Особистісна зрілість як динамічна особистісна структура

Отже, питання сенсовості зріла особистість формулює з цією відповідальністю. Це основне питання, яке вона намагається пояснити своєю життєвою філософією. За В. Франклом, сенс знаходиться поза людиною. Можливо, воля людини до сенсу і є виявом завершення гештальту "зрілість". Вірогідно, саме "процес пошуку сенсу" робить людину синергічною, цілісною, наближеною до розуміння себе як сенсу свого життя. Проте для того, щоб знайти шляхи осягнення сенсу, необхідна креативність. Прагнення поважати себе за добре виконану справу життя - осягнення його сенсу -спонукає людину до самостійних, автономних дій; адже зрозуміти сенс свого життя може лише вона. Таким чином, відбувається реверсія між відповідальністю і креативністю; від спроби осягнути сенс, що є неможливим апріорі, до миттєвого відчуття сенсовності і постановки нових завдань самовдосконалення, що, у свою чергу, породжує необхідність в усвідомленні своєї нової цілісності, яка бачить питання сенсу з Іншої сторони.

Окрім невисокого рівня контактності, зрілим людям виявився притаманним помірний рівень толерантності. Вірогідно, контактність і толерантність слід скоріше віднести до рис соціальної зрілості, ніж особистісної. Цим припущенням можна полегшити І неяскравість вияву цих рис у пропріумі зрілої особистості, а також те, що фактор толерантності не пройшов до загального кластеру. Разом з тим, цікавим є те, що толерантність включається до пропріуму через мотив вольового зусилля, який, у свою чергу, пов'язаний із самоприйняттям і відповідальністю. Можна припустити, що зріла людина, розуміючи свою схильність до автономізації і, як наслідок, недостатню толерантність до інших, свідомо, вольовим зусиллям змушує себе бути більш терпимою і поблажливою до оточуючих, виявляти до них більше зацікавлення. Враховуючи факторну значущість, доцільно окреслити таку черговість і напрями впливу: толерантність через вольове зусилля активує відповідальну позицію зрілої людини стосовно інших людей (напр., відповідальність щодо близьких або відповідальність посередника). У свою чергу, це відображається на рівні самоприйняття і цілісності зрілої особистості. Вона відчуває свою автентичність через порівняння з іншими, через прийняття власних субособистостей, які реалізуються у спілкуванні з оточуючими. Таким чином, толерантність можна назвати категоричним імперативом особистісно зрілої людини. На користь цієї думки є ще один аргумент. Складові децентрації - емпатія і егоцентричність - розмістилися у структурі пропріуму по обидві сторони його реверсивного центру. Егоцентричність з боку "екстернальних" факторів, що пов'язують зрілу людину • із "зовнішнім" світом відповідальність, глибинність переживань, кон-тактність, життєва філософія. А емпатія - з боку "інтернальних" факторів автономність, синергічність, самоприйняття. Таким чином, емпатія як уміння співстраждати і співрадіти, виявилася пов'язаною з самоприйняттям зрілої людини. Таким чином, можна припустити, що зріла особистість приймає себе певною мірою через вияв толерантності до інших. Вона розуміє, що через власну спрямованість на розуміння і розвиток себе, робить вибірковим коло спілкування, до якого потрапляють обрані люди, які поділяють її цінності і є близькими по духу. Усе це може створити відчуття власної першості, досконалості. Тому зріла людина усвідомлює високу значущість, необхідність вчитися толерантності до інших людей, які різняться з нею своїми поглядами на життєві цінності. Окрім того, можна сказати, що саме "полюсне" розташування складових децентрацій робить її можливою. Емпатія як розуміння іншого у середовищі факторів спрямованості на себе і егоцентричність у середовищі факторів сприймання і ставлення до оточуючого світу створюють "ефект петлі". Зосередженість на власних

цілях і переживаннях забезпечує автономність від впливів оточуючого світ}7, а збереження емпатійності в рамках аутентичності забезпечує відкритість до світу людей і подій. Це робить можливою децентрацію, уміння побачити проблему з різних точок зору.

Модель особистісної зрілості дозволила уточнити особливості егоцентричності зрілих людей. Було виявлено, що у пропріумі егоцентричність виступає в тандемі з глибинністю переживань. Тоді егоцентричність зрілої людини доцільно описати не стільки' як центрованість на власній життєвій позиції, скільки як зосередженість на переживанні того життєвого досвіду, який містить відчуття сенсу. Можливо, саме такого роду зосередженість є трансценденцією. Людина виходить за межі стереотипів, установок, ілюзій, прагнучи нового сенсу як істини. Тому трансценденти, як їх назвав Маслоу, фанатично центровані на власних цінностях і не сприймають досвід життя інших людей. Зрілі люди, які скоріше є трансцендентами, ніж самоактуалізаторами, готові ризикнути відмовитися від умовностей будь-якого досвіду, в т.ч. І свого, заради можливості відчути сенс, адже воля до сенсу є їх пропріативним прагненням.

Емпіричні результати проведеного дослідження дозволили конкретизувати детермінанти особистісної зрілості через особливості самоставлення - самоповагу, саморозуміння і самокерівництво. Означені показники утворюють єдиний кластер і характеризують перший фактор значущості взаємозв'язків у вибірці. З аналогічними статусними характеристиками можна представити другу детермінанту особистісної зрілості - трансформацію і життєву самореалізацію особистості. Імперативне обидві детермінанти не залежать від віку (як паспортного, так і психологічного) і статі зрілої людини. Лише фактор самоповаги тісно корелював з особистісною трансформацією і саморе-алізацією. На нашу думку, фактори першої детермінанти - самоповага, саморозуміння і самокерівництво - характеризують власне феномен само детермінації.

 

 

Дані емпіричного дослідження дали можливість уточнити скомпільоване на основі вивчення літератури означення особистісної зрілості: особистісна зрілість – це ефект самостійно пережитої людиною у зрілому віці кризи ідентичності, який характеризується як психологічне новоутворення зрілого періоду життя людини і являє собою динамічну особистісну структуру, пропріум, важливий для його ідентичності.