Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Педагогічні умови організації роботи психолога з важковиховуваними учнями

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
41
Мова: 
Українська
Оцінка: 

сам напад. Часто за девіантною поведінкою стоїть незадоволена потреба в увазі, бажання відчути себе сильним або відігратися за власні образи[7, с. 149].

Зумовлені переважно активно-вольовими моментами вади характеру як причини важковиховуваності В. П. Кащенко об’єднував у такі п’ятнадцять позицій:
1. Надмірне бажання руху та діяльності.
2. Інтенсивна балакучість.
3. Постійне прагнення насолоди.
4. Відсутність визначеної мети.
5. Нестриманість.
6. Неуважність (розсіяність).
7. Безцільна брехня.
8. Безглузде грабіжництво.
9. Катування тварин.
10. Зловтіха і знущання з навколишніх людей.
11. Негативізм.
12. Деспотизм.
13. Надмірна недбалість.
14. Замкненість.
15. Бродяжництво[6, с. 26-27].
В сучасних умовах українського соціуму негативну девіантну поведінку молоді можна оцінювати як соціальне явище, для якого характерні розповсюдженість у просторі, стійкість у часі, розповсюдженість серед соціально-демографічних груп, множинність такої поведінки. В свою чергу, негативна девіантна поведінка (виходячи з цілі такої дії) може включати такі види: девіантна поведінка (злочинність, правопорушення), тобто порушення офіційних норм, та аморальна поведінка, що порушує неофіційні норми. Аморальна поведінка може бути поділена на асоціальну (алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцидальна поведінка) та деструктивну (екстремізм) [5, с. 57].
Серед основних факторів, які стимулюють асоціальну поведінку виділяють зовнішні й внутрішні.
Зовнішні факториподіляють на мікросоціальні (родина, школа, референтна група) і макросоціальні (характерні особливості соціально-економічних та ідеологічних процесів, притаманні певному суспільству). Так, для країн із перехідною економікою є типовими зростання зубожіння населення, послаблення державного й громадського контролю у більшості сфер суспільного буття, над засобами масової інформації. Крім того, спостерігається стійка тенденція до зростання бездоглядності, корисливих злочинів молоді й підлітків, зловживання алкоголем і психотропними речовинами серед цієї категорії громадян. Більшість девіантів живе у неблагополучних сім’ях, де наявні напружені стосунки між дітьми й дорослими, незадовільне піклування останніх про виховання дітей.
О. І. Власова називає внутрішні фактори, які найчастіше призводять до вчинення злочинів неповнолітніми, такі:
потреба у престижі, самоповазі;
необхідність ризику й переживання небезпеки, які виконують функцію активатора психіки (особливо в осіб із «немотивованими» вчинками) ;
наявність штучних потреб;
емоційна нестійкість;
агресивність, найчастіше набута в умовах родини;
наявність акцентуацій характеру;
відхилення у психічному розвитку;
неадекватна самооцінка тощо[4, с. 255].
Самооцінка є одним із центральних механізмів самосвідомості особистості. Як складне когнітивно-емоційне утворення вона є проекцією усвідомлення людиною ставлення до себе, ставлення до інших людей та до очікуваних результатів ставлення інших до себе. Досліджуючи проблему психологічних причин входження підлітка у кримінальне середовище, як головну детермінанту можна виділитиневідповідність власній самооцінці підлітка – девіанта оцінок його особистості батьками, вчителями, класною групою: зовнішня оцінка тут завжди нижча, ніж самооцінка (навіть якщо остання є достатньо відповідна). Як наслідок, у підлітка незадоволеними залишаються такі базові людські потреби, як потреба у прийнятті іншими і в самоповазі, що викликає у нього психологічний дискомфорт і навіть стрес. Поширеним шляхом подолання такої особистісної дисгармонії є пошук групи, в якій би підлітка оцінювали позитивно. Такою часто й стає асоціальна або кримінальна група. Тому особливо важливо створювати для підлітків, про яких йдеться, умови входження у неформальну групу, орієнтовану на нормативну шкалу цінностей (підліткові клуби тощо), і таким способом змінювати їхні ціннісні домінанти спілкування[4, с. 292-293].
Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячих колективів свого часу сформулював видатний український педагог А. С. Макаренко:
- сумісна діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив.
- наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу й його членів.
- почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою.
- естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування.
- спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи).
- зв’язок з іншими дитячими колективами.
- педагог-вихователь або класовод як організуючий центр і основний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі[11, с. 97].
У контексті розуміння можливостей перевиховання кримінальної особистості можна розглянути деформації центральних особистісних утворень такої людини порівняно з представниками нормативної групи[4, с. 292-293].
Е. Фромм писав, що причиною неблагополучного розвитку дітей є і деструктивні процеси, що порушують цілісну структуру особистості. Джерела деструктивності в поведінці школярів:
1) Підпорядкування дитини волі дорослого. Пригнічуючи самостійність та ініціативу, педагог перешкоджає розвитку індивідуальності дітей, їх активності, що призводить до виникнення конфліктів. Девіантна поведінка, психологія якого базується на теорії деструктивності, є результатом придушення і опору особистості при жорсткому авторитарному стилі навчання.
2) Здійснення процесу виховання тільки в проблемні періоди життя дитини. При такому підході дорослий проявляє активну увагу до дитини тільки тоді, коли вже виникла проблема. Але як тільки проблема втрачає свою значимість, педагог втрачає інтерес до школяра, залишає його в зоні неуваги, вважаючи, що поки все йде нормально, турбуватися нема про що. Деструктивна поведінка стає засобом залучення уваги до своєї особистості. Педагог мимоволі спрямовує дитини по «проблемному» шляху розвитку, так як для залучення уваги до себе вихованець буде все частіше здійснювати проступки, на які реагує дорослий.
3) Монополізація дитини школою. Дитина поставлений в положення повинності, він «зобов’язаний» служити школі. При великій
Фото Капча