Підстави визнання шлюбу недійсним судом

За рішенням суду шлюб може бути визнаний недійсним у ряді випадків.

1. Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без отримання у встановленому порядку дозволу суду на такий шлюб.

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми, оскільки відносини між усиновлювачем і усиновленою дитиною прирівнюються до відносин батьків і дітей за походженням.

Водночас між усиновлювачем і усиновленою дитиною не завжди можуть складатися стосунки, подібні до стосунків між батьками і дітьми, особливо у тих випадках, коли усиновлена дитина від самого початку знала, що усиновлювачі не є її батьками. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладання шлюбу.

Якщо ж ці особи своєчасно не потурбувалися про отримання такого дозволу, то суду надано право визнати такий шлюб недійсним. Б) Між двоюрідним братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею.

У більшості цивілізованих країн шлюби між родичами, які перебувають у третьому ступені родинності, заборонені (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Швейцарія). Орієнтація на сучасну модель європейського законодавства обумовлює і наявність більш жорстких вимог щодо можливостей укладання шлюбу родичами.

Однак у вітчизняному законодавстві такі положення ще належним чином не апробовані, тому суд з врахуванням конкретних обставин (тривалості спільного проживання, характеру взаємин) може визнати такий шлюб дійсним.

2. З особою, яка приховала свою тяжку хворобу.

Серед підстав визнання шлюбу недійсним законодавець називає і приховування тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя чи їхніх нащадків.

Якщо ж особа не приховувала наявність тяжкої хвороби, то відповідно відсутні й підстави визнання шлюбу недійсним.

Проблема полягає в тому, що поняття «тяжка хвороба» є оціночним. У кожному конкретному випадку з врахуванням віку того з подружжя, який є хворим, його соціального стану, професії суд може визнати ту чи іншу хворобу «тяжкою», оскільки особа віком 50-60 років не може мати стан здоров'я 20-річної. Однак поняття «тяжка хвороба» має поширюватися на осіб, яким у передбаченому порядку встановлена група інвалідності, а також осіб, хвороби яких значаться в Переліку хронічних захворювань, при яких особи, які страждають ними, не можуть проживати в комунальній квартирі чи в одній кімнаті з іншими членами своєї сім'ї, затвердженому наказом Міністра охорони здоров'я УРСР від 8 лютого 1986 р. № 52. До таких хвороб належать: хронічний бронхіт, емфізема легень, ускладнена гіпертонічна хвороба, тяжкі форми неврозів, при яких хворі підлягають періодичному лікуванню в психіатричних стаціонарах, та ін.

Критеріями оцінки поняття «тяжка хвороба» можуть бути і ті підстави, які використовують страхові компанії при добровільному страхуванні життя. В Правилах добровільного страхування зазначається, з якими саме особами не укладаються договори страхування життя, оскільки вони мають захворювання, зазначені в Правилах.

Доцільнішою є вимога, яка серед підстав визнання шлюбу недійсним конкретно називає приховання яких саме хвороб подружжям може стати підставою визнання шлюбу недійсним – венеричних і СНІДу.

3. З особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Ця обставина може бути підставою для визнання шлюбу недійсним, якщо особі, що не досягла шлюбного віку, рішенням суду не було надано право на шлюб.

Це порушення може бути допущено як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб (підроблені паспорт, рішення суду про дозвіл на шлюб). Визнання шлюбу недійсним у такому разі вимагають інтереси неповнолітньої особи, яка уклала шлюб. Водночас суду надано право, виходячи з інтересів того з подружжя, який не досяг повноліття, відмови в позові про визнання шлюбу недійсним (наприклад, коли жінка вагітна чи народила дитину).

Ніякі інші обставини, що прямо не передбачені ст. ст. 22, 24-26 СК України, не є підставами визнання шлюбу недійсним. Помилкове уявлення про соціальний статус одного з майбутнього подружжя, його моральні якості, майновий стан, відсутність інформації про негідну поведінку до шлюбу (наприклад, героїня оповідання М. Зошенка «Весілля» приховала від нареченого наявність у неї двох позашлюбних дітей; у відомому кінофільмі наречений, працюючи звичайним бухгалтером, видавав себе за видатного продюсера, а наречена – за відому кінозірку) правового значення для визнання шлюбу недійсним не мають.

У таких випадках обставини, які один з подружжя приховав від іншого, можуть бути підставою для розірвання шлюбу.

Не може бути підставою для визнання шлюбу недійсним недотримання нормативних вимог щодо процедур подачі заяви про реєстрацію шлюбу і реєстрації шлюбу, передбачених ст. ст. 28, 32 СК (наприклад, подача заяви про реєстрацію шлюбу не особисто чоловіком чи жінкою, реєстрація шлюбу до спливу 1 місяця від дня подання заяви тощо).

За певних обставин необхідність визнання шлюбу недійсним може виникнути вже після розірвання такого шлюбу або після смерті дружини чи чоловіка. Найчастіше необхідність визнання шлюбу недійсним обумовлена смертю одного з подружжя і поділом спадщини, яка після такої особи відкрилася.

Якщо шлюб було розірвано в судовому порядку, то умовою розгляду справи про визнання шлюбу недійсним є скасування рішення суду про розірвання шлюбу.

Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, визначене в ст. 42 СК і залежить у кожному конкретному випадку від підстав визнання шлюбу недійсним.

Надаючи конкретній особі право звернутися з позовом про визнання шлюбу недійсним, законодавець виходить із необхідності поновити порушені права такої особи, піклується, перш за все, про її інтереси.

З іншого боку, право такої ініціативи може випливати також із функцій державних та інших органів (прокурор, орган опіки та піклування).

Так, відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист таких, що охороняються законом, прав та інтересів громадян, в тому числі подружжя, якщо права порушені укладанням шлюбу.

У кожному конкретному випадку залежно від підстав визнання шлюбу недійсним, право звернутися з таким позовом надано певним особам.

У будь-якому разі з таким позовом не може звернутися негідний з подружжя, тобто той, який на момент укладання шлюбу знав про обставини, які перешкоджають його укладанню, або уклав шлюб, не маючи на меті настання передбачених законом правових наслідків.

Розглядаючи справу про визнання шлюбу недійсним, суд має своєчасно повідомити позивача і відповідача про час та місце судового розгляду. Суд також має вжити всіх необхідних заходів для встановлення місцезнаходження відповідача. З метою захисту прав неповнолітніх, недієздатних при розгляді справи про визнання шлюбу недійсним з такою категорію осіб до справи має залучатися представник органів опіки та піклування.

Участь органів опіки та піклування є обов'язковою незалежно від того, хто звернувся з позовом про визнання шлюбу недійсним. Беручи участь у розгляді справи, орган опіки та піклування готує висновок щодо того, чи буде відповідати інтересам неповнолітнього чи недієздатного задоволення позову про визнання шлюбу недійсним.

Визнання шлюбу недійсним є підставою для анулювання актового запису щодо укладання шлюбу і виданого Свідоцтва про шлюб. На підставі рішення суду про визнання шлюбу недійсним орган РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі. Водночас актовий запис, як і Свідоцтво про шлюб, у разі визнання шлюбу недійсним втрачають своє юридичне значення автоматично з моменту, коли рішення суду набрало законної сили.

Як видно зі змісту ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних правовідносин, позовна давність не застосовується, окрім випадків, прямо передбачених законодавством (виняток становлять, наприклад, спори щодо визнання батьківства, визнання материнства, оспорювання батьківства чоловіка). Таким чином, на позови про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється.

 

 

Сімейний кодекс України від 10. 01. 2002 № 2947-III (зі змінами і доповненнями від 10. 04. 2008 р.) // ВВР. – 2008. – № 24.

 

 

Галюк В. В. Курс цивільного і сімейного права України (у питаннях і відповідях) : Навчальний посібник / В. В. Галюк, О. Х. Юлдашев. – К. : Міжнар. акад. упр. персоналом, 2005. – 610 с.

Котюк І. Сімейне право України // Котюк І. Основи правознавства. – К., 2002. – 580 с.

Правознавство: підручник / за ред. В. В. Копєйчикова А. М. Колодія. – К: Юрінком Інтер, 2004. – 752 с.

Савчук П. Шлюбно-сімейне законодавство. – К. : Генеза, 2000. – 338 с.