Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Педагогічні ідеї Г. Сковороди

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 

навчанні. Всі ці погляди на спосіб навчання були успадковані прогресивною педагогікою пізнішого часу.

У своїх наукових працях та художніх творах він підніс роль батьківського виховання. Йдучи за народними поглядами на виховання, Сковорода на першому місці ставить роль батьків у вихованні дітей. Якщо батьки не виконують своїх обов'язків перед дітьми, то стають винуватцями всіх їхніх бід.
Педагогічні ідеї Сковороди випливають з його філософського вчення про самопізнання та вибір фаху за природними здібностями. Виявлення задатків молодої людини, яка щойно вступає в життя, він покладав на батьків і вчителів. Сковорода враховував, що в той час далеко не всі діти з незаможних родин могли вчитися в школах. Тому особливого значення надавав правильно поставленому батьківському вихованню, яке мало починатися з перших років життя дитини.
Поступово виявляючи природні задатки, батьки повинні сприяти розвитку позитивних нахилів і відсікати негативні. Навчання і виховання має бути ненав'язливим, тактовним, але послідовним і системним. Сковорода вважав недопустимим прагнення деяких батьків виховувати дитину за довільно вигаданою «моделлю». Якщо молода людина наділена схильністю до хліборобської праці, то не слід намагатися зробити з неї вчителя або священика.
Батько, як і вчитель, повинен знати не тільки «природжені» здібності своєї дитини, виховуючи її, пам'ятати що вона дитина цього народу, його історії. Отже, будь-яке виховання має враховувати сучасний стан та потреби, а також особливості національного характеру.
 
2. Національно-трудовий аспект у системі педагогічних поглядів Г. Сковороди
 
Сковорода гостро висміював і заперечував захоплення багатіїв «виписними» та «покупними» вчителями з Німеччини й Франції, які навчали дітей пустопорожніх світських манер і не давали практично корисних знань, виховували зневагу до всього вітчизняного як чогось грубого, низького, негідного. Він вважав, що в дітях потрібно плекати чуття кровного зв'язку з рідним народом, щоб вони усвідомлювали себе його часткою, росли громадянами своєї батьківщини. Для цього потрібно давати дітям знання про історію рідного краю, його культуру, мову, звичаї, спосіб життя. Сам палкий патріот, Сковорода засуджував тих, хто жив лише власними інтересами й забаганками, був байдужим до батьківщини, ставився зневажливо до мови свого народу, цурався її, не цікавився становищем трудового люду.
Працьовитість, як прикметна риса характеру самого Сковороди, стала й важливою засадою педагогічної системи. Коріння естетичного ставлення Сковороди до праці – у родині його батьків, у їхній працелюбності, та у фольклорі, під впливом якого він і виховувався: всі оті народні прислів'я та приказки, які утверджували й підносили пошану до людей праці: «Без діла нема плода», «Без діла жить – тільки небо коптить», «Без діла слабіє сила», «Як без діла сидіти, то можна одубіти» тощо. Це звідси сковородинівські афоризми: «Хто труда не перейде, той і до добра не прийде», «Цінуй людину не по одежі, не по грошах, а по плодах». В листі до Михайла Ковалинського читаємо: «Немає години, не придатної для занять корисними науками... навчання – не труд, а втіха. А коли не любити всією душею корисних наук, то всякий труд буде марним». Отже, якщо у людини виробилася органічна потреба працювати, це стає стрижнем її життя.
У просвітительській діяльності Сковороди чільне місце займає його позитивне ставлення до будь-якої праці, зокрема фізичної. Пов'язавши свою долю з народом («А мій жереб з голяками»), філософ стверджує, що неробство, паразитизм – найбільша вада людини. Працьовитість і презирство до дармоїдів є однією з основ етики Сковороди. Він неухильно вимагав працелюбства від своїх учнів. У вірші до дня народження Василя Томари радить «бути Василем не лише на ім'я, але й на ділі». А. Ковалинського, котрий виїжджав на вакації, Сковорода застерігає: «Вдома ти відпочивай, але і надмірного неробства уникай».
В антитезі трудар – цар усі симпатії на боці хліборобів. «Здоровий хлібороб кращий хворого царя. Ні, він кращий і здорового царя». Люди праці протиставлені паразитам і в байці «Бджола і Шершень». Кого Сковорода зневажав найбільше – то самозакоханих нероб. Праця принесе насолоду, якщо стане «сродною». І майбутнє суспільство буде побудоване на вільній праці. Найбільша краса людського буття, за Сковородою, – то гармонійне поєднання вільної праці кожного із суспільною працею всіх.
 
3. Формування естетичних поглядів за взірцем філософа
 
Художні твори Сковороди, зокрема його пісні, сприяють естетичному вихованню підростаючого покоління. Його курс поетики й переклади од Горація засвідчують високі естетичні смаки філософа. Він закликає читати Цицерона, в його творах можна почерпнути «чисту і незаплямовану легкість і витонченість латинської мови». Розглядаючи прекрасне з погляду корисності, Сковорода поділяє ту думку, що справжнє добро і справжня краса є найнеобхіднішими й найпотрібнішими, а водночас, і найдоступнішими для людини. Краса пов'язана з доброчинним життям. Прекрасне залежить від природи людини так само, як і моральне.
Проблемі етики Сковорода підпорядкував і питання естетики. Краса – це добро, благо, корисність, природна доцільність. До «плоті», до «тіла» філософ ставиться негативно. Кольори, лінії природи – тінь Божої істини. Цінність алмаза в тому, що він є символом осяяних небес. Людина повинна вміти спостерігати і знаходити в зовнішньому внутрішнє. Це були позиції естетики ідеалізму: зовнішній світ прекрасний, але джерело цієї краси невидиме, зовнішня краса – образ справжньої краси духу. Наприклад, веселка – знак невидимої мудрості. Захоплення зовнішньою красою веде до хибного шляху втрати істини, бо ця краса є не більш, ніж алегорія. У малярстві, наприклад, головне не фарба, а пропорція, розташування. Художній образ у голові митця – оце і є справжня краса. Щоб збагнути красу храму, необхідно мати уявлення про прекрасне. Гарна зовнішність може приховувати в собі зло.
Ідеал внутрішньої краси єднає погляди Сковороди з народними уявленнями про прекрасне. Тому саме у фольклорі слід митцеві шукати джерела для натхнення, доказом є його пісні «Гей ти, пташко жовтобоко», «Гей поля, поля зелені». Мистецтво філософ трактує як майстерність. Як пантеїст, Сковорода вбачав у природі джерело натхнення. Мистецтво вдосконалює природу, а без природи воно безсиле. Досвід – це батько мистецтва. Без «сродності» настає потворність.
Мистецтво й наука – одне неподільне ціле, як єдність поезії і філософії. Категорія прекрасного пов'язана з поняттям міри, у музичному ритмі – джерело насолоди. Мистецтво слугує для самопізнання людини. Внутрішня праця споріднена з добром. Твори мистецтва мають надихати людину, пробуджувати в неї прагнення до прекрасного й корисного. Якщо витвір мистецтва є прекрасним і водночас мудрим – це абсолют краси.
 
Висновки
 
У спадщині Сковороди проблема прекрасного підпорядковується меті виховання справжньої, духовно багатої людини, яка знаходить своє щастя у спорідненій творчій праці. У цьому оригінальність, прогресивність етичних і естетичних поглядів філософа, єдність морального і естетичного виховання; міру краси й добра в людині визначає її діло, праця. Вся спадщина письменника-філософа пронизана педагогічними настановами, що не втрачають своєї актуальності й до сьогодні.
Народна етнопедагогіка вплинула на головну педагогічну ідею Сковороди – трудове виховання за принципом «спорідненості». Виховання людини праці, чесної особистості, що трудиться згідно зі своїми природними нахилами, пронизує всю педагогічну систему Сковороди, викладену у притчах «Вдячний Еродій» та «Убогий Жайворонок».
На освіту Г. Сковорода дивився як на засіб виховання всього народу. Манд-руючи по Україні, перебуваючи весь час серед простолюду, він заслужив собі славу народного вчителя. Джерелом педагогічних поглядів Г. Сковороди були традиції народної педагогіки, народна мудрість, народні погляди на освіту і виховання.
Йдучи за народними поглядами на виховання, Сковорода на першому місці ставить роль батьків у вихованні дітей. Якщо батьки не виконують своїх обов'язків перед дітьми, то стають винуватцями всіх їхніх бід.
Сковорода був прихильником загальної освіти для всіх станів суспільства, виступав проти схоластичного навчання, заперечував і висміював «мавпяче» великопанське виховання з його «шлунковою і череватою» філософією. Педагогічні ідеї Г. Сковороди з їх вимогами загальної і доступної для всіх освіти, думками про трудове виховання знайшли подальший розвиток в українській педагогічній думці XIX-XX ст.
Сьогодні ім'я Сковороди посідає гідне місце серед великих педагогів світового значення таких, як Коменський, Руссо, Песталоцці, Ушинський. Спадщина Григорія Сковороди є дорогим надбанням української національної та світової культури, і сучасник неодмінно знайде, що взяти для формування своєї особистості.
 
Список використаних джерел
 
Гусак М., Л. Мартіросян. Історія педагогіки України: Посібник для студентів. – Луцьк: Видавництво ВДУ, 1996.
Єфремов С. Історія українського письменства. – К. : Феміна, 1995.
Історія педагогіки /За ред. М. С. Гриценка. – К. : Вища школа, 1973.
Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. – К. : Наукова думка, 1976.
Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди / За ред. Д. Г Дзеверіна. – К. : Знання, 1972.
Сковорода Г. Твори: У 2 т. – К. : АТ «Обереги» 1994.
Сковорода Григорій: Дослідження, розвідки, матеріали. Збірник наукових праць. – К. : Наукова думка, 1992.
Фото Капча