Початок та перебіг турецько-австрійських збройних протистоянь, їх вплив на долю слов’янських народів

 

1. Передумови початку турецько-австрійського протистояння

2. Початок та перебіг турецько-австрійських збройних протистоянь, їх вплив на долю слов’янських народів

3. Геополітичні результати воєн. Карловицький конгрес та інші мирні договори

Список використаної літератури

 

Після Вестфальського миру 1648 р. німецька держава втратила своє європейське значення. Внутрішня війна і збройні наїзди різних сусідів знищили добробут німецької землі, деякі землі повністю опустіли, багато міст лежало в руїнах, окрема села зникли цілком. Число населення зменшилося в деяких частинах країни на третину, в інших – наполовину, а подекуди і ще більше. Наприклад, у Вюртемберзі число людей з 313000 впало до 65000, в Аугсбурзі з 80000 мешканців залишилося 18000, у Баварії лише у 1646 р. було спалено 100 сіл і т. д. Німецька торгівля занепадала ще в XVI столітті, коли головні торгові шляхи пересунулися на Атлантичний океан і почали оминати Середню Європу. Тридцятилітня війна остаточно знищила торгове значення Німеччини. Могутня колись Ганза мала вже тільки трьох членів – Любек, Гамбург і Бремен, і з них лише Гамбург залишився незруйнованим у війні і вів ще ширшу торгівлю. Балтійське море опанували нідерландські, англійські і данські купці. З великих міст у глибині країни активний розвиток рух проявляли лише Лейпціг і Франкфурт. Німецька реміснича промисловість, яка славилася у середньовіччі, занепала майже всюди. Німеччину тепер закидали своїми виробами західні промислові держави – Франція, Нідерланди, Англія, країна перестала брати участь у світовому обміні і повернулася до старосвітських форм господарства.

Вестфальський мир грунтовно змінив державний устрій Німеччини. Князі здобули право входити в союзи з іншими державами, – отже, єдність держави перестала існувати. Цісарська влада знаходила опору лише у найменших і найслабших територіях, у духовних князівствах, містах і лицарстві. Окремі права, або резервати, цісаря обмежувалися настільки, що князь володів кількома місцями у державному трибунал і міг надавати деякі привілеї, наділяти почесними титулами тощо. У всіх важливих питаннях, таких як закордонна політика, військо і податки, рішення приймав державний сейм.

Німецький сейм складався з трьох колегій: курфюрстів (електорів), князів та міст. Після Вестфальського миру число курфюрств було збільшено до восьми: п'ять були католицькими (Майнц, Трір, Кельн, Чехія, Баварія) і три протестантськими (Саксонія, Бранденбург, Палатинат). Княжа колегія мала близько 100 голосів, у міській колегії було 11 представників. Кожна колегія приймала рішення більшістю голосів у своєму колі, але для вирішення справи потрібна була згода всіх трьох колегій. Для підготовки найважливіших справ було створено державні депутації з представників колегій. При вирішенні релігійних питань стани ділилися на католицький корпус, під проводом майнського архієпископа, і протестантський – під проводом саксонського електора. Оскільки поодинокі посли були зв'язані інструкціями своїх виборців, переговори йшли дуже довго і мляво. Головний порядок нарад визначав цісар у своїй «пропозиції».

Про занепад Німеччини свідчив також стан її фінансів і війська. Коли Іспанія, Франція, Нідерланди й Англія безупинно збільшували свої державні доходи і утримували все більші армії, члени німецького союзу старалися давати на спільні потреби якнайменше, і то лише за крайньої необхідності. Німецьке державне військо складалося зі старого ополчення, яке збиралося на основі окремої «Метрики», встановленої у 1521 р. Звичайне ополчення, або «сімплюм», мало всього 4000 кінноти і 20000 піхоти. За потреби можна було зібрати ще другий і третій «сімплюми». Кошти на утримання війська, так званий «римський місяць», визначав сейм.

Цісар Фердінанд III (1637-1657) намагався провести окремі реформи в державній організації. Він домагався, щоб ухвали більшості сейму в податкових справах зобов'язували також ті стани, які проти них голосували. Але цієї самозрозумілої постанови сейм не прийняв. Наскільки занепав державний процес у Німеччині показує те, що у 1658 р. надрейнські князі утворили так званий рейнський союз і ввійшли в союз із Францією – ніби тому, щоб підтримати мир, а в дійсності – щоб не допустити зростання сили Габсбургів. Зважаючи на це, цісарі мусили все більше втрачати свій вплив у Німеччині і свою державну силу грунтували на власних дідичних країнах.

 

 

З 20-х років 16 століття підсилилася боротьба між австрійськими Габсбургами й Османською імперією за гегемонію в Південно-Східній і Центральній Європі. У результаті турецьких навал на Угорщину турецькі війська взяли Белград (1521 р.). Услід потім вони розгромили угорсько-чеські війська в Мохачській битві, а у вересні – жовтні 1529 року безуспішно осаджували Відень.

Після невдалих австро-турецьких переговорів про мир (1530 рік) розпочалася Австро-турецька війна 1532-33 років. У ході її війська імператора Карла V призупинили наступ турецьких військ і за мирним договором (23 липня 1533 р., Стамбул) землі на заході і північно-заході Угорського королівства відійшли до Австрії, яка зобов'язалася за це платити щорічну данину султану. Під час даної війни 1540-47 років турецькі війська взяли Буду (1541 р.) і Естергом (1543 р.).

За Адріанопольским договіром 1547 року західна частина Угорського королівства залишалася під владою Габсбургів, центральна – під керуванням намісників султана, при цьому правителі східної частини вважалися турецькими васалами.

Війни 1551-62 і 1566-68