Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Походження мови

Предмет: 
Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Походження мови – це передумови і початки розвитку мовної діяльності суспільства. Як одна з основних ознак суспільства мова почала формуватися на етапі появи первісної людини. За однією з гіпотез, це було тривале поступове перетворення біологічно зумовлених неусвідомлюваних інстинктивних вигуків в осмислені звукові засоби комунікації давніх людей. Припадало воно в основному на 2-у половину неандертальської фази розвитку людини (мустьєрська епоха в кінці раннього палеоліту, бл. 200-50 тисячоліть тому).
Становлення мови в первісному суспільстві було закономірно підготовлене важливими об’єктивними передумовами соціального і біологічного характеру. Вирішальною соціальною передумовою був поступовий перехід до справжньої трудової діяльності, пов’язаної з виготовленням знарядь праці. Суспільний характер праці, необхідність координації дій учасників трудового процесу викликали потребу в свідомому застосуванні певних звукових сигналів. Іншою об’єктивною передумовою формування мови була здатність предка людини відтворювати ряд спадково закріплених вигуків, які інстинктивно пов’язувалися з певними типовими для стада істотними життєвими ситуаціями – небезпекою, появою здобичі, зміною напряму руху тощо. Поступово такі вигуки почали свідомо застосовуватися первісними людьми у зв’язку з відповідними діями, спочатку в самій трудовій ситуації, а згодом і поза нею як її позначення. Припускають, що до початку розвитку звукової мови на основі інстинктивних вигуків, а частково й пізніше, предки первісних людей протягом тривалого часу (можливо, 2-3 млн. років) спілкувалися за допомогою жестів.
Потім урізноманітнення видів праці і пов’язаних з ними трудових ситуацій привело до свідомого варіювання вигуків і розширення їхньої кількості. Артикуляційно нерозчленовані спочатку вигуки дедалі більше ставали членоподільними. Звукові комплекси, які набували характеру мовних знаків – слів, спочатку мали недиференц. семантику й означали як певний процес дії, так і його об’єкт, знаряддя чи результат.
З наступним виділенням у свідомості уявлень і примітивних понять про предмети як об’єкти, що мають істотне значення для життя людини, почали створюватися форм. варіанти назв для предметів, відмінні від позначень дій. Це зумовлювало розширення лекс. складу мови і вдосконалення її фонетичної структури. Оскільки ці процеси, що відбувалися в умовах роздільного існування первісних людських колективів на віддалених одна від одної територіях, уже втратили безпосередній зв’язок з первісними природними вигуками, спільними для всього виду предка людини (і для раннього неандертальця), у різних первісних людських колективах почалося формування на єдиній початковій основі багатьох місцевих різновидів мов.
Проблема походження звукової мови є складовою частиною більш загальної проблеми – проблеми походження людини і водночас мислення. Це означає, що, спираючись на дані ряду наук, що вивчають людину і людське суспільство, процес зародження людської мови слід віднести до часу формування людини, який тривав мільйони років.
Предком людини був високорозвинений вид людиноподібних мавп, які стоять до людини ближче, ніж горила чи шимпанзе, що живуть і -зараз в нетрях тропічної Африки. Закам'янілі залишки викопних людиноподібних мавп були знайдені на початку XX ст. в Південній Африці. Цим найближчим до людини мавпам було дано наукову назву австралопітеків, що означає «південні мавпи». Дослідження показали, що австралопітеки, які мешкали, на думку вчених XX ст.. півтора – два з половиною мільйони років тому в жаркому поясі Африки, були невеликі на зріст і не сильні, не жили на деревах, а пересувалися по землі на задніх кінцівках.
На початку XXI ст. ці свідчення доповнили археологи зі США та Ефіопії, які знайшли найстарійший у світі скелет предка людини – його приблизний вік 3, 8-4 млн. років. Розкопки велися в ефіопський області Афар, за 60 км. від Хадара, на ділянці, де раніше вже траплялися археологічні знахідки.
Засвоєння людиноподібною мавпою прямої ходи, вивільнення передніх кінцівок від необхідності пересуватися було першою передумовою олюднення мавпи. Поступово пряма хода в наших предків (пітекантропів, синантропів і їм подібних мавп-людей) стала правилом, а згодом і необхідністю. Вивільнені від ходіння передні кінцівки можна було використати для самозахисту, збирання їжі, ними можна було зробити примітивні знаряддя. Здатність до виготовлення знаряддя праці є однією з найважливіших специфічних особливостей трудової діяльності, яка намічалася в процесі переходу мавпи в людину. Природно, що для перетворення нерозвиненої кінцівки мавпи на вмілу руку людини потрібні були сотні тисяч років, які в історії Землі мають не більше значення, ніж секунда в житті людини. Протягом цих сотень тисяч років рука удосконалювала продукти праці, що засвідчують учені в різних кутках розселення давніх наших предків.
За свідченням учених, «пра-люди» (прямо ходячі люди) вийшли з Африки і розселилися по Близькому Сході, Європі. Південній Азії. Новітні дослідження, засновані на аналізі ДНК різних народів і рас, засвідчують, що процес розселення повторювався двічі – близько 500. 000 р. і близько 100. 000 р. Після цього сталося переселення з Південної Азії на Близький Схід, в Європу і Африку близько 50. 000 р.
Першу хвилю переселення з Африки здійснили «пра-люди». що виготовляли камінні й інші знаряддя, користувалися вогнем. Переселенці 100. 000 p. давності – це, можливо, неандертальці, що населяли Європу і Азію від 100. 000 до 40. 000 р. і виготовляли спеціальні знаряддя не тільки з каменя, але й з кісток і дерева. Наступну хвилю переселенців, на думку вчених, становили кроманьйонці, зовні схожі на сучасну людину, що виготовляли більш досконалі знаряддя з кісток і каменя, будували житло з ракушняка.
Природно, що процес еволюції удосконалення знарядь охоти і праці пов'язаний з боротьбою за виживання. У протистоянні силам природи з допомогою виготовлених знарядь праці й охоти згуртовувався первісний колектив, частішали випадки взаємної підтримки і стала ясніше усвідомлюватися корисність спільних дій для кожного окремого члена племені. Так праця зумовила розвиток спільної діяльності: з'явилася потреба щось сказати одне одному. На цій стадії розвитку людини стався великий стрибок у розвитку мозку: дослідженням викопних черепів доведено, що у неандертальців мозок був удвічі більший, ніж у пітекантропів (і в три рази більший, ніж у горили), що й дало роду Homo можливість еволюційного домінування 1, 5-2 мільйони років тому. До того ж, як свідчить вивчення знарядь цієї епохи, неандерталець працював правою рукою, що дозволяє припустити появу ознак асиметрії лівої й правої частин мозку. Це дає змогу погодитися з думкою про те, що в неандертальців уже була мова. На зміну неандертальців в епоху пізнього палеоліту (приблизно 40 тисяч років тому) приходить неоантроп. тобто 'нова людина, або Homo sapiens (людина розумна). Вона вже вміє виготовляти складене знаряддя (наприклад, сокиру й рукоять), чого не було в неандертальців, володіє багатокольоровим наскельним живописом. Важливо також те, що будова і розміри черепа в нього принципово не відрізняються від сучасної людини. У цю епоху завершується становлення звукової мови як повноцінного засобу спілкування, засобу формування понять.
Потреба в спілкуванні створила свій орган: нерозвинені гортань і глотка мавпи перетворилися поволі в розвинений орган мовного апарата: органи рота поступово навчилися вимовляти один членороздільний звук за одним. Отже, та праця, що створила саму людину, створила і людську мову, яка матеріалізувала мислення. Минули сотні тисяч років, поки виникли мовні нейронні центри, не залежні від примітивних емоцій, ті нейронні центри в корі мозку, що до сьогодні зберегли нейронну структуру і керують нашим мовленням. Далі ж у процесі паралельного розвитку мови і мислення диференціювалися і концепції мислення (тобто розуміння певних явищ або процесів) і форми мови.
Такими були природні умови, які забезпечили виникнення людини і людського суспільства, однією з невід'ємних ознак якого на всіх етапах його існування була і є мова – форма мислення. Звідси й розуміння мови як суспільного явища, яке виникло в суспільстві, існує в суспільстві для задоволення його потреб і розвивається в суспільстві разом з прогресивними змінами в житті суспільства.
Проблема походження мови виникла задовго до сформування мовознавства як науки. Серед багатьох попередніх спроб її розв’язання виділяються теорія божественного походження мови (ведійські, біблійні та інші релігійні міфи), теорія свідомого витворення мови людьми (давньогрецькі філософи, теорія «суспільного договору» в XVII-XVIII ст.), звуконаслідувальна теорія (стоїки, Г. В. Лейбніц, Ш. де Бросс), трудова теорія (Л. Гейгер, Л. Нуаре). Пізніше походження мови почали пов’язувати з розробленням загальної проблеми антропогенезу з позиції діалектичного матеріалізму. В українському мовознавстві проблему походження мови висвітлювали Л. Булаховський, М. Я. Калинович та ін.
 
Список використаних джерел:
 
Білецький А. О. Про мову і мовознавство. – К.. 1997.
Бунак В. В. Речь и интеллект, стадии их развития в антропогенезе. В кн. : Ископаемые гоминиды и происхождение человека. – М., 1986.
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.
Леонтьев А. А. Возникновение и первонач. развитие языка. – М., 1963.
Леонтьев А. А. Проблема глоттогенеза в совр. науке. – М., 1972.
Спиркин А. Г. Происхождение сознаиия. – М., 1960.
Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.
Якушин Б. В. Гипотезы о происхождении языка. – М., 1984.
Фото Капча