Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Петро Дорошенко

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
25
Мова: 
Українська
Оцінка: 

вороги. Саме в цей час до Дорошенка прийшла несподівана для нього звістка про наступ поляків на Правобережжя, хоча гетьман дипломатичне постійно підтримував приязне листування з Яном Собеським. Дорошенкові довелося спішно покидати Лівобережну Україну і переходити на Правобережжя, щоб організувати відсіч польському наступові. Залишений ним наказним гетьманом чернігівський полковник Демко Многогрішний прийняв підданство Москви. В Глухові в середині березня 1669 р. його обрали справжнім гетьманом Лівобережної України. Водночас були прийняті так звані «глухівські статті». Марними були зусилля нового гетьмана, старшини та чернігівського архієпископа Лазаря Барановича добитися від царського уряду звільнення Гетьманщини від воєводського урядування. Щоправда, Москва, відчуваючи, що її влада на Україні захиталася, все ж таки пішла на деякі поступки. Згідно з глухівськими статтями значно зменшувалася кількість воєвод. Вони залишалися тільки в Києві, Чернігові, Ніжині, Острі та Переяславі. їхні функції обмежувалися командуванням гарнізонами. Внесено було також важливу статтю про обов'язкову участь українських делегатів у дипломатичних справах Москви. Так знову розпалася козацька Україна. Проте Лубенський, Гадяцький, Прилуцький полки вперто стояли за Дорошенка аж до весни 1670 р. Переяславський полк так само був із ним, але потім полковник Дмитрашка Райча (виходець із Молдавії) пристав зі своїм полком до Многогрішного. Дорошенко нібито зігнорував вибори лівобережного гетьмана й продовжував підтримувати зносини з Многогрішним, на які далеко не схвально дивилася Москва. Дорошенко прагнув будь-що зберегти цілісність України й свою владу. Він писав і розсилав універсали, переконував українців припинити всілякі чвари й одностайно рятувати Вітчизну від загибелі. Згодом захиталася влада Дорошенка й на Правобережжі. Цього разу удару йому завдали запорожці. На Запорозькій Січі висунули нового претендента на гетьманство – молодого писаря Петра Суховія. 23-літній Суховій, виходець із Правобережжя, за характеристикою Самійла Величка, «значний козак, був також сильний ділом, управний у світових речах і достатньо знав козако-руське письмо». Спочатку він домагався, щоб його визнали лівобережним гетьманом замість Брюховецького. Коли це не вийшло, Суховій, «прагнучи довести до пожаданого кінця це нерозумне і шкідливе для душі хотіння свого владолюбства», задумав із допомогою запорожців відняти гетьманство у Дорошенка. Суховій переманив союзників Дорошенка – кримських татар. Обуренню правобережного гетьмана не було меж. Він загрожував татарським послам, що так, як колись його дід, гетьман Михайло Дорошенко, переверне увесь Крим «догори ногами». Ця міжусобна боротьба, в яку був утягнутий Дорошенко, тривала більше року, забираючи в нього енергію, час, увагу, сили, які слід було б приділити захисту Вітчизни від ворогів – Москви та Польщі.

Через чверть століття Іван Мазепа в одному зі своїх універсалів 28 липня 1692 р., відомому нам із подачі Самійла Величка, так оцінював наслідки безпринципної боротьби Суховія за владу. «Суховій, котрий двічі виправляв у міста на людську шкоду потужні орди, чого досяг? Тільки завів колотнечу поміж народом, а в людських набутках страту, а для себе лишив вічну ганьбу».

Хоча протистояння і збройні зіткнення Дорошенка й Суховія не набрали великих масштабів, а полки Уманський, Корсунський, Паволоцький, Брацлавський підтримали Суховія, однак і в цих зіткненнях були присутні драматичні моменти, і в них відбилися особливості взаємин Дорошенка з Січчю. Він спочатку шукав шляхів зближення із Запорожжям. Це відповідало його програмі об'єднання України, намірам володарювання над усією Україною. Однак Запорожжя не підтримало Дорошенка. Воно зайняло позицію рішуче ворожу Оттоманській Порті, стало центром військової й політичної диверсії проти неї та Кримського ханства. Як уже зазначалося, кошовий отаман Іван Сірко на першому етапі вороже повівся з Дорошенком. Похід запорожців на чолі з Сірком у 1667 р. на Перекоп і їхня диверсія в Криму спричинила невдалий для козацьких полків кінець літньо-осінньої Підгаєцької кампанії 1667 р. у війні Дорошенка проти Польщі. Однак і серед запорожців не було єдності. Коли в серпні 1668 р. на Січі обирали гетьманом Суховія, майже половина учасників Ради виявилися прихильниками Дорошенка, навіть запрошували його прийти в Січ на раду в поле, де обіцяли поламати мушкетами «суховієві стріли». Йшлося про печатку зі стрілами, яку дав хан Суховієві замість традиційної – запорожець із мушкетом.

Запорозька Січ не прийняла Андрусівського перемир'я Москви та Польщі, за яким вона мала підкорятися водночас обом урядам, що створювало для неї надто складну ситуацію. Запорозькі козаки вбили царського посла Ладиженського, котрий прибув на Січ. Водночас запорожці зуміли використати це подвійне підданство, граючи на московсько-польських суперечностях. Вони діяли так, як вважали доцільним. Певний час Запорозька Січ фактично була незалежним козацьким середовищем. З цим рахувалися обидва уряди, під спільною владою яких вважалося Запорожжя.

 

4. Боротьба за владу. Турецький протекторат

 

Польське військо захопило брами й після короткої сутички з козацькою вартою заволоділо містом. Собеський зізнався в листі, що захоплення цього майже неприступного замку було якимось чудом. Ханенко дуже каявся, що допоміг полякам опанувати містом. Його Винятково складна, заплутана й загрозлива ситуація склалася на Правобережній Україні на самому початку 70-х років XVII ст. У 1671 р. почалася козацько-татарсько-польська війна, котра в наступному році перейшла в Обставини, які склалися після Андрусівської угоди, поставили Дорошенка в трагічне становище. Прагнучи, як Хмельницький, зробити Україну цілісною й самостійною, він усвідомлював її неспроможність відстояти свою незалежність в умовах збройної боротьби чужоземних держав за панування

Фото Капча