Пареміологічний простір творчого доробку Михайла Стельмаха

Однією з рис, що відрізняє пареміологічні одиниці від власне фразеологічних, особливо від ідіом, як відомо, є їх синтаксична завершеність. Вони відзначаються семантичною неоднорідністю: одні з них зберігають пряме номінативне значення, що випливає із суми значень складових компонентів, в інших – розвивається ще й другий семантичний план – узагальнено-метафоричне, переносне значення, яке безпосередньо не формується значенням складників, тобто різні паремії по-різному маніфестують національну культуру, національний світогляд, національні пріоритети. Аналіз пареміологічних одиниць під таким кутом дає наочне уявлення про культурно-національне світобачення, про формування та становлення типового для українців, як і для слов’ян загалом, образного осмислення навколишнього світу: Магазаник криво усміхнувся до міліціонера. – Вона кому хочеш баки заб’є, бо як задзвонить язиком на Різдво, то до Великодня не спинити («Чотири броди»); – Сергій Радонезький ще немовлям відмовився в пісні дні смоктати материне молоко, а ти, чадо недостойне, і в пісні, і в скоромні дні хочеш тягнути й тринькати батькові гроші. Пам’ятай: хто не дорожить копійкою, сам гроша не варт («Чотири броди»). За допомогою пареміологічних одиниць та чи та культурна інформація передається від адресата до адресанта, причому в доволі об’ємному вигляді, а відтак, економлячи мовні засоби, письменник водночас передає максимум змісту, добираються до глибин народного духу (наприклад, 1. Як задзвонить язиком на Різдво, то до Великодня не спинити – «невпинно поширювати плітки, вигадувати таке, чого насправді немає, не задумуватися про те, чи відповідає сказане дійсності; говорять здебільшого зі зневагою, демонструючи, що пустослів’ю не надають ніякого значення»; пор.: рос. Язык без костей, <что хочет, то и лопочет>; 2. Хто не дорожить копiйкою, сам гроша не варт – «використовують як пораду бути економним, не витрачати нерозважливо грошей»; пор.: рос. Копейка рубль бережет; Кто не бережет копейки, сам рубля не стоит; Без копейки рубль не рубль; Кто не бережет денежки, тот сам не стоит рубля. Співвіднесеність з відповідним культурним кодом складає зміст культурно-національної конотації. Саме завдяки культурно-національним  конотаціям відповідну (культурно значущу) маркованість отримують не лише пареміологічні одиниці, але й ситуації, у яких вони використовується. 

Цілком закономірно, що пареміологічні одиниці, засвідчені в романі Михайла Стельмаха, оформлені здебільшого у вигляді порад, настанов, рекомендацій, підказаних досвідом, певною життєвою ситуацією: Буде правда – прийде i вiра; Вези вiзок, а ми послухаєм; Воду скiльки не вари – водою буде; Думати нiколи не пiзно; Землю не пiдманиш, а людину можна; Не ти носиш корiння, а корiння тебе; Обережно iди поземлi, бо завалишся; Старого вовка за хвiст не впiймаєш; Усе минеться, а правда  залишиться; Материнства не бояться – ждуть; Не жируй на чужому горi – зi своїм зустрiнешся; Не шукай вроду, а шукай породу; Увiйшов ти в лiта, увiходь i в розум; У чужi криницi легше заглядати, анiж свою викопати; Як нe вишло тепер, вийде в четвер тощо. Функціональна значущість прагматичних рекомендацій, засвідчених у проілюстрованих пареміях, полягає у формуванні стереотипів,  необхідних для збереження інтересів усієї національної спільноти. У глибинних зв’язках стійких словесних комплексів закодовані повідомлення про психологічні стереотипи українського народу, спосіб його життя на різних етапах розвитку і т. ін. (наприклад, Як нe вишло тепер, вийде в четвер – «говорять з надією на те, що задумане рано чи пізно має здійснитися; хто-небудь обов’язково сподівається досягти мети»; Старого вовка за хвiст не впiймаєш – «досвідчену, бувалу людину не перехитриш, не обдуриш» (пор.: рос. Старого (стреляного) воробья на мякине не проведешь (не обманешь); Воду скiльки не вари – водою буде – «пусті, марні справи не матимуть жодних позитивних результатів» (пор.: рос. Воду <в ступе> толочь – вода и будет ). 

Пареміологічні одиниці забезпечують успішний результат комунікативного акту, репрезентують моральні закони, що їх заповідали наші предки як керівництво до дії, вербалізують  елементи матеріальної і духовної культури. Будучи прагматично зумовленими, мають цілком прозоре моралізаторське спрямування: вони навчають, виховують, формують стереотипи в оцінці життєвої ситуації, транслюють ментальні принципи в оцінці дійсності й адаптують до умов соціуму: – Шевче-шкiродравче, скiльки за шкаповi просиш? – Усi грошi... – А за хромовi? – Половину. – То мiняємось, мiняйле? – Хто мiняє, той сорочки не має («Чотири броди»); – Я пропоную кваліфікувати урок і зухвалу відповідь учителя Романишина політичною близкорукістю і намаганням затушкувати класовий антагонізм. Це видно й неозброєним оком, а коли озброїти?... – Він зробив багатозначну паузу й переможно опустився на крісло. – Отак за онучу можна підняти бучу! – не витримав Володимир Сергійович («Дума про тебе»); Пан Варава привітно зустрів Левка, подав йому руку, а потім сильно вдарив по дужому плечі: – Ну, як, Левку, живеш? – Часом з квасом, порою з водою («Хліб і сіль»). Паремії ситуативні, не тільки вживаються в конкретній ситуації,