Підприємство в системі ринкових відносин

корпорації – договірні об’єднання господарюючих суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також цілі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв’язку) ;

концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності і контролю; об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність, підпорядковуються звичайно фінансовим структурам. В сучасних умовах значно розширюється мережа міжнародних концернів;

картелі – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовлюваної продукції;

синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Подібним чином може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;

трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарських комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності;

холдінги – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів; державницьке інтегроване товариство, що саме безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або другого добровільного об’єднання. Завдяки цьому воно здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднанні у холдінгу суб’єкти мають юридичну і господарську самостійність. Проте вирішення основних питань їх діяльності належить холдінговій фірмі;

фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до них, координують усі сфери їх діяльності.

В сучасних умовах ринкового господарювання основними широко впроваджуваними формами добровільних об’єднань підприємств (фірми, організації) дедалі більше стають концернами, корпорації та фінансові групи.

Висновки

Підприємство базується на типах власності, основними яких є приватна, колективна, державна та наддержавна (інтегрована). За приватної власності привласнення засобів і результатів виробництва й управління власністю здійснюється окремим індивідуумом; за колективної власності – колективом (групою) ; за державної власності – вищими чиновниками державного апарату і вищими менеджерами державним підприємств; за наддержавної власності – кількома державами. Кожний із цих типів власності існує у вигляді окремих форм власності та окремих видів підприємств.

Підприємство є основною ланкою народного господарства, самостійним господарюючим суб’єктом, який забезпечує виробництво товарів і послуг, здійснює науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою привласнення прибутку. Основними видами підприємств є державні, приватнокапіталістичні, приватнотрудові, колективні трудові, колективні капіталістичні, сімейні змішані. Малі підприємства кількісно переважають у розвинутих країнах світу, оскільки мають низку переваг тих країн світу, порівняно з крупними; відносно невеликий капітал для їх створення, гнучкість і мобільність в управлінні, швидке реагування на нові потреби й адаптування до кон’юнктури, підтримка конкуренції, розвиток підприємницьких здібностей частини працездатного населення та ін. Водночас вони мають багато негативних сторін. Основними організаційно-правовими формами підприємств є відкриті акціонерні товариства, наймогутніші з яких монополії та товариства з обмеженою відповідальністю. Крім них існують договірні товариства, індивідуальні фірми та інші.

Акціонерна компанія – основна форма організації великих, середніх і частини малих підприємств, власність яких формується шляхом злиття капіталів засновником компанії, а також випуску цінних паперів та їх продажу. Комплексно сутність акціонерних компаній розкривається у суперечливому поєднанні позитивних та негативних сторін.

Підприємства повинні діяти на принципах господарського розрахунку, основними з яких є: а) отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товарів і послуг та підвищення ефективності виробництва; б) економічна відповідальність за невміле господарювання, неефективне використання ресурсів.

Основними функціями підприємств, що випливають із структури економічних відносин та різних аспектів власності є: а) техніко-економічна; б) організаційно-економічна; в) функція реалізації відносин економічної власності; г) правова; д) соціальна; е) психологічна; є) національна.

Підприємство – організаційно-господарське новаторство на основі використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту, прибутків і самореалізації власної мети. Комплексно ця сутність розкривається у таких функціях: а) новаторська; б) організаційна; в) господарська; г) соціальна; д) особиста.

Узгоджуючись з інтересами суспільства на певному етапі та за певних умов, інтереси підприємців вступають у конфлікт з ними при виготовленні неякісних товарів, завищенні цін, ухилянні від сплати податків, створенні фіктивних фінансових трастів, нелегальному вивозі капіталу за кордон, виготовленні та продажу товарів, які загрожують здоров’ю і життю населення.

 

 

І. М. Бойчук, П. С. Харів, М. І. Хопчан “Економіка підприємств”. – Львів, 1999 р.

П. Г. Вашків, П. І. Пастер, В. П. Сторожук, Е. І. Ткач “Статичтика підприємництва”. – Київ, 1999 р.

Зіновій Ватаманюк, Степан Палагшин “Економіка”. – Київ: “Либідь”, 1999 р.

В. М. Ковальчук “Загальна теорія економіки”. – Тернопіль, 1998 р.

В. П. Трудинов, В. Д. Грибов “Экономика предприятия”.

С. В. Мочерний “Основи економічних знань”.

Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери.

Г. П. Овчинков “Международная экономика”.

С. Ф. Покропивний. Том 1, Видавництво: “Хвиля-Прес”. – Київ, 1995 р.

А. Г. Паршнева, З. П. Рум’янцева, М. А. Саломотина “Управление организацией”, ИНФРА. – М., 1999 р.

Е. Ф. Прокушев “Внешнеэкономическая деятельность”. – Москва, 1999 р.

В. Е. Рыбалкина “Международные экономические отношения”. – Москва, 1999 р.

Олена Фрейкман “Економіка та бізнес”.