Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Особливості сімейної політики у розвинених країнах

Предмет: 
Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Сьогодні в країнах ЄС говориться про необхідність „сімейної політики”. Така політика там обумовлена демографічними та суспільно-економічними процесами, а також культурними процесами. Необхідність сімейної політики в розвинутих країнах зумовлена такими явищами як: старіння суспільства, зміни в структурі сім’ї, професійна активність жінок і виникаюча звідси необхідність віднайти рівновагу між професійним задіянням і родинним життям.
Існує багато визначень сімейної політики, одна з них звучить так: “сімейна політика – це комплексна політика, яка основується на афірмації сім’ї з метою повної пошани гідності кожної особи, яка її творить, та гармонійного розвитку суспільства, яке є сумою сімей”. Інше визначення: „сімейна політика – це допомога і підтримка по відношенні до сім’ї з боку держави, самоврядування та суспільства”.
Загально прийнятною дефініцією вважається наступна: “сімейна політика – це комплекс юридичних норм, дій і засобів здійснюваних державою з метою створення сприятливих умов для сім’ї, її виникнення, правильного функціонування і здійснення нею всіх важливих суспільних ролей”.
Об’єктом сімейної політики вважається сім’я з дітьми. В залежності від головної цілі сімейна політика може бути адресована до всіх сімей з дітьми або лише до вибраної категорії сімей з дітьми (наприклад, сім’ї вбогі, багатодітні, неповні, патологічні). В Європі сімейна політика адресована до всіх сімей, але в її рамках звертається особлива увага на допомогу сім’ям, які знаходяться в складному становищі. В США, де не ведеться ясно визначена сімейна політика, звертається увага на ситуацію бідних дітей і необхідність допомоги їм.
Держава – це головний суб’єкт формування сімейної політики, бо на ній лежить обов’язок і відповідальність за визначення, ведення і фінансування цієї політики. Завдання і повноваження держави є поділені між центральними органами, територіальними та органами самоврядування. Суб’ктом сімейної політики є також позаурядові організації, профспілки, Римо-Католицька Церква та інші церкви16. Така модель сімейної політики, на думку польських політиків, є типовою для європейських держав. Немалу роль відіграють тут ЗМІ, які мають вагомий вплив на громадян країни. Сімейна політика повинна охопити всі згадані сектори.
У Західній Європі спостерігається виразна тенденція до збільшення числа суб’єктів, які реалізують сімейну політику завдяки процесам децентралізації повноважень і зростання ролі соціальних партнерів. Прийнято також принцип, що формулювання цілей і способів реалізації соціальної політики повинна відбуватися з участю суб’єктів, яких вона стосується.
Держава реалізує сімейну політику за допомогою наступних інструментів: юридичних норм, фінансової допомоги, матеріальної допомоги та допомога у формі послуг.
Юридичні норми регулюють сімейні стосунки та стосунок сім’ї з державою та іншими інституціями. Визначаються таким шляхом принципи і умови використання допомоги для сімей (фінансової, матеріальної та послуг).
Фінансова допомога скерована до окремих сімей через систему соціальної допомоги.
Надання матеріальної допомоги у вигляді одежі, продуктів харчування, надання субсидій.
Допомогу у формі послуг надають різні інституції, які мають на меті підтримувати сім’ю у виконанні її основної функції виховання (ясла, дитячі садочки, шкільні гуртки).
Незважаючи на досягнутий консенсус у принципових підходах до сімейної політики, існують суттєві відмінності щодо її реалізації в окремих країнах-членах Європейського Союзу. Міжнаціональне порівняння сімейної політики дозволяє виокремити значну кількість стратегій, які визначаються, по-перше, відношенням урядів до демографічних та сімейних проблем, по-друге, фінансовими можливостями окремих країн. Однак загалом ці країни молена поділити на групи, які в зарубіжній літературі називають з «явною» та «прихованою» сімейною політикою. Різниця між ними базується на існуванні чи відсутності програм та цілей, спрямованих на сім'ю. Так, чітко визначена сімейна політика у Франції, Бельгії, Люксембурзі. Більш широкою концепція політики держави стосовно сім'ї формується в Австрії та Німеччині.
«Прихована» сімейна політика не означає самоусунення держави від сфери сім'ї, а лише демонструє відмову від кількісних цілей. Головна мета цих країн – добробут населення. Вибір сімейної поведінки має залишитися за людиною, в той час коли дерлсава зобов'язана забезпечити відповідними засобами, щоб її рішення були ефективними. Тобто інтереси сім'ї певним чином враховуються при формуванні та реалізації соціально-економічної політики. Одночасно варто підкреслити, що пряма залежність між обраною стратегією та тенденціями розвитку інституту сім'ї відсутня.
Варто зазначити, що незалежно від обраної стратегії політика країн ЄС включає дві основних складові: перша – матеріальна підтримка сімей з дітьми, яка спрямована на усунення нерівності між різними категоріями сімей, створення необхідних матеріальних умов для утримання та виховання дітей, попередження чи подолання бідності; друга – створення належних умов для поєднання професійного та сімейного життя як жінкам, так і чоловікам, що, на думку зарубіжних експертів, забезпечує наделений розвиток сім'ї як соціального інституту.
Політика матеріальної підтримки сімей з дітьми складає важливу частину соціальної політики більшості країн, оскільки відчутно впливає на сімейну, передусім репродуктивну поведінку європейців. Так, в усіх країнах ЄС існує система грошових субсидій сім'ям з дітьми, проте види, розміри та способи сімейних виплат відрізняються не лише в різних країнах, але й у мелсах однієї країни залежно від типу сім'ї, кількості та віку дітей, що унеможливлює зіставлення загального обсягу допомоги зі сторони держави. Однак розглядаючи рівень адресності надання допомоги виокремлюються:
країни, що мають систему універсальних виплат на дітей, які виплачуються незалежно від доходу сім'ї (в окремих з них: Франція, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Фінляндія, Бельгія – розмір щомісячних допомог залежить від «порядкового номера» та віку дитини) ;
країни, в яких система допомоги на дітей доповнюється виплатами, що одержують сім'ї, рівень доходів яких нижче межі малозабезпеченості (наприклад, Франція, Ірландія, Португалія, Великобританія) ;
країни, де допомога надається виключно малозабезпеченим сім'ям (Греція, Іспанія та Італія) 13 – показники народжуваності цієї групи країн найнижчі серед держав Європейського Союзу.
Значну частину державної підтримки сімей з дітьми в європейських країнах складають податкові пільги, знижки та кредити (при оподаткуванні прибутків, оплаті за житло та комунальні послуги, користуванні транспортом тощо), а в Люксембурзі та Франції таким чином надається основна частина допомоги сім'ям. При цьому, зарубіжні експерти доводять, що податкові заходи, будучи невидимими економічними стимулами, все ж виступають потужними інструментами політики підтримки сім'ї, підтримки певних типів фінансової та соціальної поведінки.
У європейських країнах широко реалізуються програми цільових кредитів, мета яких, перш за все, надати можливість вирішення побутових проблем сімей з низькими доходами та, водночас, мінімізувати державні витрати на соціальні цілі. Держава стимулює використання цього механізму фінансування, виступає в якості гаранта по кредиту, встановлює процентні ставки на кредити суттєво нижче ринкових та субсидує різницю з бюджету чи передбачає можливість відстрочки повернення кредиту й навіть його повного погашення, якщо кредитувальник має низькі доходи.
Серед сімей з дітьми особлива матеріальна підтримка європейськими дерлсавами надається неповним сім'ям. Допомога одиноким батькам (грошові виплати/податкові пільги) залежить від рівня доходу та кількості дітей в сім'ї. У цілому в більшості європейських країн неповні сім'ї молсуть розраховувати на більшу підтримку, аніж сімейні пари. Греція – єдина країна, де одинокий батько забезпечений гірше подружжя. Водночас, рівень позашлюбних народлсень у цій країні найнижчий серед інших членів ЄС (станом за 2005 р. лише 5% від загальної кількості новонароджених).
Як і Європейським Союзом, окремими дерлсавами-членами значна увага приділяється політиці, спрямованій на створення умов для узгодження сімейних та професійних обов'язків жінок і чоловіків, яка здійснюється перевалено пі ляхом надання батьківських відпусток та розвиток системи догляду за дітьми (хоча в окремих країнах широко запроваджуються гнучкі режими зайнятості).
Варто підкреслити, що надання відпусток для батьків набуває найбільшого значення як компонент загальноєвропейської сімейної політики, оскільки створення можливостей працювати без ущемлення сімейних функцій у період 1995-2000 pp. відіграло істотну роль у зростанні народжуваності в ряді країн ЄС. У практиці цих країн існують різні види відпусток, які встановлені для батьків з сімейних потреб. Серед них: відпустки для жінок, які надаються в усіх країнах Європейського Союзу безпосередньо упродовж до- та післяпологового періодів (перевалено оплачувані) ; відпустки для чоловіків, які встановлені батькові як доповнення до материнської відпустки терміном від 1 до 4 тижнів. Серед країн, які надають оплачувану відпустку, – Велика Британія, Бельгія, Данія, Іспанія, Португалія, Франція, Фінляндія, Швеція; гендерно-нейтральні відпустки, які слідують зазвичай за відпустками по вагітності та пологах. Віднедавна в ряді країн (наприклад, Нідерланди, Німеччина) частина батьківської відпустки надається для чоловіків одночасно з жінками.
Важливим для узгодження трудової діяльності та сімейного життя, з точки зору більшості експертів, є забезпечення розвитку системи догляду за дітьми дошкільного віку. Однак ця складова сімейної політики є чи найскладнішою для міжнаціонального порівняння, оскільки рівень та характер державної участі залишається надзвичайно різним у середині Європейського Союзу при одночасній відсутності співставлених даних. Загалом система догляду за дітьми представлена громадськими чи приватними (або їх поєднання) службами обслуговування дітей, а також неофіційним чи офіційним обслуговуванням людьми, що надають догляд у власному будинку чи за місцем проживання дитини. При цьому відмічається значне коливання доступності послуг відповідних соціальних служб. Витрати сімей на виховання дитини-донікільника обходяться батькам від 36% середньої заробітної плати в Греції до нуля в Бельгії та Франції. У більшості держав батьки з низьким прибутком можуть сподіватися на субсидоване обслуговування, проте місцезнаходження таких служб часто є незручним. Проблематичним може бути й сервіс у найнеобхідніпіі години, якщо робочий графік батьків нерегулярний. В інших випадках установа неспромолсна обслуговувати хвору дитину, а тому батьки змушені доглядати її вдома.
Доцільно відмітити, що рівень охоплення дітей дошкільного віку послугами соціальних служб та центрів корелює з доступністю цих послуг. Тобто, в країнах, де створені відповідні умови, відсоток дітей віком від 3 до 6-7 років, охоплених послугами дошкільних закладів, сягає понад 90 відсотків, а дітей до 3-х років – 30-60 відсотків. У цих лее країнах (передусім, Франції, Данії, Бельгії, Фінляндії) рівень народжуваності відмічається значно вище середнього по ЄС.
З огляду на існування негативних тенденцій розвитку європейських суспільств інституціями ЄС та більшістю держав-учасників визнано необхідність реформування існуючих політичних стратегій щодо забезпечення функціонування та розвитку інституту сім'ї. Необхідність формування цілісної моделі державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї в Україні потребує дослідження питань щодо інституційного та фінансового забезпечення сімейної політики країн Європейського Союзу, що дозволить значно вдосконалити нормативно-правову базу державної політики у сфері сім'ї, активізувати її реалізацію, ефективно регулювати процеси розвитку соціального інституту сім'ї в Україні.
 
Список використаних джерел:
 
Государственная семейная политика в странах Европейского сообщества и США: Сб. обзоров/О. Б. Осколова (отв. ред.), РАН, Институт научной информатизации по общественным наукам. – М., 1996.
Кайлова О. В. Опыт семейной политики в странах Европейского Союза: система родительских отпусков // Политика народонаселения: настоящее и будущее: Четвертые Валентеевские чтения: Сборник докладов (Книга 2) / Ред. В. В. Елизаров, В. Н. Архангельский. – М. : МАКС Пресс, 2005.
Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.
Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008.
Фото Капча