Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Пам'ятки Софійського заповідника

Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
У літописах закладини Софіївського собору датуються 1017 або 1037 роком. Його було засновано на честь перемоги Ярослава над печенігами. Навколо Софійського собору - центральної споруди Ярославового міста - стояли кам'яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджено муром. До наших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни Золотих воріт - парадного в'їзду в древній Київ.
Назва собору "Софійський" походить від грецького слова "софія", що в перекладі означає "мудрість".
Софійський собор був у давнину громадським і культурним центром держави. Тут відбувалися церемонії "посадження" князів на київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін собору збиралося київське віче; при соборі писались літописи і була створена Ярославом Мудрим перша бібліотека. За багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.
В один з найважчих періодів історії древнього Києва - захоплення міста полчищами хана Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим храмом.
У 1990 році історико-культурний комплекс Софія Київська було занесено до списку світового культурного надбання ЮНЕСКО.
Композицію Софіївського собору відкриває дзвіниця, яка домінує над територією заповідника, її висота 76 метрів. Стіни вежі рясно прикрашені ліпними орнаментами, серед яких на фасадах 3-го ярусу виділяються рельєфні зображення апостола Андрія і князя Володимира, апостола Тимофія й архангела Рафаїла. У 2-му ярусі зберігся 800-пудовий дзвін XVIII, а на 1-му влаштовано головний вхід на соборну садибу, оточену мурованою стіною.
Висока дзвіниця домінує над територією Софійського заповідника. Спорудження її зі східного боку собору було продиктоване топографією міста, яка склалася історично,-наявністю Софійської площі(нині площі Богдана Хмельницького)
 Дзвіниця була першою кам’яною спорудою, збудованою на подвір’ї Софійського монастиря після пожежі 1697 р. Її споруджено в 1699-1706 рр. У 1709 р. біля стін дзвіниці відбулась урочиста зустріч переможців Полтавської битви на чолі з Петром І, тому її часто називають Тріумфальною.
 Спочатку споруда була триярусною. Архітектор дзвіниці невідомий. У документах збереглося лише ім’я «кам’яних справ підмайстра» Сави Яковлєва, який брав участь у будівництві.
 Невдовзі після закінчення будівництва верхні яруси її внаслідок землетрусу почали руйнуватися. В 1744-1748 р. дзвіницю відбудовано під керівництвом відомого петербурзького архітектора Й.Шеделя. Два верхніх яруси було розібрано і замість них споруджено нові. Над виконанням ліпного декору фасадів працювали талановиті українські майстри з Жовкви Іван і Степан Стобенські. Нова дзвіниця теж була триярусною. Її вінчав барочний купол з високим позолоченим шпилем.
 До початку 19 ст. дзвіниця дуже занепала, а в 1807 р. від удару блискавки згорів її купол, який було відновлено в 1812 р. у нових архітектурних формах. До середини 19 ст. у зв’язку із забудовою прилеглої території Києва багатоповерховими будинками, дзвіниця стала втрачати домінуюче положення в ансамблі площі. Тому в 1851-1852 рр. за проектом архітектора П.Спарро було надбудовано четвертий ярус дзвіниці з дерев’яним куполом грушовидної форми, вкритим позолоченою міддю. У
 такому вигляді ця архітектурна пам’ятка збереглася до наших днів. У 50-х і 70-х роках 19 ст. дзвіниця капітально ремонтувалась, оновлювалась позолота купола.
 Висота дзвіниці-76 м. Її композиція пірамідальна: чотири архітектурних об’єми поступово звужуються догори і завершуються куполом.
 Особливий інтерес становить архітектурний декор фасадів дзвіниці. Ярусність композиції підкреслена карнизами складного профілю. Плоскі пілястри, які членують фасади по вертикалі, посилюють стрункість споруди. Всі стіни дзвіниці вкриті соковитим, багатим ліпленням. Скульптурний декор вражає пишністю і різноманітністю мотивів. Тут вільно поєднуються маски, головки купідонів, двоголові орли, медальйони, листя аканта, виноградні грона, букети і гірлянди квітів. Особливим багатством відзначаються архітектура і ліпний декор першого ярусу дзвіниці, які свідчать про великий вплив української народної творчості. На фасадах третього ярусу в прямокутних рамах вміщені скульптурні зображення князя Володимира Святославича, апостола Андрія Первозванного, апостола Тимофія і архангела Рафаїла.
 Розчленованість фасадів дзвіниці декоративними нішами різної форми, насиченість архітектурним декором створюють багату гру світла і тіні, що надає споруді особливої мальовничості.
 У другому ярусі зберігся дзвін, відлитий у 1705 р. талановитим київським майстром Афанасієм Петровичем. Він прикрашений багатим рослинним орнаментом, який широким фризом охоплює шийку дзвона і тонкою стрічкою проходить по його нижньому краю. Вага дзвона - близько 13 тонн.
 Початкове забарвлення дзвіниці було поліхромним: яскраво і барвисто пофарбовані ліпні зображення на синьому кобальтовому фоні нагадували твори народного декоративного мистецтва. Після перебудови у 18 ст. фасади споруди дістали двоколірне забарвлення, яке зберігається до наших днів. Біле ліпне оздоблення на бірюзовому фоні в поєднанні з золотом купола має вигляд свіжий, урочистий і ошатний.
 Софійська дзвіниця-яскравий взірець українського зодчества 18 ст. Своєю святковою архітектурою вона виділяється серед навколишніх споруд і прикрашає загальний силует міста.
На східному фасаді Софіївського собору видно стародавнє мурування, де чергуються ряди великих природних каменів і тонких цеглин – плінфів.
Творчість майстрів минулих епох викликає постійний інтерес до цієї чудової пам'ятки. З року в рік збільшується потік відвідувачів Софійського заповідника. Щороку тут буває понад два мільйони чоловік, серед них тільки на території Софійського собору - півтора мільйона. Це школярі й студенти, робітники й підприємці, туристи з усіх куточків України та численні гості з зарубіжних країн. 
Пам'ятки Софійського заповідника - це віхи вітчизняної історії, культури, мистецтва. Вони розповідають про талант і мудрість наших далеких предків, розкривають перед нами дивні грані рукотворної краси, які свідчать про одвічні корені дружби й єдності братніх слов'янських народів, вчать любити історію своєї Вітчизни.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
 
1. Ачкасова В.Н., Тоцька І.Ф. Софійський заповідник у Києві (фотопутівник).-К.: Мистецтво, 1987.
2. Державний архітектурно-історичний заповідник “Софійський музей”: Фотоальбом, 2-ее вид - К.: Мистецтво, 1990.
3. История Киева: 3 т.-Киев: Наукова думка 1982.-т.1.
4. Нікітенко Н.М. Путівник. Софія Київська – К.: Амадей, 2001. 
5. Толочко П.П . Тайны киевских подземелий. – К.: Наукова думка, 1971. 
 
ДОДАТКИ 
 
Схема заповідника “Софійський собор”
1. Софійський собор
2. Дзвіниця
3. Будинок митрополита
4. Трапезна церква
5. Братський корпус
6. Бурса
7. Консисторія (хлібня)
8. Південна в'їзна вежа
9. Брама Заборовського
10. Келії
11. Монастирський готель
12. Пам'ятна стела бібліотеці Ярослава Мудрого
 
Фотоілюстрації дзвіниці Софії Київської на площі Б. Хмельницького
Фото Капча