Особливості проектування у сфері природокористування

style="text-align: justify;">Лісовий комплекс. Лісозаготівельне виробництво забезпечує заготівлю круглих лісоматеріалів, виробництво тхнологіної тріски та транспортування їх на кінцеві пункти, заготівлю та вивезення осмолу та деревної зелені. Лісохімічне виробництво в складі лісової промисловості забезпечу переробку осмолу на каніфоль, скипидар, а деревної зелені – на вітамінне борошно, екстракт, пасту, віск та інші продукти, заготівлю та переробку живиці.

У переліку сировини, необхідної для людини на сучасному етапі, деревина поступається лише продуктами харчування та кам’яному вугіллю. Людство виробляє з деревини до 20-ти тисяч різних виробів. Практично всі галузі народного господарства споживають лісоматеріали або вироби, виготовлені з деревини. Основне завдання лісової промисловості й інших галузей лісового комплексу на сучасному етапі розвитку економіки України, який характризується загостренням економічних і екологічних блем, - це нарощування обсягів виробництва за рахунок комплексного та фективного використання лісового фонду та використання ресурсів деревини (без нарощувань обсягів лісозаготівель). Стабілізація обсягів лісозаготівель має важливе економічне, екологічне соціальне значення, оскільки ліси є цінним компонентом природи, НПС. Скорочення вирубки лісів сприяє поліпшенню клімату, посиленню і підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь.

До деревообробної промисловості належать підприємства, які здійснюють механічну та хіміко-механічну обробку, а також переробку древини.

До галузей лісового комплексу належить і лісове господарство, основне завдання якого – відтворення високопродуктивних лісів багатофункціонального призначення, їхній захист і охорона. Як правило, древообробні ництва та підприємства лісового господарства характеризується низьким рівнем технічного розвитку, організації виробництва та праці неефективним використанням сировинних ресурсів.

До лісового комплексу України доцільно включити і мисливське господарство яке займається відтворенням і збереженням корисної мисливської фауни. Площа мисливських угідь – 47,2 млн. га. Нараховується понад 954 мисливських господарства, причому їх кількість щороку зростає.

Рибне господарство - галузь народного господарства, завданням якої є вивчення, охорона, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів з метою одержання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції. Рибне господарство України відіграє значну роль у забезпеченні населення продовольством, а галузей національної економіки - сировиною, а також у відтворенні природних ресурсів та підвищенні зайнятості населення.

Рибогосподарська діяльність пов'язана з вивченням, охороною, відтворенням, вирощуванням і використанням риби та інших водних живих ресурсів шляхом їх вилучення (вилову, збирання тощо) з подальшими транспортуванням, зберіганням, переробкою, імпортуванням, експортуванням, виготовленням і реалізацією продукції з них, організацією та здійсненням державного управління і контролю в рибному господарстві.

До спеціального використання водних живих ресурсів належить:

промислове рибальство;

добування водних живих ресурсів для наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілей;

добування водних живих ресурсів для зариблення, здійснення контрольного вилову, акліматизації,

рибництва, утримання і відтворення у неволі чи напіввільних умовах з комерційною та іншими цілями;

регулювання чисельності водних живих ресурсів з метою запобігання заподіянню шкоди навколишньому

природному середовищу і рибному господарству (меліоративний вилов малоцінних і хижих видів риб,

шкідливих водних організмів);

любительське і спортивне рибальство, що здійснюється поза межами визначених для цих цілей водойм (їх ділянок) загального користування.

Рибогосподарський фонд України складається з річок, водосховищ, озер, ставків, садково-басейнових господарств тощо. Найрозвиненіше на малих річках басейнів Дністра, Південного Бугу, на окремих річках Полісся і Лісостепу. Для потреб рибного господарства воду подають без підготовки, але її якість має бути досить високою. Будівництво рибоводних ставків зумовлює збільшення втрат води на додаткове випаровування, а інтенсивне ведення рибного господарства – посилення вимог до їх якості. До основних факторів антропогенної дії на гідрологічний режим водних об’єктів, що негативно впливає на стан рибних запасів, відноситься зарегулювання стока водосховища, його скорочення за рахунок безповоротного водоспоживання, забір води з рибогосподарських водойм та їх забруднення стічними водами промислових та інших підприємств та об’єктів.

Житлово-комунальне господарство. Частка комунального господарства у загальному водоспоживанні становить близько 20%. Від надійної роботи водопровідно-каналізаційного господарства значною мірою залежить здоров’я населення, соціальний розвиток міст.

Система водопровідно-каналізаційного господарства нині перебуває в кризовому екологічному стані.

Значних втрат від корозії зазнає комунальне господарство насамперед внаслідок інтенсивного виходу з ладу водопроводів, теплових мереж, каналізаційних систем тощо. Велика кількість аварій у водопровідних і каналізаційних мережах призводить до забруднення питної води, довкілля та створює загрозу виникнення і поширення інфекційних захворювань у ряді міст на півдні України.Житлово-комунальне господарство є найбільш технічно відсталою галуззю економіки з багатьма проблемами, які останнім часом особливо загострилися. Основними джерелами забруднення атмосферного повітря в житлово-комунальному господарстві України є підприємства з виробництва дорожніх будівельних матеріалів, котельні теплового господарства, промислові підприємства комунального машинобудування та автомобільний транспорт. Вони викидають в атмосферу значну кількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають у каналізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентної обробки води, яка використовується в системах теплопостачання.

У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн. куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 771 міському звалищі, з яких майже 80 відсотків експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам. Традиційна технологія знешкодження міського сміття на звалищах безперспективна і не може бути прийнятною для населення сільської місцевості.

Дійшов критичної межі технічний стан мереж і споруд, які експлуатуються підприємствами житлово-комунального господарства.

Водне