Особливості професійного старіння. Професійна реабілітація

 

1. Поняття професійного старіння і процеси, пов'язані ним

2. Професійна реабілітація осіб похилого віку

3. Сучасна система професійної реабілітації людей похилого віку

Список використаної літератури

 

 

Встановлено, що припинення професійної діяльності у зв'язку з виходом на пенсію призводить до погіршення фізичного і психічного стану у 60% жінок і 55% чоловіків.

Загальновизнано, що десятиріччя перед виходом на пенсію є найбільш благоприємним для адаптації до старості. Саме в цей період треба спонукати і підтримувати самовиховуючі тенденції в людей, які переступили 50-річчя, зацікавлюючи їх підготовкою до нових життєвих ситуацій. Психологічна, фізична і трудова підготовка до виходу на пенсію повинна проводитися не менше ніж за 1 рік до припинення трудової діяльності.

Старіння – це процес, який відбувається протягом усього життя людини. Загальною є думка, що у “третому віці” стан людини тісно пов'язаний з адаптацією у минулі роки – у молодому та середньому віці – і залежить від умов праці, харчування, побуту, стресових ситуацій і т. д. Адаптацію у старості слід розглядати тільки в онтогенезі. Лев Толстой писав: “Люди старіють так само як і жили”.

У 1962 р. на конференції “Міжнародної організації праці” (МОП) було сформовано поняття “працівник похилого віку”, яке зовсім не співпадає з поняттям “пенсіонер по старості”. Поняття “ працівник похилого віку ” означає, що юридичні межі старості, тобто межі пенсіонування, є високими стосовно віку, в якому у більшості працюючих виникають труднощі у виконанні своїх виробничих обов'язків на сучасному автоматизованому виробництві.

На думку закордонних фахівців, знань, що отримані у вищих навчальних закладах, вистачає на перші 3-5 років, після чого необхідна перепідготовка. Кваліфікація працівників, за сучасними даними, потребує оновлення кожні 10 років (причому система освіти відстає від рівня розвитку техніки на 15-10 років). Витрати американських компаній та державних установ на перепідготовку та підвищення кваліфікації персоналу складають до 50% прибутку, середня тривалість навчання спеціалістів, зайнятих у господарстві США, збільшилась за 1970-1985 рр. з 8, 6 до 13 років; обсяг знань, що припадає на одного зайнятого, зріс у 4 рази. Особливе місце у процесі професіоналізації управління посідає проблема «старіння». Так, у США витрачено близько 300 тис. доларів лише на дослідження цієї проблеми.

«Старіння» має місце тоді, коли окрема особистість під час вирішення певної проблеми використовує точки зору, теорії, поняття та методи, які порівняно з іншими є менш ефективними. Існує декілька видів «старіння»:

«професійне старіння» – стосується знань особистості в її широкій професійній діяльності;

«старіння, пов'язане з посадою» – йдеться про відношення технічних знань, що вимагаються за посадою, до кількості знань, якими володіє посадова особа.

“Старіння” знань і досвіду ускладнює відношення між поколіннями керівників. Фахівці вважають, що проблема морального зносу робочої сили повинна стосуватися кожного менеджера та спеціаліста. Кожний прорахунок керівника державної організації спричиняє негативні наслідки для суспільства.

Прискорене професійне старіння є результатом інтенсифікації виробництва, підвищення вимог до психофізіологічних можливостей організму. Звичайно, в процесі старіння людина змушена постійно здавати свої позиції, поступатися або передавати власні ролбові функції молодим людям. Встановлено, що економічна ефективність людей похилого віку у 2, 6 разів нижча, ніж у працівників 30-39 років, коли спостерігається найвища ефективність праці.

 

 

Професійна реабілітація – це система заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та побажань особи.

Професійна реабілітація передбачає відновлення знижених або втрачених професійних функцій, відбір професії та адаптацію людини до неї, поновлення трудової діяльності в колишній або в новій професії.

Працівники похилого віку підтримують свою працездатність за рахунок високої професійної кваліфікації і включення механізмів поведінкового саморегулювання діяльності.

У процес адаптації включаються механізми фізіологічної та психологічної компенсації. Фізіологічна компенсація являє собою перебудову функціональної діяльності, психологічна компенсація – формування мотиваційної домінанти, спрямованість на успішність трудової діяльності. У працівників похилого віку ці механізми компенсації є дуже сильно вираженими. На фоні високої свідомості, дисциплінованості, розвинутого почуття обов'язку та відповідальності старіючим робітникам притаманні такі риси, як: самоповага, турбота про свою репутацію, амбіційність, впевненість у собі, яка підтримується власним досвідом та знаннями. Виникає невідповідність самооцінки працездатності та результатів праці. Через це з'являється емоційна нестійкість, дратівливість, збудливість, нездатність швидко орієнтуватися у складній виробничій ситуації.

На виробництвах, які пов'язані із запровадженням нових технологічних процесів, комп'ютеризацією, розширенням інформаційного поля діяльності, практично немає місця для людей передпенсійного віку, а їхня перепідготовка вимагає великих матеріальних і фінансових витрат.

Одним із показників відповідності вимог, які висуваються професійною працею та можливостей організму людей похилого віку є сприятлива динаміка їхньої фізичної та розумової працездатності.

Працездатність практично здорових людей похилого віку – показник, який узагальнює вікові зміни в організмі, набутий досвід і тренованість у професійній діяльності, а також вплив умов праці, в яких ця діяльність протікає на стан фізіологічних функцій.

Є 2 сторони вікової реабілітації – якнайдовше зберегти і оптимально використати те, що є і відновити те, що втрачено. Тобто, стратегія трудової реабілітації повинна полягати у розробці, по-перше, впливів, які уповільнюють темп старіння, розвиток вікової патології і, по-друге, засобів, які підвищують вже наявний низький рівень працездатності. У глобальному плані проблема трудової реабілітації зливається з проблемою збільшення тривалості життя.

Різні автори по-різному підходять до визначення поняття реабілітації людей похилого віку, зокрема:

сукупність заходів, спрямованих на прискорення лікування захворювання, котре знижує працездатність працівника чи службовця похилого віку;

сукупність заходів, пов'язаних із “відновленням” людини похилого віку до максимально можливої фізичної, психічної, соціальної та професійної повноцінності;

реабілітація має на меті не лише можливе фізичне і психічне відтворення, але й відновлення здатності бути корисним суспільству, відчути себе його повноправним членом.

 

 

Законодавство визначає професійну реабілітацію як систему заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та побажань особи.

До складу професійної реабілітації як системи входять заходи щодо експертизи потенційних професійних здібностей, професійної орієнтації, професійної підготовки, підготовки робочого місця, професійно-виробничої адаптації, раціонального працевлаштування, динамічного контролю за раціональністю працевлаштування і успішністю професійно-виробничої адаптації.

Побудову у державі основ системи професійної реабілітації інвалідів було обумовлено зростанням питомої ваги таких осіб на тлі стійкої депопуляції населення держави.

Основними принципами функціонування професійної реабілітації як системи мають бути:

державний характер гарантій дотримання прав пенсіонерів та інвалідів у сфері професійної реабілітації;

своєчасний початок здійснення заходів щодо професійної реабілітації;

пріоритетність інтересів осіб похилого віку під час проведення заходів із професійної реабілітації;

індивідуальний підхід під час профреабілітації;

єдність компонентів, що входять до складу системи професійної реабілітації;

безперервність заходів щодо професійної реабілітації;

доступність для осіб похилого віку послуг професійної реабілітації;

відповідність змісту, рівня та обсягів заходів щодо професійної реабілітації фізичним, розумовим, психічним можливостям осіб похилого віку;

системність (неізольованість від інших видів реабілітації) ;

різноманітність форм та методів професійної реабілітації на основі системного підходу;

інноваційність (запровадження новітніх технологій проведення професійної реабілітації) ;

міжвідомча координація, взаємодія та відповідальність всіх учасників профреабілітаційного процесу за результати своєї роботи відповідно до чинного законодавства;

державно-суспільний характер управління системою професійної реабілітації;

використання вітчизняного та міжнародного досвіду роботи, сучасних прогресивних методик проведення професійної реабілітації осіб похилого віку.

Ефективність функціонування системи професійної реабілітації осіб похилого віку забезпечується:

формуванням та проведенням єдиної політики, яка охоплює весь спектр проблем у сфері професійної реабілітації;

раціональним фінансовим, матеріальним, науковим, інформаційним та кадровим забезпеченням;

співпрацею та скоординованими зусиллями Мінпраці, Держцентру зайнятості, МОЗ, МОН, Фонду соціального захисту інвалідів України та інших зацікавлених сторін.

Досягнення мети організації системи професійної реабілітації осіб похилого віку забезпечується шляхом реалізації таких пріоритетних напрямів:

активізація роботи фахівців щодо розширення переліку професій, рекомендованих для навчання (перенавчання) та подальшого працевлаштування осіб похилого віку;

підвищення відповідальності фахівців за розробку та реалізацію індивідуальних програм реабілітації;

активізація роботи з професійної орієнтації осіб похилого віку з метою підвищення їх мотивації до праці;

реалізація принципу «рівних можливостей» шляхом сприяння залученню якомога більшої частки осіб похилого віку до зайнятості на відкритому ринку праці;

забезпечення відповідності обсягів професійної підготовки осіб похилого віку потребам національного та регіональних ринків праці шляхом врахування показника навантаження на одне вільне робоче місце на ринку праці під час визначення напрямів професійного навчання в центрах професійної реабілітації;

розширення доступу і вдосконалення системи професійного навчання, підвищення рівня охоплення осіб похилого віку професійним навчанням, у т. ч. у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, шляхом збільшення держзамовлення на їх підготовку, поширення модульної та інших новітніх форм організації навчання;

забезпечення центрів професійної реабілітації осіб похилого віку, навчальних закладів усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів сучасними освітніми програмами;

створення інформаційної бази щодо чисельності осіб похилого віку, які потребують проведення заходів щодо професійної реабілітації;

розвиток гнучких режимів праці (неповний робочий час, скорочений робочий тиждень, поділ одного робочого місця між двома працівниками, альтернативний робочий тиждень, режим гнучкого робочого часу) ;

розроблення та виконання цільових науково-дослідних програм професійної реабілітації;

формування у широкого кола громадськості розуміння старості як однієї з форм соціального різноманіття;

формування системи постійного моніторингу процесів зайнятості та працевлаштування осіб похилого віку.

У всіх випадках реабілітація повинна бути спрямована на попередження і сповільнення процесу старіння.

 

 

Альнеревич В. Социальная геронтология. – Ростов-на-Дону, 1997.

Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. проф. Е. И. Холостовой. – М. : ИНФРА-М, 2002.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008.