Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Персоналії у встановленні психологічної вищої школи М.О. Максимовича

Предмет: 
Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
9
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Вступ
 
Народився Михайло Олександрович Максимович на хуторі Тимківщина (тепер с. Богуславець Черкаської області).
У 1819 закінчив Новгород-Сіверську гімназію. 1823 р. закінчив Московський університет (словесний і природничий відділи філософського факультету, згодом ще й медичний). Залишився при університеті для науково-академічної праці, викладав ботаніку.
У 1833 р. одержав учений ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету. У 1834 р. у відкритому тоді Київському університеті Максимович дістав професуру російської словесності й був обраний першим ректором університету (до кінця 1835 р.).
Через поганий стан здоров'я пішов 1845 р. у відставку й решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівки Золотоніського повіту, де й помер.
Максимович не раз намагався повернутися до активної науково-академічної діяльності, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів Максимовича, усувало його від науково-академічної діяльності. Живучи в Україні, Максимович підтримував тісні творчі й особисті зв'язки з Т. Шевченком, П. Гулаком-Артемовським, Є. Гребінкою, М. Костомаровим, М. Щепкіним, А. Міцкевичем та ін. визначними діячами науки й культури. Незважаючи на великий науковий авторитет (Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств), лише під кінець життя (1871 р.) його обрано членом-кореспондентом Російської Академії Наук з відділу російської мови та словесності.
 
Персоналії у встановленні психологічної вищої школи М.О. Максимовича
 
У історію українського друкарства М. Максимович увійшов як видавець книг, що планувалися як підручники для вищих навчальних закладів з історії та мови (“Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими” та “Історія стародавньої руської словесності”), тобто як навчальні видання. 
Слід зазначити, що на сьогодні у теорії видавничої справи розрізняють наукові та навчальні види видань. Зазначеним книгам М. Максимовича притаманні ознаки обох цих видів. 
Ознаки наукового видання у названих книгах: 
1) є результатом теоретичних досліджень М. Максимовича в історико-філологічній галузі; 
2) стимулюють до подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці, оскільки містять дискусійні питання; 
3) вживання спеціальної термінології. 
Ознаки навчального видання: 
1) послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого); 
2) чітка й детальна структурованість усіх складових змістової частини;
3) матеріалом для названих книг стали тексти лекцій, розроблені М. Максимовичем під час викладання навчальної дисципліни “Історія руської словесності”. Основні моменти, навколо яких можуть виникнути суперечки щодо належності названих книг до підручників – це відсутність грифу Міністерства освіти на титульній сторінці та наявність полеміки у зазначених виданнях. 
За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими” та “Історія стародавньої руської словесності” все ж таки до підручників для вищих навчальних закладів на підставі листа М. Максимовича до Міністра освіти С. Уварова, де видавець зазначає, що ці видання можуть використовуватися з освітньою метою [2, 106], а також на підставі наявності у них зазначених вище ознак навчального видання, а саме – підручника. 
У Центральному державному історичному архіві України у м. Києві зберігається записка попечителя Київського учбового округу від 13 серпня 1869 року, де характеризується видавнича діяльність М. Максимовича в історико-філологічній галузі: “Подібно до того, як у Москві М. Максимович присвятив усього себе науці природознавства, – так, почавши роботу у Київському університеті, він повністю захопився словесністю, над якою згодом запанувала історія, а особливо розробки історичних питань Південно-Західного краю”. 
Названі праці були дуже сміливими на той час патріотичними розвідками, у яких порушуються актуальні питання походження української держави та її мови, навколо яких і досі ведуться нескінченні суперечки фахівців-учених, журналістів, письменників та широкої громадськості. Як же вдалося М. Максимовичу опублікувати ці книги в умовах жорсткої царської цензури? 
У зв’язку з порушеним питанням вважаємо за необхідне звернути увагу на тлумачення назв Русь, руський, оскільки саме їх вживання у заголовках та змісті монографій пояснює багато незрозумілих, на перший погляд, моментів. Найновіші дослідження сучасної славістики дають підстави зробити висновок, що “Руссю споконвічно називали сучасну територію України, а прикметник руський вживався як самоназивання українців”. 
Тлумачення слова руський у значенні український використовувалось протягом не одного тисячоліття, але у ХІV – ХV ст. Московія присвоїла собі назву Русь, що спричинено насамперед великодержавницькими амбіціями московських царів та втручаннями константинопольського патріарха та його церковної адміністрації. З тих пір і почалася плутанина, пов’язана із вживанням поняття “руський” (яке однозначно означає “український”) у значенні “російський”, що триває до сьогодні, особливо у російських засобах масової інформації і навіть у деяких наукових працях. 
Але і це ще не все: нині дуже часто можна зустріти заміну понять Давня Русь, давньоруський (тобто належний до періоду Київської Русі) на “Росія”, “російський”. При цьому антинаукова версія про походження Великоросії від княжих київських часів, а України набагато пізніше, поширена у Царській Росії та підтримувана за радянських часів, насаджується не тільки на території Росії, а насамперед в сучасній Україні з метою знищення Української національної держави. 
Про те, що спільної “руської” мови ніколи не було, зустрічаємо обґрунтовані докази в І. Огієнка: “Говорити про єдність давніх східних племен північних і південних не
Фото Капча