Особливості поведінки у конфліктній ситуації

Виокремлення конфліктів як самостійного виду у процесі спільної діяльності зумовлене тим, що, по-перше, значно зростає роль саме такої форми організації навчального процесу і, по-друге, ці конфлікти мають істотні психологічні особливості, що відрізняють їх від інших видів конфліктів. Ці особливості зумовлені насамперед специфікою учбової діяльності (мається на увазі співвідношення між результатом розв'язання учбових задач і метою навчання), специфікою спільної учбової діяльності (її місцем у системі навчання), співвідношенням між таким результатом діяльності, як спільний продукт, і індивідні здобутки, їх значущості для учнів (студентів), а також недостатньо сформованими вміннями спільно працювати, низьким рівнем комунікативної компетентності.

Одна з найістотніших особливостей учбових конфліктів полягає в тому, що на відміну від конфліктів в інших видах діяльності, де саме організація спільної діяльності опосередковує характер взаємин між членами групи, в тому числі і конфліктних, в учбовій діяльності, принаймні на початкових етапах, її організація опосередковується взаєминами, що склалися у членів групи ще до їх включення у спільну діяльність. Характер цих взаємин значною мірою впливає на тип відносин студентів (кооперативний, змагальний) у групі.

У групах з кооперативними відносинами між членами групи переважну більшість конфліктів – когнітивні. Вони зумовлені когнітивною несумісністю і виявляються у розбіжностях стратегій розв'язання задач. Такі конфлікти подекуди мають досить гострий характер і переходять в особистісно-прагматичні, коли несумісність виявляється на особистісному рівні. Однак у переважній більшості завершуються конструктивно, оскільки в основі цієї несумісності лежать его-потребові цілі, що мають миттєвий характер. При цьому конфлікт переводиться у когнітивне русло, внаслідок чого навіть найгостріші конфлікти не призводять до дезінтеграції групи.

У групах, де зв’язки між їх членами недостатньо міцні, і когнітивні, і організаційні конфлікти часто переходять у прагматично-особистісні. При цьому когнітивна або поведінкова несумісність перетворюється на особистісну. У групах, де між окремими її членами ще до включення у спільну діяльність склалися недоброзичливі взаємини, більшість конфліктів мають чітко виражений міжособистісний характер. Вони спричинені особистісною несумісністю і виникають з будь-якого приводу, досить гострі і довготривалі. Тут конфлікти найчастіше розгортаються за спіральною моделлю. Якщо ж хтось із членів групи виступає на захист одного з учасників конфлікту, він сам нерідко стає об'єктом конфлікту. Коли ж на бік одного з учасників конфлікту виступають обидва члени групи, конфлікт ще більше розгортається, а інколи призводить до відносної деривації учасника конфлікту.

Основними причинами когнітивних конфліктів була когнітивна, організаційних – поведінкова, а особистісно-прагматичних – особистісна несумісність. Перехід когнітивних або організаційних конфліктів в особистісно-прагматичні найчастіше був зумовлений его-потребовими цілями, бажанням домінувати, довести членам групи свою першість. При цьому індивідуальні цілі були пріоритетними щодо спільної мети. В тих випадках, коли такі цілі мали миттєвий характер і усвідомлювалися як перешкода до досягнення спільної мети, конфлікт, зазвичай, завершувався продуктивно.

Істотними факторами, що значною мірою впливають на перебіг конфлікту і способи його вирішення, є загальна підготовленість студентів, їхній статус, ступінь однорідності членів групи за успішністю, а також спосіб оцінювання діяльності групи. Останній фактор найістотніше впливає у тих групах, де між особистісні зв'язки між членами групи недостатньо міцні. Вплив цього фактору не спостерігався в групах з міцними між особистісними зв'язками, а також у групах, де переважали змагальні відносини, зумовлені недружніми взаєминами, що склалися ще до включення студентів у спільну діяльність.

На тип конфлікту значною мірою впливав статус його учасників. Когнітивні конфлікти найчастіше відбуваються між сильними студентами. Саме така картина має місце і в конфліктах за лідерство. Організаційні конфлікти, як правило, мають характер вертикальних: у разі незадоволення стилем лідерства конфлікт ініціюють «рядові» члени, при значному розходженні очікуваних і фактичних ролей «рядових» членів – лідер. Конфлікти між «рядовими» членами групи найчастіше спричиняються надто значною (на погляд деяких членів групи) активністю члена групи або браком у нього комунікативної компетентності.

Більшість студентів до конфліктів відносить лише такі взаємини, де принаймні один з учасників намагається зашкодити іншому. Тому, як правило, когнітивні конфлікти вони не вважають конфліктами. Виявилося, що в багатьох випадках, особливо в групах з міцними зв'язками, студенти намагаються дещо прикрасити свої взаємини, оскільки вважають, що визнання наявності конфліктів у групі зашкодить її іміджу.

Учбові конфлікти виконують як позитивні, так і негативні функції. Позитивні функції конфлікту виявляються в тому, що вони сприяють:

а) прийняттю оптимальних рішень;

б) поліпшенню діяльності членів групи;

в) критичному ставленню до своєї діяльності;

г) поліпшенню розуміння особистості партнерів по групі;

д) згуртуванню групи.

Негативні функції конфлікту виявлялися в тому, що вони:

а) відволікали студентів від розв'язання учбових задач;

б) негативно впливають на процес розв'язання задач;

в) погіршують взаємини між членами групи;

г) призводять до її дезінтеграції.

Вплив учбових конфліктів на результат учбової діяльності має суперечливий характер. З одного боку, не виявлено зв'язку між рівнем конфліктності студентів і розв'язанням ними критеріальної задачі, а з другого боку конфлікти з переважно деструктивними функціями негативно впливають на результативність навчання студентів посередніх за успішністю.

 

 

Спілкування – важлива форма людського буття, умова життєдіяльності людей, спосіб їхнього об'єднання. Воно є генетичне первинною основою культури спілкування.

Спілкування – це між особистісна і між групова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо).

Потреба у спілкуванні розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до складніших (у співробітництві, інтимно-особистісному спілкуванні і т. ін.).

Культуру спілкування визначає свідоме й розумне ставлення до використання всіх його сторін, функцій та видів у єдності.

Вищий рівень моральної культури спілкування характеризують гуманістичні орієнтації у між особистісних взаєминах та емпатійний спосіб сприймання одне одного.

Міжособистісні взаємини у спілкуванні – це такі взаємозв'язки між людьми, які суб'єктивно переживаються та об'єктивно проявляються в характері та способах взаємного впливу. Ці взаємини мають для людей не менше значення, ніж їжа та повітря. Якщо ці стосунки погані, то продуктивна взаємодія людей, їхня спільна діяльність стають неможливими. У людини псується настрій, здоров'я, вона не відчуває радості буття. Нездорові між особистісні взаємини впливають також на характер спілкування. Іноді останнє зводиться до того, що розмови про інших ведуться виключно в категоріях оцінок, а то й за допомогою ярликів, причому, як правило, усе «малюється» чорно-білими фарбами. Для того щоб система між особистісних взаємин була ефективною, а суспільство загалом здоровим, бажано відмовлятися від звички за всіма вчинками людей бачити злий намір. Отже, важливою рисою між особистісних взаємин є їхня емоційна основа. Одні люди під час спілкування нерідко без особливих зусиль можуть викликати в інших позитивні емоції, підтримувати гарний настрій. Інші вносять у взаємини напруженість, пробуджують негативні емоції, тривогу. Тому для успішного спілкування важливим є використання гуманістичних орієнтацій у взаєминах, дотримання емпатійного способу спілкування. Останній передбачає більш-менш точне сприймання внутрішнього світу іншої людини із збереженням притаманних їй емоційних і змістовних відтінків. Саме ці орієнтації та прояв емпатії у взаєминах є результатом високого рівень культури спілкування. Водночас наявність такого рівня є основою, на якій у майбутньому формуються гуманістичні комунікативні установки та способи й засоби їхньої реалізації.

 

 

1. Андреева Г. М. Соцыальная психология. – 2-еизд. – М., 1988.

2. Бодалев А. А. Восприятие й понимание человека человеком. -М., 1982.

3. Лисина М. Й. Проблема онтогенеза общения. – М., 1986.

4. Основы психологических знаний: Учеб. пособие / Авт. -сост. Г. В. Щёкин. -К., 1996.

5. Хараш А. У. Личность, сознание и общение: к обоснованию интерсубъективного подхода в исследовании коммуникативного воздействия // Психолого-педагогические проблемы общения. – М., 1979.