Політологія

 

Втім, ще з давних-давен люди розрізняли “право” (jus) і “закон” (lex). Т.Гоббс вважав, що право – це свобода щось робити або не робити, а закон – це припис, наказ робити, або, навпаки, не робити щось. З розвитком громадянського суспільства формується нове розуміння права як системи гарантій свободи особистості. Право відокремлюється від закону і сприймається як “законодавче самообмеження держави” (В.Гумбольт). Інакше кажучи, на перший план висувається природне право, з яким повинно звірятись позитивне. Звідси можливість правових і неправових законів. Утверджується принцип “все, що не заборонено – дозволено”, і тому не може піддаватись адміністративно-поліцейському переслідуванню. Формою нового співвідношення між політикою і правом стають принципово нові законодавчі акти – конституції, які визначають засади конституційного режиму держав.

 

7.2. Конституція і конституційний режим

 

Форма правління і форма державного устрою, порядок організації і компетенції органів влади і управління в центрі та на місцях, організацію і основні принципи правосуддя, виборчої системи, правовий стан особистості – все це визначається основним законом держави – конституцією (лат. constіtutіo – устрій, положення).

Форма правління і форма державного устрою, порядок організації і компетенції органів влади і управління в центрі та на місцях, організацію і основні принципи правосуддя, виборчої системи, правовий стан особистості – все це визначається основним законом держави – конституцією (лат. constіtutіo – устрій, положення). Сучасні конституції фактично є формою договору між державою і суспільством, документом, яким держава забов’язується дотримуватись певних принципів та норм, які відповідають пануючому у суспільстві розумінню природного права. 

Конституція та інші закони держави грунтуються на певних принципах, які складають конституційний режим, тобто основні засади політико-правового устрою держави. Так, Конституція США передбачає три основних принципи – поділу влади, федералізму і судового конституційного нагляду. У Конституції України визначені такі принципи, як верховенство права; народовладдя; розподіл влади; взаємодія деpжавного упpавління і місцевого самовpядування; пріоритетність прав і свобод людини; політична, економічна та ідеологічна багатоманітність суспільного життя тощо. 

Конституції як окремі документи в їх сучасному значенні з’явились наприкінці XVІІІ ст. (США – 1787 р., Франція – 1791 р.). У сучасному світі наявність конституції є практично неодмінною ознакою будь-якої держави, що намагається бути (або справляти враження) демократичною (в таких країнах, як Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль окремого Основного закону немає, але фактично “неписана конституція” включає декілька окремих актів).

Існує кілька шляхів прийняття конституцій – Установчими зборами, парламентом, затвердження референдумом (напр., в Росії у 1993 р.), октроїрування (тобто введення виконавчою владою – монархом або президентом). В деяких країнах основи конституційного режиму досить стабільні, що досягається, зокрема, особливими умовами прийняття змін та поправок до конституції (принцип кваліфікованої більшості; “подвійний вотум”). Так, до Конституції США протягом 200 років висувалось близько 5 тис. поправок, але було прийнято тільки 27. Втім, і часті зміни не обов’язково є загрозою демократії. Конституція Швейцарії (1874) мала понад 90 доповнень і змін, а Франція вже мала 16 різних конституцій. 

В Україні прообразом такого документу стали “Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького” гетьмана Пилипа Орлика, прийняті в 1710 р. Перша Конституція УНР була прийнята Центральною Радою в квітні 1918 р., але не вступила в дію. Декілька конституційних актів приймалось різними урядами УНР (гетьманатом, Директорією), а також ЗУНР. За часів радянської України було 4 Конституції. Остання – 1978 року – з багатьма змінами та доповненнями діяла і в перші роки незалежності. Внаслідок розбіжностей думок та політичних протирічь у Верховній Раді та суспільстві Україна виявилась останньою серед держав колишнього СРСР у прийнятті нової Конституції. Спробою тимчасового вирішення проблеми став Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 р. терміном на 1 рік. Нарешті, Конституція України була прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р.

 

 

7.3. Формування теорії правової держави

 

Розуміння держави як правової організації публічної влади народилось у Стародавній Греції. Ідею зверхності закону висловлювали Геракліт, Платон, Арістотель, які поділяли форми правління на правильні та неправильні залежно від того, чи там править закон, чи ні.

Розуміння держави як правової організації публічної влади народилось у Стародавній Греції. Ідею зверхності закону висловлювали Геракліт, Платон, Арістотель, які поділяли форми правління на правильні та неправильні залежно від того, чи там править закон, чи ні. Стародавній Рим уславлений створенням найбільш розвиненої системи права, яка й зараз є основою сучасних правових систем. Зокрема, юристом Ульпіаном у ІІІ ст. був введений розподіл на публічне і приватне право, яке повинно грунтуватись на природній рівності людей. Широко відомі давньоримські вислови: “суворий закон, але це закон”, “хай загине світ, але переможе справеливість”. Проте існуючий розрив між природним і позитивним правом виразно висловив Ціцерон: “вища законність – вища несправедливість”. 

Сучасна теорія правової держави, що