Поглинення українських земель Литвою. Економічний розвиток Наддніпрянської України в 1860-90х рр.

 

1.Поглинення українських земель Литвою. 

2.Економічний розвиток Наддніпрянської України в 1860-90х рр.

 

 

Литовці – це низка племен індоєвропейської групи, споріднені слов’янам. Традиційним місцем їх помешкання була Прибалтика. Внаслідок несприятливого географічного середовища процес соціально-економічного розвитку литовських племен був уповільненим. Головними заняттями їх були примітивне землеробство, рибальство, полювання та збиральництво. Хоча литовські племена виникли одночасно зі слов’янськими, на початок ХІІІ ст. у них тільки починається процес створення держави. Існувало 7 великих племінних союзів:

•Пруси, що жили понад річками Вісла та Німан на південному узбережжі Балтики;

•Жмудини – правий берег нижньої течії Німану;

•Литвини – басейн р. Вилія;

•Жемгола (жемайти) – лівий берег р. Західна Двіна;

•Летгола (латиші) – правий берег р. Німан;

•Корсь (курони) – Куронський півострів (відділяє Балтійське море від Ризької затоки);

•Ятвяги – між р. Західний Буг та Німан.

Процес об’єднання племен пришвидшився внаслідок наступу Лівонського та Тевтонського хрестоносних лицарських орденів на територію литовських та естонських племен. Загарбання литовських земель благословив римський папа, розцінюючи його як хрестовий похід з метою окатоличення литовців та угро-фінів. Одночасно лицарі прагнули захопити литовські землі, а литовців перетворити на залежних селян. Протягом І половини ХІІІ ст. Тевтонський орден підкорив племена прусів, а Лівонський – захопив землі летголи і фінського племені естів.

У відповідь литовські князі починають об’єднувати сили для боротьби з хрестоносцями. Першим відомим великим князем Литви є Мендовг (Міндовг, Міндаугас), який правив до 1263 р. і спромігся об’єднати литовські племена у єдину державу. Одночасно він приєднав до Литви Західну Русь. Полоцький престол зайняв його племінник Товтивілл. Держава була об’єднана насильницьким шляхом, тому після смерті Мендовга у Литві починається виснажлива боротьба за владу, яка закінчується аж у 1316 р., коли великим литовським князем став Гедимін (1316-1341). Гедимін звернув свою увагу на підпорядкування руських земель. Найчастіше від діяв шляхом дипломатичних угод та династійних браків. Видаючи дочку заміж за руського князя або одружуючи сина з руською княжною, Гедимін отримував право втручання у справи князівства, підпорядковуючи його Литовській державі. Син Гедиміна Ольгерд (1342-1377) почав поширювати владу Литовського князівства на руські території. Він полишив оборону від хрестоносців братові Кейстуту, а сам розпочав приєднувати дрібні чернігівські та сіверські князівства, вступив у боротьбу з Москвою за вплив у Новгороді Великому. У 1360х рр. Ольгерд посадив свого воєводу у Києві. Номінально ця територія підпорядковувалася Золотій Орді. Існували навіть спільні поселення татар та слов’ян. Але у Золотій Орду на той час починається боротьба за владу між військовоначальниками та нащадками Чингізхана. Тому литовці стикалися з опором невеликих татарських загонів. У 1362 р. на Синіх Водах Ольгерд розбив такий відділ татарського війська і до 1370 р. його брат Коріят став володарем Поділля. У виснажливій війні з Польщею литовці втримали Волинь, князем якої став Любарт Коріятович. Польща втримала за собою Галичину, яка у 1378 р. перетворилася на польську провінцію.

Після смерті польсько-угорського короля Людовіка Угорського королівною Польщі стала його дочка Ядвіга. Польське панство отримало можливість обрати їй чоловіка, виходячи зі своїх власних інтересів. На руку королівни претендували польський князь Земовіт Мазовецький, Вільгельм Австрійський та великий князь литовський Ягайло Ольгердович. Ягайло походив від другої дружини Ольгерда тверської княжни Уляни і став великим князем за бажанням батька. Це викликало невдоволення старших Гедиміновичів лідером яких був син Кейстута Вітовт. У 1385 р. поляки прийняли пропозицію Ягайла Литовського і обрали його нареченим для Ядвіги. У відповідь він обіцяв охрестити литовців за католицьким обрядом і приєднати Литву до Польщі. У 1385 р. у литовському м. Крево була підписана відповідна угода.

Литовсько-русинська опозиція отримала привід для виступу проти Ягайла. Вітовт уклав угоду з Тевтонським орденом. Спираючись на таку загрозу, він примусив Ягайла визнати себе Великим Литовським князем. Таким чином Кревська унія лишилася персональною. Ягайло не зміг об’єднати дві держави. Вітовт зосередився на підпорядкуванні Литві Руських земель. При цьому він не воював з татарами, а використовував політичну боротьбу всередині Орди. У 1399 р. Вітовт підтримав хана Тохтамиша у боротьбі проти хана Едигея, але у цьому ж році Едигей розбив війська Тохтамиша і Вітовта на р. Ворскла. У результаті Литовська держава втратила чорноморське узбережжя. Але Вітовт зміг нейтралізувати Едигея, провокуючи нові замішання у самій Орді.

Проте на р. Ворскла було побито кращу частину Вітовтового війська. Користуючись моментом Ягайло примусив Вітовта розірвати союз з Тевтонським орденом. Крім того Вітовт мусив погодитися, що після його смерті Великим Литовським князем буде обрано Ягайла або нащадків Ягайла. Одночасно Ягайло обіцяв, що Вітовт буде наслідувати його на польському троні. У 1410 р. литовсько-руські та польські війська спільно розбили військо Тевтонського ордена під Грюнвальдом. Вирішальну роль у битві зіграли смоленські полки, що затримали хрестоносців у критичний момент бою, чим допомогли полякам та литовцям відновити лад і контратакувати ворога. Проте Вітовт не дозволив знищити Тевтонське хрестоносне братство і використовував його як противагу зазіханням поляків на руські землі.

Для задоволення власної шляхти Вітовт у 1413 р. надав їй так звані Городельські привілеї, які зрівнювали у правах