Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Підприємництво в аграрній сфері

Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Підприємництво в аграрній сфері

 

1. Особливості аграрного сектора економіки.

2. Земельна рента та її форми.

3. Форми господарювання в сільському господарстві.

 

1. Особливості аграрного сектора економіки

 

Сільське господарство розвивається на основі тих же об’єктивних економічних законів, що й інші галузі.

Водночас аграрний сектор економіки відрізняється рядом особливостей.

По-перше, якщо для промисловості земля являється загальною умовою функціонування, то для сільського господарства земля – головний об’єкт  виробничих відносин  і основний засіб  виробництва.  Специфіка  землі полягає в тому, що вона є обмеженою в просторі та в значній мірі не відтворюваною. Площа придатної для використанняземліпоступовоскорочується,землюпоглинаютьміста,кар’єриіводосховища,вона забруднюється, засмічується, засолюється тощо. Водночас за раціонального використання вона не втрачає своїх корисних  властивостей,  може  поліпшуватись.  Земля  займає  постійне  місце  розташування,  її  неможливо транспортувати, не можна “наблизити” до ринку. Земля не однорідна за якістю (родючістю).

По-друге, у сільському господарстві існує тісне переплетення та взаємодія економічних законів із природними та біологічними законами.

По-третє, робочий період не співпадає з часом виробництва. Прискорити виробництво практично не можливо.

По-четверте, існує значний розрив між робочим періодом та кінцевим результатом.

По-п’яте, сезонний характер використання техніки та робочої сили.

По-шосте,   специфічними   основними   виробничими   фондами   є   продуктивна   худоба,   деревинні   та плодово-ягідні культури. Своєрідними оборотними фондами є  насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Виробничим фондам властива повільніша оборотність. (внаслідок нетривалого використання).

Названі особливості стосуються продуктивних сил аграрного сектора. Мають свою специфіку в аграрному виробництві і виробничі відносини.

Виробничі відносини (відносини економічної власності) в аграрному секторі – це відносини, які виникають з приводу привласнення та використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг. В сільському господарстві у виробничі відносини вступають три групи суб’єктів: землевласники, орендарі (власники капіталу), наймані сільськогосподарські працівники.

Первіснообщинне суспільство будувало свої відносини на принципах колективізму і передбачало общинне володіння землею. В рабовласницькому суспільстві виникає приватна власність на землю , яка набула законодавчого закріплення уже в епоху феодалізму. В умовах розвинутого товарного виробництва (капіталізму) поряд з приватною та колективною власністю у багатьох країнах світу існує значна частка державної власності на землю.

Земля як об’єкт власності приносить своєму власникові постійний дохід у формі земельної ренти. В рабовласницькому та феодальному суспільстві існувала особиста залежність безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала), тому земельна рента охоплювала весь додатковий продукт, а іноді й частину необхідного. За умов капіталістичного аграрного виробництва у виробничі відносини вступають уже три групи суб’єктів – землевласники, орендарі (користувачі) та наймані сільськогосподарські працівники. Рента ж виступає як частина додаткового продукту, а саме, надлишок над середнім прибутком. Сьогодні у світі найбільш поширеною формою рентних відносин (відносин з приводу виплати та привласнення земельної ренти) є оренда землі селянами, фермерами чи капіталістами у земельних власників.

Оренда землі – це передача права користування та розпорядження землею користувачу власником  на принципах повернення, строковості, платності та умовах, передбачених договором. За землю віддану в оренду сплачується орендна плата.

Орендна плата – це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині на весь строк орендного договору й виплачується власникові  землі. Основну частину орендної плати складає рента. Крім неї до орендної плати можуть входити процент на раніше вкладений капітал, амортизаційні відрахування за користування будівлями і спорудами розміщеними на цій землі.

 

2. Земельна рента та її форми

 

Земельна рента існує в трьох формах: диференціальна, абсолютна, монопольна.

Рента – це додатковий дохід із землі, прибуток понад середній прибуток орендаря.

В промисловості надприбуток одержують тоді, коли витрати виробництва на підприємстві менші, ніж в середньому в галузі. Проте вільна конкуренція не дозволяє, одержувати цей надприбуток довгий час. Застосування  більш  сучасних  засобів  виробництва,  нової  технології  та  організації  виробництва  неминуче приводить до зникнення надлишкового прибутку.

На землі інші умови господарювання. Обмеженість земельних угідь та зростання потреб населення у сільськогосподарській продукції робить необхідним залучати до обробітку не лише кращі й середні, але й гірші землі. Це можливо, якщо останні приноситимуть господарям середній прибуток. Тому ціна на сільськогосподарську продукцію формується не середніми умовами виробництва, як у промисловості, а умовами виробництва на гірших земельних ділянках. Ціна виробництва на гірших ділянках стає суспільною ціною виробництва.  Індивідуальна  ціна  виробництва  продукту  на  кращих  та  середніх  землях  буде  меншою  від суспільної.  На  цих землях буде  отримуватись надприбуток  –  диференціальна рента.  Вона  визначається  як різниця між суспільною ціною виробництва сільськогосподарської продукції та індивідуальною ціною продукції, отриманої  на  кращих  та  середніх  земельних  ділянках.  Диференціальна  рента  (надприбуток)  носить  не тимчасовий, а постійний характер, адже ніхто, крім орендаря, не може використати переваги більш родючої ділянки. Отже причиною існування диференціальної ренти є монополія на землю, як об’єкт господарювання (монополія землекористування).

Диференціальна рента виступає у двох формах: диференціальна рента І (DRІ) і диференціальна рента ІІ

(DRІІ).

Умовою існування диференціальної ренти І є різниця у природній родючості земель та віддаленості від ринків збуту. Диференціальна рента І є

Фото Капча