Перешкоди проведення судових процесів на підставі універсальної кримінальної юрисдикції та засоби їх подолання

 

ГАИДЕИ К. М.,

аспірант кафедра міжнародного права та міжнародних відносин (Національний університет «Одеська юридична академія»)

У статті розглядаються правові та практичні перешкоди проведенню судових процесів, основаних на універсальній кримінальній юрисдикції. Окрему увагу приділено ризикам погіршення міждержавних дружніх відносин як негативним наслідкам свавільного застосування принципу універсальності. Запропоновано низку засобів запобігання зазначеним проблемам і їх подолання.

Ключові слова: універсальна кримінальна юрисдикція, універсальна юрисдикція, міжнародне кримінальне право.

 

 

Особливістю доктринального й міжнародно-правового розвитку категорії універсальної кримінальної юрисдикції є те, що, всупереч давнішній історії існування цієї ідеї, наявності досить значної кількості міжнародних договорів, що приписують застосування універсальної кримінальної юрисдикції, визнання міжнародно-звичаєвого характеру універсальної кримінальної юрисдикції щодо певних міжнародних злочинів, практики різних держав світу з проведення судових кримінальних процесів, основаних на принципі універсальності, досі не існує єдиного загальноприйнятого визначення універсальної кримінальної юрисдикції. Проте можна навести основні ознаки універсальної кримінальної юрисдикції, які називаються більшістю дослідників цієї теорії: (1) відсутність традиційного юрисдикційного зв’язку між державою суду та скоєним злочином; (2) особлива тяжкість міжнародних злочинів, судове переслідування яких може ґрунтуватись на підставі універсальної кримінальної юрисдикції, або скоєння таких злочинів на території, де не діє просторова юрисдикція жодної з держав світу (найчастіше наводиться приклад

- скоєння злочину піратства в межах відкритого моря) ; (3) існування спільного інтересу всього міжнародного співтовариства в переслідуванні й покаранні відповідного злочину. Універсальна кримінальна юрисдикція розглядається як вид екстериторіальної або екстратериторіальної юрисдикції, зокрема така позиція підтримується такими науковцями, як І. Лукашук, Н. Сафаров, П. Штурма [1, с. 426; 2, с. 191; 3, с. 81]. Як наслідок, обґрунтовано розглядають універсальну кримінальну юрисдикцію як таку, дія якої виходить за традиційні межі національного державного суверенітету [4, с. 89]. Така характеристика універсальної кримінальної юрисдикції накладає певні обмеження на умови її застосування, адже перевищення встановлених у міжнародному праві меж дії універсальної кримінальної юрисдикції може призвести до погіршення міждержавних відносин і дестабілізації міжнародно-правового порядку. На цю суперечність у природі універсальної кримінальної юрисдикції, яка, з одного боку, націлена на подолання безкарності за скоєння найсерйозніших міжнародних злочинів, а з іншого – її застосування може мати більше негативних наслідків, ніж позитивних, звертали свою увагу такі видатні вчені, як М. Ш. Бассіуні (M. C. Bassiouni), Л. Рейдамс (L. Reydams), К. Кумбс (K. Coombes), Б. Брумхол (B. Broomhall), Я. Ш. Крейтман (Y. S. Kraytman), Г. Корольов. Відсутність єдиного міжнародно-правового акта, який урегульовував би дію та застосування універсальної кримінальної юрисдикції, сміливі пропозиції прихильників ідеї універсальної кримінальної юрисдикції, основані на державній практиці й нормах міжнародного звичаєвого права, навіть за відсутності більш конкретної нормативно-правової бази, у поєднанні з різкою критикою противників розширювального тлумачення положень щодо універсальної кримінальної юрисдикції до досягнення остаточної міжнародної згоди щодо її обсягу та порядку застосування – разом зумовлюють необхідність подальшого вивчення можливих ризиків проведення судових процесів на підставі принципу універсальності й висловлення пропозицій щодо запобігання потенційним негативним наслідкам такої діяльності.

Постановка завдання. Стаття має на меті виділення основних перешкод і ризиків у проведенні судових кримінальних процесів, основаних на принципі універсальної кримінальної юрисдикції, та надання пропозицій щодо засобів нівелювання негативних наслідків застосування універсальної кримінальної юрисдикції.

Результати дослідження. Фундаментальні основи універсальної кримінальної юрисдикції були закладені в наукових працях учених-класиків міжнародного права XVI-XVIII ст. ст. – Дієго де Коваррубіас-і-Лейва (1512-1577), Альберіко Джентілі (1552-1608), Гуго Гроцій (1583-1645) та Емер де Ваттель (1714-1767). Ідея універсальної кримінальної юрисдикції в їхніх творах основана здебільшого на підґрунті права природного. Так, у своєму визначному трактаті De Jure Belli Ac Pacis Libri Tres («Про право війни та миру») 1625 р. Г. Гроцій зазначав: «Потрібно також ураховувати, що царі й володарі рівних із ними прав мають право вимагати накладення покарання не тільки за злочинні діяння проти них самих і їх підданих, а й за такі, які не стосуються їх зокрема, але порушують – у будь-якій особі – право природнє та право народів» [5, с. 299]. Проте вже мислителі XVIII ст. – Шарль-Луї де Монтеск’є (1689-1755), Вольтер (1694-1778), Ж. -Ж. Руссо (1712-1778) – висловлювали протилежні ідеї, які, зрештою, «кристалізувалися» в трактаті видатного науковця Ч. Беккаріа Dei Delitti E Delle Pene («Про злочини та покарання»), де вказувалось, що судді не месники всього людства, відповідно, злочин карається тільки в державі, де його скоєно [6, с. 4]. Подібна позиція була висловлена й сучасним відомим критиком ідеї універсальної кримінальної юрисдикції Г. Кіссинджером, він указує на ризик застосування універсальної кримінальної юрисдикції як альтернативного інструменту «тиранії суддів відповідних держав» [7, с. 86].

Справді, неприпустиме безконтрольне та свавільне застосування універсальної кримінальної юрисдикції, яка може стати деструктивною для міжнародних правових процесів, адже така практика може призвести, по-перше, до конкуренції національних юрисдикцій, що, навпаки, затягуватиме проведення належного судового процесу над підозрюваними особами, по-друге, до потенційних порушень прав підозрюваного й недотримання його права на справедливий суд і, зрештою, до сприйняття універсальної кримінальної юрисдикції як гегемоністичної юрисдикції, здійснюваної виключно західними демократіями [4, с. 135]. За іронією долі, останні побоювання втілено в практиці міжнародних відносин.

На прохання Постійного