Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Особливості української кризогенності

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Так звані «перехідні суспільства» або «суспільства перехідного періоду» відрізняються, на нашу думку, від стабільних, передусім, рівнем кризогенності, причому не лише в традиційному суто негативістському вимірі: йдеться про інший концептуальний підхід, а саме такий, що уможливлює цілісне сприйняття поняття «криза» з його деструктивною і конструктивною функціями в процесі цивілізаційного поступу.
Нова пізнавальна парадигма дає можливість, отже, цілісно дослідити такий суспільний феномен, як український варіант кризовості та його місце в загальному процесі динамічних цивілізаційних трансформувань. Для реалізацій наміру ми обрали два рівні системного політологічного аналізу – ендогенний та екзогенний, що забезпечує, по-перше, можливість послідовно простежити процес формування та перебігу кризових явищ в самій системі, по-друге, визначити ступінь їхнього впливу на довкілля.
Слід зауважити, що дослідники суспільно-політичних процесів поняття «політична криза» назагал тлумачать як певну передумову настання власне конфліктної ситуації (чи навіть ототожнюють його з терміном «політичний конфлікт». Так, політолог Олександра Глухова вважає політичну кризу наслідком накопичення в суспільстві критичної маси політико-правових конфліктів, а сам термін класифікує як «… переломний стан політичної системи суспільства, який виражається в поглибленні та загостренні наявних конфліктів, у різкому посиленні політичної напруги і нестабільності» [1]. Підґрунтям кризи є зміна співвідношення сил в уряді чи парламенті, порушення усталеного балансу політичних та економічних інтересів. Деструктивна, за визначальними критеріями, політична криза обумовлює кінцевий позитивний результат: її розв’язання зазвичай означає початок якісно нового етапу суспільного розвитку.
Гіпотетично нинішній кризовий стан України можна назвати феноменальним. Спонукальними тут можуть бути певні міркування. По-перше, витоки кризовості сягають в глибину історії України, що чималою (якщо не вирішальною мірою) відбилося на процесі формування відомого синдрому національної меншовартості. По-друге, можна припустити, що зазначене стало однією з головних причин існування українців тривалий час в бездержавному просторі, тобто, без власної держави. Набутий внаслідок цього імунітет бездержавності у свою чергу спричинив формування іншого синдрому – вже «варязького месіанства». По-третє, на підставі означеного, а також, зрозуміло, низки супутніх чинників цього порядку, можна зробити припущення про наявність українського варіанту кризовості державотворення. Відповідно до цього його потрібно кваліфікувати за видовою приналежністю (скажімо, за ознакою можливого тяжіння до традиціоналістського виду або адаптуванням до техногенно-інформаційного, що бурхливо прогресує), а також належним чином типологізувати і, передовсім, з погляду співвіднесення кризових явищ з типом політичних систем.
Неокризова ситуація в Україні, що прийшла на зміну кризі комуністичного режиму, спричинила низку не менш складних проблем кардинального державницького облаштування. Відмінність української кризової ситуації від російської полягає в тім, що йдеться не стільки про те, якою бути нашій державі, а про те, щоб відбутися такою взагалі. Отже, наші кризові проблеми на порядок складніші і це слід мати постійно на увазі при встановленні партнерських відносин будь-якого типу. До того ж, реально оцінювати названий стан речей важливо й для подолання так само легітимованого стереотипу мислення, за яким вважається, що в нас, двох слов’янських народів, усе спільне, все однакове – і історія, і сьогодення.
Однією з основних причин кризових явищ є зіткнення інтересів комерційного і промислового капіталів, що особливо характерно для розвинутих суспільств. Це переконливо ілюструє історія Великої Британії, Франції, Німеччини, США, Італії, тієї ж колишньої і теперішньої Росії. Не могло це не торкнутися й незалежної України, однак тут цей процес відбувається у досить своєрідній формі і динаміці, оскільки його специфікою є брак національної ідеї – основоположності державотворення, що створило справді кризу-феномен: українську національну ідею не сприймає значна частина населення України, традиційна ж інтернаціоналістська себе не лише достоту дискредитувала, а й суперечить цивілізаційному процесові поступу.
З огляду на ці об’єктивності, логічно напрошується потреба пошуку такого варіанту національної ідеї, котрий відповідав би інтересам більшої частини суспільства, а менша його частина, зважаючи на її ментальність, не може не підтримувати того, що сприяє утвердженню державності.
Потрібен спільний, узагальнений варіант українського державотворення, що акумулював би світоглядні позиції, етнічні і культурні традиції, скажімо так, україномовної та російськомовної частин громадян України навколо ідеї, наприклад, державницького патріотизму. Саме це, на наше переконання, може стати основою для досягнення суспільної злагоди, а відтак – згуртування для реалізації стратегії виходу з кризового системного стану.
Тим часом не завдяки, а всупереч цьому протистоянню сталися й певні позитивні зрушення, як загалом закономірний наслідок перебігу будь-якої кризи, котрі можна охарактеризувати як тенденцію до зменшення ортодоксальної непоступливості сторін на основі розуміння необхідності консолідування зусиль для спільного подолання кризових явищ соціального характеру. Це той симптоматичний рубіж, що може за певних умов стати знаковим для процесу державотворення. Слушна, отже, нагода розумно скористатися сприятливою ситуацією, і виробити ефективні механізми для реалізації. Роль керівної еліти тут надзвичайно важлива, зважаючи на ментальність наших громадян, але справа в її якості, в тім, що вона віддзеркалює, по-перше, кризову палітру виборців, інтереси котрих презентують у ВР депутати; по-друге, в тім, що вищий законодавчий орган держави перетворився на ратне політичне поле, постійно позиціонуючи в кризовому режимі.
Перелічувати батальні події недоцільно (про це пишуть доволі багато), ми лише пробуємо відстежити витоковість зринення кризових ситуацій, їхню легітимаційну специфіку як на рівні громадянської свідомості, так і на рівні керівних еліт, тобто ті аспекти, які дають можливість оцінити роль і місце кризового явища у складному процесі державного творення в суспільствах так званого перехідного періоду.
Аналіз особливостей української кризогенності, таким чином, показує, що:
по-перше, він має глибокі історичні коріння і чітко простежується в багатьох сферах;
по-друге, перебуває під традиційним впливом низки ендогенних та екзогенних чинників;
по-третє, означене негативно позначається на українському державотворенні і, зокрема, реалізації стратегічної мети – адаптування до структур цивілізованої спільноти.
 
Список використаних джерел
 
Глухова О. В. Конфликты в системе государственного управления (Конфликты в современной России. Проблемы анализа и регулирования) / О. В. Глухова – М. : Эдиториал УРСС, 2000. – С. 142.
Крисаченко В. С. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку / В. С. Крисаченко., М. І. Хилько – К. : «Знання», 2001. – 134 с.
Канцелярук Б. І. Кризовість як інгредієнт поступу/ Б. І. Канцелярук // Дослідження світової політики. – 2000. – Вип. 9. – С. 9.
Фото Капча