Особливості вищої нервової діяльності людини

Центр Верніке вважають первинним центром мови. Видалення його за медичними показаннями призводить до значно більших і триваліших порушень мовної функції, ніж видалення центру Брока.

 

 

Функціональна асиметрія півкуль великого мозку (латералізація функцій) полягає у досить чіткому розподілі функцій між півкулями. У більшості хребетних тварин структура півкуль практично є ідентичною. Проте у багатьох ссавців права півкуля пов'язана з аналізом конкрет них просторових чинників середовища, а ліва – обробляє сигнали, виходячи з їхніх відносних ознак. Асиметрія функцій є індивідуальною, значною мірою зумовленою навчанням, залежить від складності завдання, умов його здійснення і ступеня тренованості. Інакше кажучи, у тварин не своєрідна «лотерея асиметрії», яка залежить від реальних обставин. У людини ж право- чи ліворукість (домінуюча відповідно ліва чи права півкуля) є незмінною ознакою протягом усього життя.

Отже, функціональна асиметрія півкуль великого мозку виникла у процесі еволюції дуже давно, успадкована людиною від її предків як необхідна передумова для розвитку трудової діяльності і членороздільної мови.

Функціональну асиметрію півкуль великого мозку людини вивчали у хворих з мозковими травмами і з ураженням (перегином) мозолистого тіла, де проходить основна маса волокон, які з'єднують обид ві півкулі. Систематичні дослідження функціональних особливостей мозку таких людей показали, що доміную чаліва півкуля мозку у праворуких осіб бере участь у здійсненні абстрактно-логічпого, а права – чуттєво-образного мислення.

У людини ліва півкуля забезпечує членороздільну мову, писання й читання. Аналізуючи її синтезуючи словесні сигнали, вона спирається на граматичну структуру мови, тобто ліва нівкуля є апаратом абстрактно-логічного мислення. Проте без участі правої півкулі розумовий процес втра чає сенс, оскільки значення слів аналізується у правій півкулі, яка відає інтонаційними (просодичними) компонентами мови, що обмежує надлишковість словесного потоку і надає мові конкретного значення.

Спостереження за людьми з «розщепленим мозком» (з ураженням мозолистого тіла) показали, що права півкуля здатна сприймати й розрізняти окремі слова і «розуміти» основні логічні зв'язки між ними, але без їх усвідомлення. Водночас функцією лівої півкулі у діяльності другої сигнальної системи є не лише аналіз звукової оболонки слова, а й значення інформації, що надходить. У лівій півкулі міститься генетично запрограмована здатність людини працювати з абстрактними знаковими символами, причому важливим є сам принцип використання знаків, а не спосіб їх кодування.

Якщо ліва півкуля здійснює розумові операції па підставі абстрагуючої та узагальнювальної функції мови за допомогою мовних сигналів (знаків, позбавлених конкретного змісту), то права півкуля оперує образами й символами, які зберігають ознаки подібності з реальними об'єктами: малюнки, іконографічні знаки, ієрогліфи, піктограми, ідеограми тощо, які несуть інформацію, зрозумілу для людей незалежно від мови спілкування.

Отже, образи й піктографічні символи можна вважати елементами специфічної мови правої півкулі. Права півкуля філогенетично давніша, вона має відношення до архаїчних, реліктових форм мислення, які грунтуються на наочних уявленнях, образах і символах, домовиих засобах передавання інформації. Цій півкулі більш притаманний аналоговий спосіб переробки інформації. Ліва ж півкуля обробляє інформацію дискретно, аналітично, тобто нагадує принцип роботи персональ них комп'ютерів.

Незважаючи на певний розподіл функцій і складні взаємозв'язки, обидві півкулі функціонують узгоджено: з одного боку, вони активно співпрацюють, доповнюючи одна одну, а з другого – кожна півкуля дещо пригнічує діяльність іншої, що чітко ниявляється після блокування однієї з півкуль. Нормальна психічна діяльність людини зумовлюється роботою обох півкуль, поєднанням образного і абстрактного мислення, що забезпечує всебічне охоплення явищ навколишнього світу .

 

 

Велике значення для розуміння нейрофізіологічних основ психічної діяльності людини має аналіз електричної активності мозку. З цією метою найчастіше реєструють сумарну електроенцефстограму (ЕЕГ) або її окремі ритми. Аналізуючи ЕЕГ, враховують частоту, амплітуду і тривалість окремих ритмів. Так, у здорової дорослої людини при заплющених очах реєструється основний альфа-ритм (8-13 Гц), який особливо виражений у потиличній ділянці. Це синхронізована ЕЕГ. При розплющених очах чи під час розумової діяльності аль фаритм зникає (або гальмується) і замість нього з'являється бетаритм (14-30 Гц). Це десинхронізована ЕЕГ. Існують також інші, повільніші високоамплітудні ритми ЕЕГ, наприклад тетаритм (4-7 Гц) і дельта-ритм (0, 5-3, 5 Гц).

Основні параметри ЕЕГ, особливо альфаритм, мають чіткі індивідуальні ознаки, що дає змогу віднести кожну людину до певного типу за характерними особли востями її ЕЕГ. Залежно від реакції деп ресії альфаритму на світлові подразнення виділяють три групи людей (Г. Уолтер) : 1) М-тип – альфа-ритму майже немає як при заплющених, так і розплющених очах (процес мислення у таких людей здійснюється переважно у вигляді яскравих зорових образів) : 2) Р-тип – альфа-ритм дуже стійкий і не блокується психічним зусиллям (у таких людей слухова, дотикова чи пронріоцентивпа чутливість (кінестезія) переважає над зоровою) ; 3) Н-тип – альфаритм