Перспективи світового винного ринку

 

Мало хто встиг забути антиалкогольну кампанію, яку затіяли останні правителі Радянського Союзу в середині 80-х років минулого століття. А вищезгадані винороби і виноградарі будуть ще своїм онукам про неї розповідати. Справа в тому, що жодна "алкогольна" галузь так не постраждала від боротьби за тверезість, як виноробна. Завзяті виконавці партійних наказів прямо або непрямо посприяли тому, що була в корені підірвана сировинна база даного сектору харчової промисловості, частина виноградників була вирубана, частина - фізично постаріла. За десять років валовий збір винограду і обсяги виробництва виноробної продукції впали більш ніж у п'ять разів. Зараз ситуація змінюється, кожен рік "покриваються" виноградниками тисячі гектарів землі, зростають обсяги виробництва коньяку та вина. Проте галузь продовжує відчувати гострий дефіцит винограду і, як наслідок, виноматеріалів. Потреба в "божественної" ягоді не буде задоволена ще кілька років, і сьогодні є реальний шанс стати одним із знатних виноградарів країни. "Вкластися" в даний бізнес може і великий бізнесмен, який володіє мільйонами доларів, і пан середньої руки, у засіках якого завалялися "зайві" $ 90-100 тис. Малих приватних господарств, виноградники яких займали б 10-20 га, в Україні не існує. У той час як у тій же Франції на одного власника виноградника в середньому припадає 1,5-2,5 га. Більшість виноградарських господарств - колишні колгоспи і радгоспи-заводи, у яких з тих чи інших причин не вистачає обігових коштів на масові посадки. Якусь допомогу намагається сьогодні надавати держава, виділяючи на розвиток виноградарства енну суму, що надходить до бюджету від однопроцентного відрахування з обороту всієї алкогольної продукції. До речі, частка цих грошей може перепасти і новоявленим виноградарям, що в якійсь мірі знизить їх початкові капіталовкладення. Виноградник вимагає довгострокових капіталовкладень. Він починає приносити перший віддачу через три-п'ять років після закладки, а окупиться через п'ять-сім років. А тепер друга новина, як водиться, приємна: застосовуючи сучасні засоби агротехніки, за виноградник його, можна вибивати до 150% рентабельності. Середня собівартість вирощування одного гектара виноградника до вступу його в період плодоношення в середньому складає 40-50 тис. грн. Сюди включаються витрати на всі агротехнічні процедури протягом чотирьох років - від внесення добрив у голу землю до збору першого врожаю. Мінімальна прийнятна врожайність виноградника - 47-50 ц / га, це і є його точка беззбитковості. Перший урожай (100 ц / га), як стверджують виноградарі зі стажем, можна отримати вже на третій рік після посадки виноградника. Врожайність винограду, що досяг періоду плодоношення, може досягати 200 ц / га і більше. Каберне, один з найбільш хітових сортів, в умовах Одеської, Херсонської, Миколаївської областей та північного Криму в середньому "дає" 90-100 ц / га без крапельного зрошення і близько 120-140 ц / га з крапельним зрошенням. А такі сорти, як Совіньон, Аліготе (при крапельному зрошенні) в стані "підносити" понад 200 ц / га. Рислінг, Шардоне не балують виноградарів високою врожайністю, їх нормальний "приплід" без крапельного зрошення - 100-120 ц / га. Стабільно високим попитом користуються червоні сорти, в нинішньому році 1 кг Каберне коштував 1 грн., Тоді як Ркацителі "йшов" по 0,6-0,7 грн. за 1 кг. По-друге, необхідно обговорити його, за три-чотири роки, умови поставки винограду на прилеглу "первинку". Вони можуть бути самими різними, безумовно, перший контракт буде носити рамковий характер. Можна тупо продавати ягоди, а можна розробити якусь складну схему, що передбачає пайову участь у виробництві кінцевого продукту. Наприклад, разом з директором заводу можна обчислити складову свого винограду в собівартості кінцевого продукту, виноматеріалу, і надалі претендувати на частку прибутку від його реалізації. Така схема передбачає деяку консервацію коштів, але обіцяє збільшити рівень прибутковості. Багато господарств сьогодні працюють саме за таким принципом.

У 2009 році імпорт вина в Україну знижувався, а лідери втрачали свої позиції. За період з січня по вересень 2009 року (більш пізніх даних поки немає) імпорт вина склав 1,17 млн дав, що практично в 2 рази нижче показників аналогічного періоду попереднього року (в 2008 за 9 місяців 2404 тисячі дал). При цьому вироблено вина у січні-вересні 2009 р. в Україні було 17,04 млн дал (у сумі виробництво + імпорт = 18,21 млн дал, з яких виробництво - 93,6%, а імпорт лише 6,4%; при цьому експорт вина навряд чи перевищує 3 млн дал). У 2008 р. в січні-вересні було вироблено в Україні 16,16 млн дал (у сумі виробництво + імпорт = 18,56 млн дал; виробництво - 87%, імпорт - 13%). 

Українські імпортери вважають, що різке скорочення пов'язане з тим, що «валютні коливання змусили операторів ринку почекати з новими замовленнями і працювати з докризовими запасами продукції. Відповідно, це вплинуло на показники обсягу імпорту виноробної продукції в Україну ».

Змінюється структура винного імпорту: якщо в січні-вересні 2008 р. частка вина з Європи становила 5,5% (131,3 тис. дал), з країн Нового світу - 1,5% (36,9 тис. дал) від загальної обсягу імпорту в Україну, то за аналогічний період в 2009 році ці показники зросли: імпорт з Європи дорівнює 13,5% (157,3 тис. дал), з країн Нового світу - 8,3% (97,3 тис. дал) . Серед європейських країн-постачальників виноробної продукції протягом останніх