Походження людини

Зміст

 

1. Виникнення людини

2. Теорія Еволюції

3. Періоди взаємодії людини і природного середовища

Використана література

 

1. Виникнення людини

 

Питання про те, чи існує світ, що нас оточує, а в тому числі і людина, сама по собі, чи є продуктом діяльності розуму (що належить якійсь вищій істоті або ж кожному окремому індивіду) складає сутність основного філософського питання, що класично формулюється у вигляді дилеми про первісну матерію або розуму. В залежності від відповіді на задане питання філософи розподіляються на матеріалістів (признають об’єктивне існування оточуючого нас світу, що виник в результаті саморозвитку матерії), об’єктивних ідеалістів (признають об’єктивне існування оточуючого нас світу, що виник в результаті діяльності вищого розуму) та суб’єктивних ідеалістів (вважають, що оточуючий нас світ не існує реально, а є плід уяви окремого індивіда). Здається, неможливо дати експериментально обгрунтованої відповіді на основне питання філософії, але більшість вчених є прихильниками матеріалістичних концепцій.

Через те, що матеріалістична концепція нам більш-менш відома, необхідно зпочатку розглянути питання виникнення і розвитку людини з точки зору релігії.

Кожна релігія дивиться на це питання по різному, але більшість з них, в тому числі і православна, християнська, вважає, що людина є творінням божим.

Ось наприклад в Месопотамії вірили, що існує багато різних богів, але людину створила богиня-матір (Аруру, Мамі, Нунтуд, Нинсурсаг) або іноді бог Еа, вона створила людину з глини з домішкою божественної крові, тобто людина мала божественний початок, для того, щоб це творіння задовольняло усі примхи і потреби богів. А вони тим часом жили безтурботним життям. Боги були добрими, справедливими та страшними, людина мала прислуговувати і коритися богам, а вони за це могли виконати деякі бажання людини.

В Древньому Китаї вважали, що бог не створював людей за власною подобою і людина – це власно ніщо.

А ось японці мали дуже цікаву релігію, яка складалася з п’яти концепцій:

- світ зародився сам собою, ніхто його не створював;

- сила життя, початок сексу поклали боги: все що природно, те не огидне;

- єдність природи та історії;

- багато богів.

Бог Сінто створив тільки японців.

В Древньому Єгипті, вважали, що люди утворилися зі сліз бога Сонця – Хепра, чи Ра.

Люди, що жили в давнину у Північній Америці гадали, що люди могли походити від ведмедів, а у Індонезії – що від людиноподібних мавп. Саме там до мавп відносились як до рівних, як до якогось лісного народу.

Поряд різних версій щодо виникнення і розвитку життя на землі існує і така, що життя розвилося у космічному просторі, а вже потім було занесено на Землю.

 

2. Теорія Еволюції

 

Теорія Дарвіна не є досконалою, як і всі інші теоріії виникнення життя і людини на землі. Ця теорія базується в основному на викопних залишках. Але насправді досі ще не було знайдено жодного вагомого викопного залишку, жодної «перехідної ланки» від мавпи до людини. Але впродовж історії прихильники еволюції видавали бажане за дійсне, тобто вигадували неіснуючі «перехідні ланки». Приблизно впродовж 40 років більшість прихильників еволюції визнавали її справжність, але у 1953 році підробка була розкрита. Завдяки сучасним методам дослідження виявили, що людські і мавпячі кістки були складені разом і були віддані під вплив штучного старіння.

В іншому випадку мавпоподібна «ланка» була намальована та подана до друку. Пізніше, однак, знайшлося, що «доведення» складалося лише з одного зуба, що належав вимерлому виду свиней.

Одним із найбільш ранніх ссавців вважається маленька, гризуноподібна істота, що жила біля 70-ти млн. років тому, так званий «крисоподібний примат».

Після періоду близько 40 млн. років родословна продовжується залишками, що були знайдені в Єгипті, египтотеком (жив біля 30млн. років тому).

Потім, після величезної перерви, було представлена інша людиноподібна істота. Вона нібито жила приблизно 14 млн. років тому, і називали іі рамапітеком. Її викопні залишки були знайдені в Індії десь біля півтора століття тому. По цим залишкам було відображено мавпоподібну, двоногу, прямоходібну істоту. Хоча цими викопними залишками були лише залишки верхньої та нижньої щелепи плюс декілька зубів. Але потім було виявлено, що раміпітек дуже схожий на представників сучасних людиноподібних мавп.

Пізніше було знайдено австралопітека, чиї залишки були знайдені в південній Африці. Він мав маленьку черепну коробку та міцні щелепи. Його теж було поставлено як пращура людей. Але в кінці кінців було виявлено, що «череп австралопітека більше схожий на мавпячий, і відрізняється від людського не лише за об’ємом мозку».

Дарвін навів багато фактів походження людини від тварин:

1. Данні порівняльної анатомії і фізіології людини і тварин показали подібність людини до тварин як у загальному плані так і у окремих деталях. При порівнянні скелету і м’язів таких тварин як кінь, собаки і мавпи були знайдені ті самі кістки і м’язи, що відрізнялися від людських лише за розмірами та деякими деталями. Дивовижна подібність і внутрішніх органів-серця, легень, органів травлення, а також ембріонального розвитку. Дуже велика подібність людиноподібних мавп до людини за біохімічними показниками. Так, у шимпанзе, як і у людини є 4 група крові і людську кров відповідної групи можна переливати шимпанзе.

У людини є рудиментарні органи, які не пов’язані з виконанням якихось суттєвих функцій. В той самий час ці органи виконують важливі функції в організмах тварин.

В своєму розвитку ембріон людини проходить ті ж самі етапи, що і ембріон тварини.

Одним з найважливіших факторів розвитку людини є її оточуюче середовище, тобто суспільство. Без суспільства людина не могла б розвитися. Еволюція пояснює багато чого в поведінці людини. Так от здібність до вивчання мов в людині є уродженою. Все, починаючи від можливості осягати світ до здібності вибирати партнера. Схильність до насильства і вбивств теж є природженою, так само як і бажання вести війни (відомо, що мавпи іноді утворюють угруповування проти своїх сусідів). Схильність до насильства з одного боку пояснюється бажанням мати партнера. І менш привабливі і сильні особи проявляють свою силу у насильстві над особами жіночої статі.

Суттєвою морфофізіологічною відміною людини від мавпи є об’єм головного мозку. У людини він в середньому становить 1400-1600 см3, а у мавпи близько 600 см3.

Поверхня півкуль переднього мозку у людини – 1250 см, а у людиноподібних мавп – менше в 3, 5-4 рази. Найважливішою якісною особливістю людини як біологічного виду є її здатність до праці.

Але постає питання, чому саме людина, а не якась інша істота досягла вершини еволюції? Чому саме людський мозок, а не чиїсь інший розвивався?

Видатний біолог і письменник – фантаст І. Єфремов каже, що для того щоб розвивався мозок потрібно:

1.Могутні органи почуттів – перш за все зір, зір двоокий, стереоскопічний, такий, що може охопити простір, точно фіксувати предмети, що в ньому знаходяться, дати точну уяву про їх форму і місце розташування.

2.Голова має міститися на передньому кінці тіла, що першим стикається з оточенням і несе на собі органи почуттів.

3.Органи почуттів мають знаходитись максимально близько до мозку для економії в передачі подразнення.

4.Мисляча істота має добре рухатись, мати складні кінцівки, здатні виконувати роботу.

5.Розміри не можуть бути дуже маленькими, бо нема місця для розвитку могутнього мозку, нема достатнього запасу енергії, не можуть бути дуже великими, бо порушаться оптимальні умови розмірності і стійкості організму, необхідні для втримання ваги мозку.

6.Мозок може розвиватися тоді, коли голова не є знаряддям, не обтягнута рогами, тощо.

7.Кінцівки мають мати таку будову, щоб забезпечувати свободу рухів, здатність тримати, користування та виготовлення знарядь. Отже функції кінцівок мають бути розділеними – одні для переміщення, інші для хапання.

 

3. Періоди взаємодії людини і природного середовища

 

Перший, давній період включає палеоліт, мезоліт і неоліт.

У палеоліті (від майже 2млн. років до 30-33 тисяч років тому) жили збирачі та перші мисливці – петикантропи, синантропи, кроманйольці.

У мезоліті – (від 30-10 тисяч років тому) до збирання і полювання людей додається рибальство, з’являються більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева.

У неоліті – (8-4 тисячі років тому) з’являється землеробство, свердлування, шліфування, перші будинки, святилища.

І період характеризується: накопиченням знань про природу, пристосуванням людини до природи та дуже незначним впливом на неї. Основне джерело енергії – це мускульна сила людини, повна залежність від природи.

Другий період – рабовласницький лад і феодалізм. Активно розвивається: землеробство, скотарство, виникають ремесла, розвивається будівництво сіл, міст, фортець.

Людство завдає природі помітної шкоди, особливо після появи і розвитку хімії, одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу.

Чисельність населення у XV-XVII столітті нараховує 500млн.

І-ІІ періоди: основний фактор впливу людини на природу – вогонь. Використання штучних пожеж для полювання на диких звірів, розширення пасовиськ.

Третій період (XVIII cт. – nepшa половина XXст.) – час бурхливого розвитку фізики, техніки, винайдення парового двигуна, електричного мотору, атомної енергії, стрімкого зросту населення (понад 3, 5 млрд.)

Це період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи і людського суспільства, страшних за екологічними наслідками воєн, хижацької експлуатації всіх природних ресурсів.

Принцип розвитку – боротьба з природою, її підкорення, впевненість, що природні ресурси невичерпні.

Четвертий (останні 40-50 років) розвиток глобальної екологічної кризи і посилення парникового ефекту, поява озонової дири та кислотних дощів, суперіндустріалізація, супермілітаризація, суперхімізація, суперспоживання, суперзабруднення усіх геосфер.

Чисельність людства на 1992 рік – більше 5, 4 млрд.

Виникнення і поширення в усіх цивілізованих країнах світу громад руху за охорону природи.

 

Використана література:

 

1. Вервес Ю. Г., Кучеренко М. Є., Балан П. Г. “Загальна біологія” – К. : Генеза, 1998.

2. Слюсарев А. О. “Біологія” – К. : Вища школа, 1999.

3. Короткий курс біології. – К. : Вища школа, 1999.