають поодинокі випадки продажу на аукціонах ділянок землі під житлове будівництво та підприємства, головним чином сфери послуг.
Одним з найважливіших компонентів товарного ринку є ринок споживчих товарів і послуг. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів, з одного боку, і перевиробництво – з іншого. Ринок через конкуренцією, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим Диспропорції в економіці.
Ринок споживчих товарів та послуг включає в себе системи оптової і роздрібної торгівлі. Оптова торгівля здійснюється як шляхом безпосередніх зв'язків між підприємствами-виробниками і торгівельними підприємствами, так і через посередників, головним серед яких є товарна біржа.
Роздрібна торгівля являє собою продаж товарів торговельними підприємствами, як правило торговими капіталістами, безпосереднім споживачам. Основним напрямом розвитку роздрібної торгівлі г створення універсальних магазинів, які торгують різноманітними товарами. Водночас існують і спеціалізовані магазини і торгівельні фірми, які продають товари певного виду.
Незначне місце в країнах з ринковою економікою посідає такий вид торгівлі, як споживча і постачально-збутова кооперація. Споживчі кооперативи об'єднують головним чином трудящі верстви міст. Вони закуповують товари безпосередньо у виробників і продають їх споживачам за цінами, дещо нижчими, ніж в магазинах, що належать торговим капіталістам. Постачально-збутові кооперативи об'єднують дрібних товаровиробників, переважно селян. Вони більш вигідно організують збут їх продукції та придбання необхідних їм засобів виробництва.
В соціалістичних та постсоціалістичних країнах роздрібну торгівлю представляють не тільки підприємства споживчої кооперації і приватних осіб, а й держави. Щоправда, в постсоціалістичних країнах, кількість державних підприємств торгівлі постійно зменшується.
Наповнення споживчого ринку товарами залежить від рівня розвитку продуктивних сил і ефективності виробництва. В свою чергу споживчий ринок робить вплив на розвиток виробництва, оскільки, по-перше, через сферу обігу підприємства реалізують і відшкодовують витрати виробництва, забезпечуючи себе коштами і матеріальними ресурсами для відновлення процесу виробництва, по-друге, через сферу обігу реалізується вартість додаткового продукту, яка служить засобом нагромадження і покриття інших витрат суспільства.
 
Використана литература:
 
1. Ким С. А., Пушкин П. С., Овчинников С. И. Организация и планирование промышленного производства, – Минск: “Вышэйшая школа”, – 1980.
2. Кожекин Г. Я., Синица Л. М. Организация производства, – Минск: ИП “Экоперспектива”, – 1998.
3. Организация, планирование и управление деятельностью промышленных предприятий, – Под ред. С. Е. Каменицера, Ф. Ф. Русинова, – Москва: “Высшая школа”, – 1984.
4. Сергеев И. В. Экономика предприятия, – Москва: “Финансы и статистика”, – 1997.
Фото Капча