Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Партія соціалістів-революціонерів на Полтавщині в умовах більшовицької диктатури

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
13
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Партія соціалістів-революціонерів на полтавщині в умовах більшовицької диктатури
 
Д. В. Стаценко
У статті досліджуються діяльність і сходження з політичної арени залишків російської партії соціалістів-революціонерів на Полтавщині у 1922-1923 рр. З’ясовуються репресивні механізми влади, спрямовані на остаточне їх знищення.
Ключові слова: УСРР, Полтавщина, більшовики, есери, партія соціалістів-революціонерів, опозиція, репресії, диктатура.
З’ясування проблем становлення авторитарних і тоталітарних політичних режимів ХХ ст. не втрачає своєї актуальності. У цьому контексті важливим є вивчення досвіду усунення більшовиками політичних опонентів, на шляху встановлення власної диктатури в радянській Україні у регіональному вимірі. Відповідно, метою статті є з’ясування діяльності та сходження з політичної арени Полтавщини залишків російської партії соціалістів-революціонерів (ПСР) у 19221923 рр., а також репресивних механізмів влади, спрямованих на остаточне їх знищення. Для розв’язання проблеми, залучені автентичні архівні документи, а також праці Р. Вєтрова, В. Ченцова, Д. Архірейського, Л. Бабенко, С. Ляхівненка.
Одним із об’єктів політичних переслідувань в радянській Україні початку 1920-х рр. були осередки російської ПСР. У боротьбі з нею більшовики поєднували агітаційно-пропагандистські (дискредитація в очах населення) і репресивні заходи (арешти та ін.). Інструментом їх здійснення були насамперед органи держбезпеки ЧК-ДПУ. Найбільш масштабні переслідування усіх течій есерів відбулися після Кронштадтського повстання 1921 р., у причетності до якого їх офіційно звинуватили більшовики. З метою остаточної дискредитації ПСР, у Москві влітку 1922 р. відбувся судово-політичний процес над її лідерами. Він став важливим складником антиесерівської пропаганди. У вересні 1922 р. в Києві було заарештовано майже весь склад Всеукраїнського з’їзду ПСР [1, 34-35, 37-38; 2, 76; 3, 72]. Наприкінці 1922 р. влада ініціювала рух із саморозпуску ПСР. Його кульмінацією став організований у березні 1923 р. в Москві з’їзд ПСР, який оголосив про самоліквідацію партії. Втім, переслідування залишків останньої продовжувалося й надалі [1, 38-39]. Отже, більшовики ціною жорстких репресивних заходів, у першу чергу, арештами есерів, змогли знищити ПСР.
На початку 1920-х рр. на території Полтавської губ. також діяли залишки російської ПСР-івської організації. Члени ПСР, в тому числі й колишні, як і представники інших політичних сил, були об’єктом постійної уваги й нагляду з боку місцевих органів держбезпеки ВУЧК-ДПУ Останні розглядали ПСР як ан- тирадянську партію (угруповання) [4, 4, 5; 5, 13, 14зв., 80; 6, 55; 7, 143]. При цьому у звітній документації місцевих чекістів вона фігурувала як партія правих есерів або ПСР (правих). Контроль ускладнювався відсутністю в Полтавського губвідділу ВУЧК- ДПУ внутрішнього освідомлення серед правих есерів, завербованих інформаторів-сексотів. Як наслідок, чекісти не володіли точною інформацією про їх внутрішню діяльність, кількісний і персональний склад керівних органів та рядових членів. Тому вони обмежувалися веденням зовнішнього спостереження за, взятими на негласний оперативний облік, членами ПСР й виявленням та постановкою на нього нових есерів [4, 5, 38; 5, 14зв., 35, 65]. На наш погляд, труднощі чекістів із впровадженням інформаторів були зумовлені ретельною конспірацією, притаманною осередку ПСР у Полтаві та відсутністю організованої діяльності й розпорошеністю членів ПСР у губернії.
Дані негласного оперативного обліку Полтавського губвідділу ДПУ по ПСР свідчать, що її партійне середовище на Полтавщині у 1922-1923 рр. було кількісно незначним й територіально розпорошеним. Наприклад, у червні 1922 р. на обліку у повітах губернії були лише «одинаки» ПСР: 4 – в Пирятині, 2 – Прилуках, 1 – Лохвиці, 2 – Кобеляках, 4 – Лубнах, 12 – Костянтинограді, 10 – Миргороді. За неперевіреними у чекістів даними, з останніх десяти осіб, вісім – належали до групи Чернова, а двоє – до групи Савінкова. Водночас Полтавська міська організація ПСР нараховувала до 20 осіб членів і співчуваючих [5, 67]. Станом на серпень 1923 р., на обліку по губернії перебували лише «окремі члени» ПСР у кількості 40 осіб, серед яких 4 члени МПСР – меншості партії есерів. З них у Полтаві були 12 осіб, в Полтавському окрузі – 4 (з них 3 – у Кобеляцькому районі, 1 – Чутівському), Лубнах – 5, Прилуках – 6, Красноградському окрузі – 8, Золотоніському – 4, Роменському – 1 [8, 147].
Співробітники Полтавського губвідділу ВУЧК- ДПУ звертали увагу у звітах на більш «видних» місцевих правих есерів (тобто, членів ПСР). До таких у січні й березні 1922 р. вони відносили М. Павлоцького, правого есера з 1913 р., який організував групу з 30 осіб. Проте, точне місце його перебування у березні не було відоме чекістам. За деякими даними, він міг знаходитися тоді в Ростові-на-Дону [4, 5; 5, 35]. І хоч час та місце створення М. Павлоцьким есерівської групи не були вказані чекістами, проте, непрямі дані свідчать, що, принаймні, станом на першу половину листопада 1921 р., вона вже існувала. Втім, з документів незрозуміло, чи діяла ця група у січні-березні 1922 р. [4, 5], а в звіті за березень 1922 р. чекісти зазначали: «Більш видними по минулій роботі» з есерівського середовища Полтавщини, крім М. Павлоцького, були також В. Ляпунов, який приїхав із Ново-Миколаївська й служить у губревтрибуналі, та С. Алєксандров [5, 35].
В узагальнюючому звіті Полтавського губвідділу ДПУ за перше півріччя 1922 р. до «більш активних членів» партії есерів відносили й Ольгу Василівну Селіхову, Параску Семенівну Івановську та
Фото Капча