Передумови зародження спорту для всіх та перспективи його розвитку Україні

 

Дутчак М.

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту

 

Анотація. Дутчак М. Передумови зародження спорту для всіх та перспективи його розвитку Україні У статті проаналізовані дослідження щодо особливостей становлення вітчизняної та європейської системи масового спорту. Визначені основні проблеми розвитку спорту для всіх в Україні. Показано значення реалізації Національної програми розвитку фізичної культури і спорту на період до 2012 року.

Ключові слова: Європейська інтеграція, масовий спорт, Національна програма розвитку фізичної культури і спорту 2012 року.

Аннотация. Дутчак М. Предпосылки зарождения спорта для всех и перспективы его развития Украине. В статье проанализированы исследования, которые касаются особенностей развития отечественной и европейской системы массового спорта. Показано значение реализации Национальной программы развития физической культуры и спорта на период до 2012 года.

Ключевые слова: Европейская интеграция, массовый спорт, Национальная программа развития физической культуры и спорта на период до 2012 года.

Abstract. Dutchak M. Problems of the sport for all in Ukraine. In article are analysed studies, which concern the particularities of the development domestic and European system of the mass sport. It Is Shown importance of the realization of the National program of the development of the physical culture and sport for a period of before 2012.

Key words: European integration, mass sport, National program of the development of the physical culture and sport for a period of before 2012.

Формування нових орієнтирів стратегії розвитку масового спорту в Україні потребує вивчення та узагальнення надбань зарубіжних наукових шкіл, законодавчих та нормативних актів європейських країн, практичного досвіду роботи з розвитку спорту для всіх у різних державах континенту.

У 60-х роках минулого століття в Європі назріла необхідність проведення якісних змін у спорті. Це було зумовлено наступними чинниками. По перше, виникнення нових видів зброї масового знищення, як наслідок – у фізичному вихованні зменшується роль військового спрямування, яке до цього весь час домінувало. По друге, зростання негативного впливу на здоров’я людини гіподинамії через автоматизацію виробництва, підвищення комфортності транспортних засобів, побутової техніки, комунальних послуг, а це в свою чергу актуалізувало залучення широких верств населення до занять спортом оздоровчого характеру під час дозвілля. По трете, спортом до зазначеного періоду здебільшого займались лише юнаки та молоді чоловіки, а жінки, інваліди, пенсіонери, соціально незахищені громадяни (емігранти, безробітні та інші) були позбавлені такої можливості, що суперечило загальним процесам розвитку цивілізація та не відповідало основним положення Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. По четверте, розвиток економіки в багатьох країнах Європи після другої світової війни досяг такого рівня, який дозволяв значно збільшити обсяги інвестувань у покращення якості життя співгромадян.

Зазначені передумови сприяли зародженню у європейській спортивній системі масового руху „Спорт для всіх”. Відповідна концепція була сформульована Радою Європи у 1966 році як довгострокова спортивна програма. Головною метою цієї програми визначено створення умов – чоловікам і жінкам, представникам усіх вікових груп – для підтримки фізичного і психічного рівня розвитку, необхідного для життя, а також захисту людства від виродження [6].

У 1975 році на першій конференції європейських міністрів, які відповідають за спорт, прийнято Європейську хартію спорту для всіх. Вона роком пізніше була схвалена Комітетом Міністрів Ради Європи. В Хартії зафіксовано такі основні принципи:

право на участь у спортивному житті;

гуманістичний і соціокультурний розвиток;

співробітництво офіційних осіб і добровольців;

самозахист спорту від експлуатації;

доступність спортивних споруд для рекреаційних цілей;

необхідність підготовки кваліфікований кадрів на всіх рівнях.

Спорт для всіх став на той час в західній Європі продуктом політичної культури, увібравши цінності демократизації та плюралізму [4]. У колишньому Радянському Союзі вважали, що нема потреби створювати умови для розвитку спортивного руху під лозунгом „Спорт для всіх”, оскільки право на активний відпочинок і заняття спортом гарантовано самим соціалістичним суспільним устроєм [2]. А директор Департаменту розвитку спорту Ради Європи G. Walker [13] зазначає, що до кінця 80-х років минулого століття спортивна політика країн соціалістичної орієнтації була пов’язана, за невеликим винятком, виключно з „показовим” спортом та з досягненням успіху у спорті вищих досягнень, чемпіонатах світу та Олімпійських іграх. Масові змагання, такі як спартакіади, де існували елементи деякої примусовості та демонстрації досягнень „режиму”, були повною протилежністю спорту для всіх.

У 1992 році у зв’язку з великими змінами, які відбулись у країнах центральної і східної Європи, на сьомій конференції європейських міністрів, які відповідають за спорт, було прийнято Європейську спортивну хартію [7] та Кодекс спортивної етики [8]. Ці два документи визначають базові підходи та принципи розвитку на континенті спорту для всіх. Зокрема, стаття 4 Хартії забороняє дискримінацію людей за будь-якою ознакою у їх доступі до занять спортом. Стаття 6 „Удосконалення системи залучення до спорту” проголошує:

1. Заняття спортом з метою проведення дозвілля або отримання задоволення, зміцнення здоров’я або підвищення спортивної майстерності повинні заохочуватись серед усіх груп населення шляхом надання відповідних споруд і програм усіх типів, а також послуг кваліфікованих інструкторів та керівників.

2. Створення умов для фізичних вправ на робочому місці повинно розглядатися як складова частина збалансованої політики у сфері спорту.

У Кодексі спортивної етики зафіксовано право дітей та молоді брати участь та отримувати задоволення від участі у спорті. У ньому також висувається ідея „заохочення дітей до винайдення їх власних ігор за їх власними правилами”. Разом з цим Кодекс вимагає від спортивних організацій „встановити систему, яка заохочувала б чесну гру та персональний рівень досягнень”.

У проекті Конституції Європи [11] в розділі 4 „Освіта, професійне навчання, молодь і спорт” підкреслюється важливість соціальної та освітньої функції спорту. З поміж цілей діяльності Європейського Союзу вказується на розвиток європейського співробітництва у спорті шляхом досягнення справедливості у змаганнях та сприяння співпраці між спортивними організаціями, а також взаємодії спортсменів, особливо молодих.

Отже, в Європі сформовано основоположні засади розвитку спорту для всіх, на основі яких у кожній окремій країні з урахуванням територіальних та соціальних особливостей, власного досвіду, традицій і ментальності формуються національні моделі розвитку масового спортивного руху.

Таким чином на основі проведеного дослідження та аналізу особливостей вітчизняної системи масового спорту [3, 10] нами визначено такі основні проблеми розвитку спорту для всіх в Україні:

недосконалість нормативно-правового забезпечення, слабкість державних преференцій щодо широкого залучення населення до активного дозвілля; ●

відсутність ефективної реклами соціальної значимості масового спорту, сучасних інформативних технологій пропаганди рухової активності як важливого компоненту здорового способу життя;

домінування авторитарної моделі розвитку масового спорту;

низька результативність фізичного виховання у навчальних закладах;

розбалансованість системи виробничої фізичної культури за місцем роботи громадян;

несформованість сімейних традицій щодо занять спортом для всіх за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення;

низький рівень забезпеченості населення сучасними спортивними спорудами;

недостатнє фінансування масового спорту (в середньому за минулий рік на одну особу спрямовано з різних джерел на вказані цілі лише 6 гривень);

малоефективна система підготовки майбутніх фахівців, передусім менеджерів спорту для всіх;

малочисельність кадрів, які безпосередньо надають фізкультурно-оздоровчі послуги населенню (в середньому один інструктор з фізичної культури на 20-22 тисячі міських мешканців та на 10-12 тисяч жителів села) ;

несформованість системи відбору, підготовки та діяльності волонтерів у спорті для всіх.

Підходи, шляхи та механізми вирішення зазначених проблем запропоновані автором у проекті відповідних напрямів реалізації Національної програми розвитку фізичної культури і спорту на період до 2012 року [5]. Затвердження та реалізація цієї програми дозволить забезпечити формування національної моделі розвитку сфери фізичної культури і спорту на демократичних та гуманістичних засадах шляхом об’єднання зусиль заінтересованих державних, громадських, приватних організацій та широких верств населення.

 

 

1. Гуськов С. И., Соколов А. С. Местные органы власти и спорт. – М. : «Полиграф-сервис», 1998. – 223 с.

2. Дивина Г. В. О социальной сущности компании “Спорт для всех” в капиталистических странах Западной Европы // Теория и практика физической культуры. – 1985. – № 9. – С. 58-61.

3. Дутчак М. В. Стратегія і тактика розвитку спорту для всіх в Україні // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. За ред. Єрмакова С. С. – Харків-Львів: ХДАДМ (ХХПІ), 2003. – № 16. – С. 3-16.

4. Исаев А. А. Спортивная полита России. – М. : Советский спорт, 2002. – 512 с.

5. Проект Національної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні на період до 2012 року // www. mms. gov. ua (28. 09. 2005).

6. Рэнсон Р. Спорт для всех: новые и старые формы культуры движения // «Спорт для всех» – международный журнал спортивной информации. – 1999. – № 1-2. – С. 21-23.

7. Спортивная хартия Европы // Справочник работника физической культуры и спорта: нормативные правовые и программно-методические документы, практический опыт, рекомендации / Автор-составитель А. В. Царик. – М. : Советский спорт, 2002. – С. 98-103.